для Заходу підручнику П.Е. Самуельсона і В.Д. Норхауса «Економіка» наведено фрагменти інтерв'ю з безробітними людьми, які довго шукали роботу (цитування російською): «Мне приходилось вставать в пять утра и отправляться в порт. У ворот сахарного завода «Зргєіієі'» стояли тысячи людей. Но все хорошо знали, что предлагалось только три или четыре вакансии. Через какое-то время из ворот вышел человек в сопровождении двух полицейских и сказал «Мне нужно два человека в бригаду. Еще двое - для работы на шахте». Люди дрались между собою как свора собак на Аляске, чтобы пробиться сквозь толпу. Однако работу смогли получить только четверо». Інший фрагмент, який ілюструє моральний стан «відлученого»: «Чем же вы занимаетесь весь день? Вы приходите домой и сидите. И это бездеятельное сидение доводит вас до отчаяния. Напряжение домашних нарастает до предела. Они начинают заводится и спорить друг с другом по пустякам, потому что проводят все свое время в этих четырех стенах. Именно из-за этого рушатся целые семьи». А ось спогади людини з середнього класу, колишнього менеджера, який безрезультатно шукав роботу кілька років: «Я проиграл борьбу за выживание в современной экономике... По мере того, как шли месяцы и годы, я погружался в депрессию. После того, как вам отказывают множество раз, вы начинаете сильно сомневаться в своих способностях» [9, с. 505]. Особисто П. Самуєльсон вважає: втрата роботи людиною - це психічна травма, потужність стресового впливу якої поступається лише смерті близького родича та ув'язненню [1, с. 4].
Обов'язково слід підкреслити, що безробіття завдає удару не лише по тим, хто втратив роботу, але й по працюючим, по людям найманої праці в цілому. В радянській науці з цього приводу висувалася теза: «Безробіття - бич пролетаріату» [6, с. 65]. Підставами, принаймні, дві. По-перше, морально пригнічений стан працівників у періоди зростання безробіття внаслідок відчуття остраху опинитися без роботи і без засобів до існування. Прем'єр-міністр Швеції 80-х років XX ст., соціал- демократ Улоф Пальме у своїй книзі «Шведська модель» писав з цього приводу: «Найбільш важливим фактором впевненості є робота... Тому, що окрім війни і стихійного лиха, не існує нічого такого, чого б люди побоювалися більше, ніж безробіття» [3, с. 540]. По-друге, наявність безробіття як «резервної армії праці» дає можливість роботодавцям чинити тиск на власний персонал, погіршувати умови праці, знижувати заробітну плату та переслідувати профспілкових активістів. Таким чином, в умовах ринково-обумовлених протиріч між найманими працівниками і власниками засобів виробництва безробіття є засобом розв'язання таких протиріч на користь останніх.
Серед видів найбільш руйнівними є такі, які за характером свого впливу призводять до радикальних негативних змін у способі життя постраждалих. До таких, на наш погляд, варто віднести циклічне та застійне (хронічне) безробіття.
Перше супроводжує соціально-економічну кризу з її падінням виробництва, рівня життя та зайнятості - внаслідок чого різко змінюється самий спосіб життя трудящого населення, який перетворюється на боротьбу за виживання. Під час кризи незатребуваними стають не лише традиційно вразливі категорії працівників, але й ті, які за нормальних умов мають стабільну роботу, заробіток, гарантії зайнятості. Це не може не призвести до культурного шоку людину, яка ще нещодавно упевнено дивилася у своє майбутнє. Саме такий приклад на американському матеріалі описано вище.
Другий з цих двох видів безробіття є особливо небезпечним у зв'язку з тим, що за довгого періоду перебування без роботи у людини зникає сама мотивація до трудового способу життя як такого. Реєстрація у якості безробітного, випадкові заробітки, робота не за спеціальністю ситуацію не рятують. Після 10-12 місяців перебування у цьому стані люди відмовляються від пошуків роботи і починають звикати до життя без праці, що швидко тягне за собою перехід у маргінальний статус. У депресивних регіонах (а в сучасній Україні їх чимало, як на заході, так і на південному сході країни) формується своєрідна субкультура безробіття, яка характеризується соціальною апатією, засвоєнням примітивних засобів виживання (дрібна торгівля та ін.), зростанням злочинності, дитячої бездоглядності та врешті-решт - переходом від трудового до «збиральницького» способу життя більшості мешканців. Звичайно, що за таких умов особливо страждають діти та молодь, які мали б уособлювати майбутнє. Інакше, ніж руйнуванням базових засад цивілізації, це назвати не можна.
Висновки. Вищенаведений аналіз вказує на безробіття як комплексну соціальну проблему, загострення якої руйнує економічні, соціальні, культурні, демографічні основи соціуму. З цього випливають наступні висновки:
неможливість визнання безробіття нормальним соціально-економічним явищем, аморальність політичних розмов та наукових тез про «позитиви» «природного» безробіття;
необхідність визнання боротьби з безробіттям пріоритетом як економічної, так і соціальної політики, одним з аспектів якої є наголос на навчання безробітних, направлення їх до оплачуваних громадських робіт у плані відновлення трудового способу життя і відповідної мотивації, адже допомога у грошовому вигляді не може вважатися дієвим соціальним захистом безробітної людини та її близьких;
у проведенні активної політики зайнятості виходити з логіки: стимулювання сукупного попиту на працю - з одного боку, якісна і структурно обгрунтована підготовка працівників з гарантіями їх працевлаштування і зайнятості - з іншого;
дієвість регулювання на державному рівні системи соціально-трудових відносин у плані додержання роботодавцями норм трудового законодавства та колективних договорів і угод різного рівня під кутом зору
