УДК 316.653

Багмет М.О., Ляпіна Л.А., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна.

Багмет Михайло Олександрович, доктор історичних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи та питань розвитку, завідувач кафедри державної політики та менеджменту Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Коло наукових інтересів - державотворчі процеси в Україні.

Ляпіна Людмила Анатоліївна, кандидат політичних наук, декан факультету соціології Миколаївського державного університету ім. Петра Могили. Закінчила філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Коло наукових інтересів: соціологія громадської думки, етноідентифікаційні процеси.

ГРОМАДСЬКА ДУМКА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН: АНАЛІЗ ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ

У статті аналізуються різні теоретико-методологічні підходи до розуміння сутності громадської думки як соціального феномену, що існують в сучасній західній та вітчизняній соціології.

Different theoretic-methodological approaches to understand the gist of public opinion as social phenomenon that exist in modern western and native sociology are analyzed in the article.

Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. За словами іспанського філософа X. Ортеги-і-Гасета, закон громадської думки - це закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії. Зростання її впливу на соціальні відносини пов'язане із демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо.

Найбільш помітний вплив на визначення обраного авторами статті дослідження справили праці як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Зокрема, серед наукових доробок українських дослідників доцільно виокремити праці О. Вишняка, В. Городяненка, В. Осовського, А. Ручки, Ю. Сурмі та ін. Фундаментальні дослідження з означеної проблеми підготували російські та зарубіжні вчені - Ф. Гольцендорф, Б. Грушин, В. Житєнєв, О. Іванов, Р. Кульчер, С. Квятковський, А-Л. Лоуелл, Ф. Мухаметшинін, Р. Сафаров, Г. Тард, Ф. Тьонніс, В. Хвостов та ін.

Об'єктом дослідження є громадська думка як соціальний феномен. Предметом - аналіз теоретико- методологічних підходів до розуміння сутності громадської думки як соціального феномену.

Метою даної статті є аналіз і характеристика різноманітних концепцій, що існують у західній та вітчизняній соціології щодо визначення суті й змісту громадської думки як соціального феномену.

Термін «громадська думка» (англ. pablik opinion) вперше застосував у другій половині XII ст. англійський державний діяч і письменник лорд Джон Солсбері на означення моральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.

Нині на Заході популярні три найвпливовіші концепції громадської думки. Одна з них - моралізувально-нормативна - запропонована німецьким філософом і соціологом Ю. Габермасом [1].

У своїх працях Габермас стверджує, що його погляди є розвитком тих положень, які були сформульовані ще у XVIII столітті. Вони ґрунтуються на понятті «суспільна гласність», «відкритість», за допомогою яких пропонується подолати ізольованість абсолютної монархії, зробити її ідеологію зрозумілою масам. Дослідник наголошує на тому, що його концепція розрахована на збереження панівного приватновласницького господарського механізму.

Публіка, за Ю. Габермасом, - це не народ, не більшість населення, не «всі»: вона складається з тих, хто може резонерствувати на зборах, у кафе й за пивом, у салонах і на сторінках газет, а саме: із освічених верств населення, яке володіє власністю. Вони вважають себе носіями істини, і вона повинна бути визнана всіма. Головне завдання їхнього резонерства полягає в тому, щоб «законним шляхом» усунути суперечності в інтересах держави і буржуазного суспільства.

Габермас звертає увагу на те, що нині не віднайти політичного обґрунтування буржуазній громадськості й гласності, які слід залишити в структурі громадської думки. Ось чому поняття «громадська думка» і є таким популярним - у ньому бачать можливість збереження того, що не вдасться здійснити політичними засобами.

Із вищевикладеного можна зрозуміти, що поняття «громадська думка» у німецького дослідника має пряме відношення до понять «право» та «політика». Справді, якщо громадська думка є свідомим міркуванням освіченої публіки, то вона повинна, насамперед, зміцнювати панування буржуазії, виправдовувати практику застосування права й політики буржуазії. Цей вплив громадської думки обґрунтовується тим, що судді та адміністративні чиновники добираються з «освічених верств». Маючи опертям чинні закони, ці чиновники водночас «освячують» права і політику буржуазії громадською думкою.

Сам Ю. Габермас потрактовану громадську думку називає «ліберально-буржуазною». Його суб'єктом, нагадуємо, є група приватних осіб, які мають можливість для відкритого обговорення і об'єднуються в «публіку» завдяки тому, що володіють власністю і освічені. Між публікою й громадською думкою перебувають мораль і право. Вони утверджуються розумом. Це дозволяє апелювати до нього, перетворюючи справжній об'єкт на анонімний. Апеляція згори розцінюється як свобода преси, а знизу - як загальна доступність, що насправді обмежена бар'єрами приватного володіння.

Мораль, яка проголошується в такий спосіб, відрізняється від загальнолюдської моралі. Хто не погоджується з публікою-резонером, того громадська думка оголошує не просто відступником від норми, але дуже недоброю людиною чи навіть ворогом.

Політична сутність концепції німецького соціолога зрозуміла. Громадську думку він розглядає як інструмент у руках панівних класів. Власне, він і не приховує цього, коли надає визначення «публіка» буржуазії, за якою зберігає право оцінювати й пояснювати те, що відбувається в суспільстві. За Ю. Габермасом, громадська думка є завжди офіційною, тобто такою, що подається в пресі, решті офіційних джерел інформації.

Друга концепція громадської думки належить також німецькому соціологу Н. Луману [2]. Відправна точка його висновків - заперечення будь-якого суб'єкта громадської думки. Н. Луман не раз стверджував у