Конференція підкреслила необхідність міжнаціональної побудови шкіл соціальної роботи. В тому ж році був заснований Міжнародний комітет по школах соціальної роботи, першим головою якого стала А. Саломон. Пізніше цей комітет перетворився на Міжнародну асоціацію шкіл соціальної роботи. Одним з першочергових завдань цієї організації «...було досягнення уніфікації навчальних програм та дипломів, що полегшувало б обмін студентами» [3, с. 68].

Зусиллями А. Саломон у 1925 році була організована «Німецька жіноча академія соціальної і педагогічної роботи», яка мала на меті поєднувати наукову чистоту досліджень з практичними навичками і забезпечувати базу для післядипломного навчання впродовж всього життя.

У 1926 році А. Саломон випустила книгу під назвою «Соціальний діагноз», свідомо проводячи паралель з навчальним посібником американки Мері Річмонд під тією ж назвою. Німецька активістка критикувала підхід до соціальної роботи з позицій «здорового глузду», який зводить соціальні проблеми до слабостей окремих людей. Вона підкреслювала важливість «емоційної включеності» соціального працівника в процес надання допомоги.

Міжнародне дослідження шкіл соціальної роботи, яке було проведено у 1937 році, показало, що на той час існувало вже 179 шкіл у 32 країнах. Найбільш високою була кількість шкіл у Німеччині: в цілому їх налічувалося 42, з них жіночих - 33.

У самій Німеччині в 1920-х роках соціальні структури находилися в дуже нестабільному становищі. Зростання економічних і соціальних проблем вкрай ускладнювало діяльність практичних соціальних працівників, які опинилися між зростаючими проблемами та скороченими ресурсами.

З приходом до влади нацистів у професійних соціальних працівників залишався єдиний шанс на виживання - повністю підкоритися системі, прийняти той ідеал суспільства, який намалювала фашистська пропаганда.

Нападки націонал-соціалістичного режиму на соціальну роботу, на її професійну етику вилилися в прямі погрози представникам цієї професії і особливо її викладачам. Нові партійні начальники змушували їх залишити роботу і, в кінці кінців, бігти з країни або гинути в таборах. Ніколи раніше ніякій професійній групі не доводилося опинитися в тих самих умовах, що і багато її клієнтів: дискримінація, переслідування, нестатки, стан біженця, ізоляція і тюрма. І ніколи раніше не передавалося в інші країни стільки досвіду, знань та вмінь соціальної роботи, як через цю хвилю вимушеної еміграції. Професійне переселення в іншу країну було зовсім непростим. Проте «...існувала широка база для взаєморозуміння та співробітництва. У соціальних працівників по обидві сторони Атлантики був хороший стимул говорити на одній мові. І ця мова значно збагатилася завдяки поширенню методів, паралельних роботі з індивідуальними випадками, а саме: групової соціальної роботи і роботи в громаді [3, с. 78].

Що стосується першого методу, то зв'язок між європейською та американською традиціями був встановлений, в першу чергу, Гизелою Конопкою. Вона якраз отримала диплом педагога, коли почався нацистський терор. Їй вдалося після німецького концтабору втекти до США, і там вона повністю розробила свій підхід групової роботи. А стосовно роботи в громаді, то тут на американську практику соціальної роботи та навчання вплинула інший німецький фахівець соціальної роботи, яка теж була в еміграції, Герта Краус. Європейські й, в значній мірі, німецькі соціальні працівники дійсно активно співпрацювали із американськими стосовно формування того, що після другої світової війни отримало назву «три методи соціальної роботи» - робота з індивідуальними випадками, групова робота та робота в громаді.

Серед провідних німецьких фахівців соціальної роботи того часу необхідно також назвати Вальтера Фридлендера. Він отримав юридичну освіту, і його робота суддею і членом міської ради Берліна відіграла важливу роль в розробці та впровадженні в життя державної програми допомоги сім'ї та молоді. Він читав лекції в рамках курсів соціальної роботи в Берліні, в тому числі й у школі. Його книга «Вступ до соціального захисту», що містила вичерпний огляд усіх сфер і методів соціальної роботи, хоча і написана на американському матеріалі, стала одним з найпопулярніших у світі підручників соціальної роботи, була перекладена багатьма мовами та рекомендована для вивчення в усіх європейських школах соціальної роботи.

У післявоєнний період соціальна робота в Німеччині займала значне місце у програмах закордонної допомоги, запропонованих США та ООН. Ці програми були часткою глобальної стратегії вирішення соціальних та людських проблем, породжених війною. Вони мали практичне значення для нового демократичного порядку. Соціальна робота повинна була відіграти важливу роль у відновленні німецького суспільства через впровадження навичок самодопомоги, стимулювання особистої ініціативи. Перед соціальними працівниками і соціальними педагогами було поставлене завдання - відновлення громадянського суспільства на трьох рівнях: через підтримку та покращання реальних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення); через організацію професійної системи допомоги населенню завдяки мережі державних і неурядових установ; через педагогічні цінності, які присутні в процесі соціальної роботи як «допомога в самодопомозі».

Серед експертів, що були вибрані американською адміністрацією для роботи з викладачами та практиками в новій Німеччині, були й колишні біженці: Герта Краус та Гізела Конопка. Вони привезли з собою не тільки результати своїх американських досліджень, але й почуття приналежності до тих ідей і традицій, які активно формувалися в Німеччині до