УДК [316.356.4.001.361 +316.752] (477)

Ковалевич В.В., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського, м. Миколаїв, Україна.

Ковалевич Варвара Василівна, кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософських наук Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського. Коло наукових інтересів: проблеми ідентичностей.

ВСЕЄДНІСТЬ СЕМЕНА ЛЮДВІГОВИЧА ФРАНКА: ФІЛОСОФСЬКО-СОЦІОЛОГІЧНИЙ

ДИСКУРС

Автор даної статті розглядає концепцію всеєдності С.Л. Франка у порівнянні з сучасною проблематикою та перспективою консолідації українського суспільства, досліджує її актуальність.

The author of the given article examines the conception of S.L.Frank's broad- based unity in comparison with modern problems and aspects for consolidation of Ukrainian society, the author also investigates its urgency.

Згідно зі статистичними даними Держдепартаменту у справах релігій, в Україні станом на 1.01.2007 р. було в цілому православних спільнот 15 959 або 51,6 % від загальної кількості, з яких більше всього спільнот (10 875 або 35,1 %) складала УПЦ. Остання переважала в 23-х з 27-ми регіонів. У трьох областях - Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській - домінувала УГКЦ. У Криму на першому місці за чисельністю - мусульмани, на другому - УПЦ (25,5 %).

З іншого боку, як неодноразово заявляв Митрополит Київський і всія України блаженнійший Володимир: 1) УПЦ має у своєму розпорядженні всі повноваження автокефалії і з Московським патріархатом знаходиться в такій же канонічній єдності, як і з іншими православними церквами світу; 2) помісна Церква в Україні (по місцю здійснення нею рятівної місії) існує з часу хрещення Київської Русі святим рівноапостольним великим князем Володимиром.

Таким чином, православ'я сьогодні - істотний дієвий зв'язок, який утримує разом цивілізаційно достатньо різновекторні реґіони. І за його подальшої штучної диференціації, що не обумовлена релігійними причинами, ймовірно, буде проблематично зберігати цілісність країни, яка сьогодні є єдиною в усьому християнському світі, де Церква не має статусу юридичної особи: його вона була позбавлена ще в 1918 р. Раднаркомом.

Наскільки актуальна концепція всеєдності С.Л. Франка в контексті вищезазначеного? Чи корелює вона з сучасними проблемами і перспективами консолідації українського суспільства? Чи реально останнє об'єднати на фундаменті православних цінностей?

Концепція всеєдності була істотно розвинута ще в патристиці, де, згідно з посланнями апостола Павла (I Коринф. 15, 28), всеєдністю виступає Церква як містичне тіло Христове. Вже для Климента Александрійського особа Христа виступає як всеєдність. У Григорія Нісського останнє розповсюджується на антропологію і соціальну філософію. З іншого боку, онтологія Псевдо-Діонісія Ареопагіта значною мірою сприймає неоплатонічне трактування всеєдності: єдине - це Бог, а всеєдність - це зібрання «прообразів (парадигм) усіх речей, «передвічних задумів» Бога про світ, яке міститься в ньому. Ця концепція всеєдності стала основною ідеєю християнського платонізму і значно вплинула на розвиток всієї середньовічної філософії аж до доби Відродження.

Всеєдність, як вищий онтологічний принцип, уперше висунув В. Соловйов: Абсолют є «позитивною всеєдністю», яка постає в онтології як благо, істина і краса, в гносеології - як «вільна теософія», система цілісного знання і т. д. Згідно з В.С. Соловйовим, всеєдність - це єдність усього, що розуміється у двох значеннях: відвернутому і конкретному. В першому значенні єдність розуміється в тому, що загальне всьому різноіснуючому. Так для матеріалізму воно є матерія, для ідеалізму - логічна ідея, що саморозкривається, і т. д. У другому значенні відношення єдиного початку до всього розуміється як відношення всеосяжного духовно- органічного цілого до живих членів і елементів, які в ньому знаходяться. Іншими словами, всеєдність - субстанційна і характеризує загальний взаємозв'язок, системно-структурну організованість духовно- органічного цілого.

Отже, всеєдність: 1) одна з центральних полісемантичних категорій багатьох філософських систем, що означає досконалу єдність множини, якій властива повна взаємопроникність і, в той же час, взаємороздільність усіх її елементів; 2) ідея єдності Всесвіту, в якому речі в їх внутрішньому зв'язку і взаємодії утворюють єдине ціле.

Найбільш яскраво проблема всеєдності актуалізувалася в російській філософії, де, починаючи з В.С. Соловйова, склався самобутній напрям - філософія всеєдності, до якої відносяться системи Флоренського, С. Булгакова, Карсавіна, С. Франка (його концептуальний підхід будувався на традиційному християнському платонізмі, посиленому інтуїтивізмом), М.О. Лосського, а також через ряд підстав, погляди С.М. Трубецкого, Є.М. Лосева та ін.

У російській філософії, яку ідейно живило вчення про соборність слов' янофілів, виділяють чотири системи всеєдності: софіологічну, монодуалістичну (панентеістичну), плюралістичну, символічну.

Найбільш розробленою є перша доктрина, базовий варіант якої запропонував Соловйов. Критикуючи «відвернутість» західної філософії і прагнучи побудувати цілісний синтетичний світогляд, в якості ключового початку останнього Соловйов розглядав позитивну всеєдність [7], у якій єдине існує на користь всіх. Істинна єдність зберігає і посилює свої елементи, здійснюючись у них як повнота буття. В основі світу, згідно з Соловйовим, лежить Абсолютне, яке є Надсущим. Внутрішня діалектика Абсолютного-Надсущого породжує реальну множинність речей і одночасно їх розділеність і роз'єднаність. Єдність буття реалізується діяльністю Світової душі, Софії й Боголюдства як посередніх ланок між наочною множиною і безумовною єдністю Божества. Центральну роль тут виконує Софія як система ідей миру, що актуалізується пізнанням і діяльністю людини, на яку і покладена функція відновлення всеєдності, що становить суть історичного процесу. В моральній області позитивна всеєдність є абсолютним благом, у пізнавальній - абсолютною істиною, у сфері матеріального буття - абсолютною красою.

Якщо Соловйов протиставляв софійне