Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





вимоги до освіти, обумовлені науково-технічним прогресом і соціальними вимогами до освіти. Важливими є проблеми уніфікації освіти і перевірка її стандартів, необхідно унеможливити розбіжність, а то і партійну суб'єктивність в оцінці одних і тих же об'єктивних явищ і сутностей, наприклад, перебільшення тих чи інших історичних подій, історичних діячів. Для одних Сталін - тиран і вбивця мільйонів людей, для інших - генералісимус, який виграв найстрашнішу світову війну; для одних С. Бендера - союзник окупантів, для інших - національний герой і т.д. Такий розбрід створює освітні труднощі (треба писати і друкувати підручники, вибудовувати світогляд нового покоління, знімати фільми і давати оцінку у ЗМІ). Ці проблеми намагалися поставити і вирішити соціологи з самого початку її існування: О. Конт і Е. Дюркгейм, М. Вебер і П. Сорокін, Т. Парсонс і П. Бурд'є, О. Дарендорф і К. Маркс.

Потім за справу взялися їх послідовники. Наприклад, теорія інтеракціоналізму (або, точніше, теорія символічного інтеракціоналізму) має своїм відправним пунктом теоретичний доробок М. Вебера і в основному спирається на символічний, комунікаційний аспект суспільного життя. До фундаторів цієї теорії можна долучити також Г. Міла, Ч. Коулі, У. Томаса та ін. На формування феноменологічних поглядів на освіту великий вплив спричинили Е. Гусерль, А. Шлютц, Г. Герфункель, а системний виклад теорії належить П. Бергеру і Т. Лукману. Оскільки соціологія освіти поєднує в собі теоретичні і практичні аспекти, на її розвиток значно вплинули пошуки «теоретичного» і «практичного» фундаменту для переходу соціології від багатоваріантного до монопарадигмального статусу, від теоретичного плюралізму до теоретичного монізму. Тенденція інтегративного підходу до мікро- і макротеорій без залежності від того, що вони розглядають (спорт, освіту чи злочинність), характерна, наприклад, для теорії «структуролізації» Ентоні Гіденса. В основу свого погляду на соціальність освіти він кладе здібності, критикує тест IQ (intelligence quotient, або коефіцієнт розумового розвитку) і в той же час за ним порівнює інтелектуальні здібності людей різних національностей. Більшість тестів IQ являють собою сукупність понятійних та аналітичних завдань. Ці тести побудовані так, що середній бал становить 100 пунктів: особа, яка не набирає цієї кількості, визначається як людина «з розумовими здібностями нижче середнього рівня», а хто набирає понад 100 пунктів, має «розумові здібності вище середнього рівня». Е. Гіденс пише: «Наприклад, ми можемо припустити, що «найчастішою» формою розумових здібностей є спроможність розв'язувати абстрактні математичні задачі. Водночас люди, котрі успішно вирішують такі завдання, іноді виявляють невисокі здібності в інших сферах, скажімо, в історії чи мистецтві. Оскільки це поняття не піддається прийнятому визначенню, деякі психологи запропонували (і багато освітян з цим необачно погодилися) вважати розумовими здібностями просто показник тесту ір» [6, с. 493]. Своє трактування соціальної концепції освіти дає теорія «систем» Ю. Хабермаса, теорія інтеґрації соціальної дії і соціального «порядку» Дж. Александра, теорія «мікропідвалини явищ макрорівня» С. Босуорта і Дж. Крепса, теорія «інтеграції раціонального вибору з більш макро- соціологічними проблемами» М. Хечтера, «теорія інтеїрованого підходу до соціальної дії з системною поведінкою» Дж. Коулмена, теорія «взаємовідносин між діючими особами і соціальними відносинами» Б. Хіденса, теорія інтегративного обміну Р. Емерсона, «структурна теорія дії» Р. Берта, «теорія методологічного індивідуалізму» Р. Будона і деякі інші. Вітчизняна і російська соціологія знаходяться на шляху розбудови структури соціологічної науки, і в чіткій формі соціологія освіти поки що не розробляється.

Реформа освіти в Росії і в Україні була орієнтована на відмову від всезагальної уніфікації видів і форм професійної освіти, максимально орієнтована на потреби в кваліфікованих кадрах регіонів. В українській соціології найбільш популярна категорія «соціальна освіта». Це пов'язано із самими умовами розвитку знань про сучасне пострадянське суспільство. По-перше, у зв'язку з опануванням зарубіжного соціологічного знання, яке в радянський час було майже під забороною. По-друге, життя вимагає відкриття нових спеціальностей, орієнтованих на соціальну сферу, без ідеологічної складової. По- третє, у зв'язку з демократизацією суспільства, соціокультурний розвиток надзвичайно ускладнився. Радянська умоглядність, спрямованість в комуністичне майбутнє потерпіла крах. Сучасний соціум без соціологічних досліджень виглядає як соціальний хаос. По-четверте, у зв'язку із значним збагаченням програм соціальної освіти за рахунок залучення перекладеної іноземної соціологічної літератури і взаємообміном між українськими і російськими соціологами. На превелике щастя, книжкова торгівля не має цензури. По-п'яте, радянське суспільство не було абсолютно заідеологізовано, займалося методологією суспільного відображення і крайнощами «соціалістичної» свідомості, й було б не по- господарськи використовувати його доробок.

Виходячи з викладеного, можна згрупувати основні зміни у змісті соціальної освіти в нашій країні в останній час. По-перше, докорінним чином змінилися уявлення широкого загалу про справедливість і соціальні ідеали. По-друге, це зміна програм і навчальних планів, які передають основний зміст підготовки і перепідготовки спеціалістів у галузі суспільних наук. По-третє, змінилися форми соціального виховання. На пострадянському просторі немає партій із сильною ідеологією, окрім, звичайно, комуністів. Здебільшого це бізнес-проекти, які базуються на певних економічних проектах і виховання в політичній і економічній сферах. По-четверте, як диференціація загальної соціальної освіти та її соціологічної складової за різними профілями підготовки спеціалістів, які все більше стають «вузькими» фахівцями. По-п'яте, це масова підготовка соціологів для підприємств і соціальних закладів та професійних соціальних працівників для державних і громадських установ


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10