З другого боку, як важлива соціальна інституція - у демократичному суспільстві вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо). Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами. На думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст громадської думки, як соціальної інституції, постає як сукупне ставлення, виражене у формі оцінного судження між суб'єктами громадської думки (громадськістю) та суб'єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв'язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблем [5, с. 46].

На різних етапах розвитку суспільства, у різних типах суспільств за різних політичних режимів (тоталітарних, ліберальних, демократичних) вияв громадської думки, як соціальної інституції, має свої особливості. Так за тоталітарних режимів вона є безсилою, за ліберальних - береться до уваги за можливістю і тільки за демократичного правління стає дійовою силою, впливаючи на всі процеси суспільного життя. Взагалі, для того, щоб оцінити роль громадської думки, як соціальної інституції, та її взаємодію з різними видами влади, російський вчений О. Іванов пропонує уявити крайні, або протилежні, типи такої взаємодії. Дослідник виокремлює, зокрема, два типи зазначених відносин: патерналістський і заснований на принципах соціального партнерства [6, с. 38].

Перший тип взаємовідносин притаманний тоталітарним і авторитарним режимам. При патерналізмі суб'єкт влади ототожнюється з батьком великої патріархальної сім'ї, який «по- батьківськи» піклується про своїх підлеглих, а ті, у свою чергу, зобов'язані відповідати йому «синівською» відданістю і слухняністю [7, с. 250]. Тут органи влади підкоряють собі майже цілком громадську думку. Оскільки найважливішою рисою доктрини патерналізму є декларування спільних наріжних інтересів правлячих і підлеглих, то існує лише одна загальнонародна громадська думка, яка цілком збігається за змістом з офіційною державною політикою та ідеологією. Ніякої іншої думки немає і не може бути. Якщо ж вона з'являється з якихось причин серед певних верств населення, то її або пригноблюють, або підкоряють офіційній, загальноприйнятій думці. Нормою практичної взаємодії владних структур і громадської думки є її ігнорування владою під час прийняття управлінських рішень або, в кращому разі, - імітація врахування і використання громадської думки. Подібний стиль сприйняття громадської думки авторитарними і тоталітарними режимами призводить до того, що сама громадська думка стає одноголосою та унітарною.

Інший тип взаємовідносин характерний для суспільних систем, що побудовані на принципах демократії. Тут владні структури та органи державного управління проголошують ідеологію соціального партнерства, за якою громадська думка має можливість виражати себе у різних формах. Більше того, демократичні режими створюють систему політичних, економічних, правових та інших ґарантій вільного і реального функціонування громадської думки. Сама громадська думка в таких умовах стає плюралістичною: не тільки суспільство загалом, а й усі групи, верстви, спільноти отримують право вільно висловлювати своє ставлення до подій, що відбуваються у світі, власній країні, її окремих реґіонах. Система соціального партнерства між владою і громадською думкою за сучасних умов має такі риси: вона дає можливість вирішувати суперечливі питання не шляхом страйків і на барикадах, а за столом переговорів, шляхом компромісу і взаємного погодження, урівноваження інтересів різних соціальних груп населення. Нормою взаємовідносин владних структур і громадської думки є її врахування у процесах управління на всіх його стадіях. При цьому врахування громадської думки під час прийняття управлінських рішень носить не випадковий характер, а здійснюється цілеспрямовано і систематично.

Отже, підсумовуючи вищесказане, можна зробити наступні висновки.

По-перше, громадська думка - це та реальність, поза якою немає ні існування, ні розвитку суспільства, що складається зі спільноти, громадських організацій, та не може здійснюватися процес соціалізації особистості.

По-друге, громадська думка не є сумою індивідуальних думок, а виступає над індивідуальним інтеґративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції.

По-третє, на сучасному етапі демократизації суспільних відносин роль громадської думки, як соціального феномену, полягає у можливості вирішувати суперечливі питання не шляхом страйків і на барикадах, а за столом переговорів, шляхом компромісу і взаємного погодження, урівноваження інтересів різних соціальних груп населення. Нормою взаємовідносин владних структур і громадської думки є її врахування у процесах управління на всіх його стадіях.

ЛІТЕРАТУРА

Габермас Юрген. Структурні перетворення у сфері відкритости. Дослідження категорії громадянське суспільство. - Львів: Літопис, 2000; Хабермас Юрген. Демократия. Разум. Нравственность. Лекции и интервью. - М.: Наука, 1992.

Н. Луман. Что такое коммуникация? // http://www.soc.pu.ru/publications/pts/luman 3Цш1.

Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания: Пер. с нем. / Общ. ред. и предисл. Н.С. Мансурова. - М.: Прогресс-Академия, Весь Мир, 1996. - 352 с.

Городяненко В.Г. Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - Київ: Видавничий центр «Академія», 2002. - 560 с.

Осовський В.Л. Громадська думка: спроби соціологічної інтерпретації. - К.: Інститут соціології НАНУ, 1999. - С. 29.

Иванов О.И. Общественное мнение и власть // Социально-политический журнал. - 1993. - № 7. - С. 37-41.

Політичний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна. - К.: