Гізела Конопка була проти прямого переносу американських методів на німецьке підгрунтя і закликала до пошуку оригінальних підходів, які б базувалися на урахуванні специфічних історичних та соціальних умов країни, і тісно пов'язаних з умовами життя клієнтів.

У 1951 році вона сформулювала деякі загальні висновки:

«Соціальна робота відпрацювала ряд основних принципів надання допомоги:

Треба зрозуміти людину або групу, яким збираєшся допомагати.

Треба прийняти їх такими, які вони є, і тільки потім намагатися допомогти їм змінитися.

Спеціаліст може лише допомагати, а вирішувати свої проблеми людина або група повинні в кінцевому рахунку самі.

Люди не люблять, коли їм допомагають (у будь-якому разі, ставлення до допомоги подвійне). Спеціаліст повинен бути готовий до ворожнечі.

Допомагаючи групі, ми повинні враховувати її розподіл на підгрупи, процеси формування відторгнутих та ізоляції.

У процесі допомоги спеціаліст повинен поступово відходити на задній план, дозволяючи групі знайти свій внутрішній стрижень. ... Єдиною нагородою тому, хто допомагає, повинно бути розуміння того, що підопічний встав на ноги» [3, с. 85].

Як бачимо, значний акцент німецька спеціалістка в галузі соціальної роботи робить на самодопомозі.

І німецька дійсність другої половини ХХ сторіччя підтвердила її правоту. Лоренц Уолтер у своїй книзі наводить такі дані: в середині 80-х років число груп самодопомоги в Німеччині досягло 40 тисяч, охопивши біля 600 тисяч чоловік. Більш за все було різного роду кооперативів з 10000 проектів, за ними йдуть групи, які займаються проблемами фізичного та психічного здоров'я (більша частина з них - проблемами алкоголізму), роботою з молоддю та безробітними. Нараховувалося біля тисячі жіночих організацій. Значно менша кількість проектів приділяла увагу людям похилого віку та безпритульним - приклад того, що існує тенденція опікати більш благополучну частину суспільства. Важливою також є тенденція до відкриття по всій Німеччині місцевих контактних та інформаційних центрів для ініціатив самодопомоги, яких у 1990 році нараховувалося вже біля 120. «Їх діяльність часто протікає в співробітництві з крупними неурядовими асоціаціями соціального захисту. Деякі, як, наприклад, Берлінський центр, бачать своїм завданням розвиток громади із залученням у цю діяльність більш широких прошарків населення ...» [3, с. 120].

На початок 90-х років ХХ сторіччя соціальною роботою в Німеччині займалося більш ніж 6000 служб та організацій. Річний обіг цих установ складав 50 млрд німецьких марок. Тут працювали 700 тисяч штатних працівників, 1,5 млн чоловік залучалися до роботи як добровольці. Сюди можна віднести 410 тисяч установ самодопомоги, що фінансувалися частково з бюджету названих установ, а частково з інших джерел [4, с. 369].

Наведені дані дозволяють говорити про три компоненти, що обумовлюють різноманітність форм соціальної роботи в Німеччині:

політика соціального захисту як частина державної національної політики;

інтелектуальні традиції, втілені в діяльності добровольців та у системі підготовки кадрів - фахівців із соціальної роботи;

потреби клієнтів, на задоволення яких завжди направлена діяльність соціальних працівників.

На підставі вищезазначеного бачиться можливим зробити деякі висновки.

Зародження соціальної роботи в Німеччині співпадає за часом з утворенням її як національної держави і пов'язане з підтриманням внутрішньої стабільності, якої країна потребувала. Перші зусилля були сконцентровані у сфері середнього класу, релігійного відродження, філантропії та емансипації жінок. Але соціальна робота, як свідчить досвід, не створюється безпосередньо державою. Вона відноситься до сфери громадянського суспільства, до самоврегульованих структур сучасного суспільства, котрі виступають посередниками між індивідом і державою.

Соціальна робота тісно вплетена в тканину соціальних відносин. «...Вона є комплексом форм і методів практики, що витікають з аналізу структури цих відносин та процесів, що відбуваються між індивідами і соціальними установами та організаціями» [8, с. 306].

Чим, на наш погляд, може бути цінним для України німецький досвід формування і розвитку соціальної роботи?

По-перше, тим, що підтверджує необхідність розумного поєднання в нашій країні зусиль державного та добровільного секторів у роботі з клієнтами. Отже, організація волонтерської роботи вимагає вивчення міжнародних традицій, в тому числі й німецьких.

По-друге, соціальна робота в Україні невпинно розвивається як наука, навчальна дисципліна та вид практичної діяльності. І можливість ознайомитися із досвідом розвитку соціальної роботи за кордоном дозволяє не повторювати більшості помилок, що робилися іншими, скористатися цінностями, набутими «соціальними роботами» інших країн.

Наше завдання полягає в тому, щоб знаходити в численних прикладах і пропозиціях саме ті, які можуть бути практично використані в Україні. І в цьому процесі мабуть є недоречним як сліпе копіювання, так і зверхнє відкидання міжнародного досвіду.

ЛІТЕРАТУРА

Димитрова Л.М. Соціальна робота: логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - № 1. - С. 6.

Кузьмин К.В., Сутырин Б. А. История социальной работы за рубежом и в России (с древности до начала ХХ века). - М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. - 480 с.

Лоренц Уолтер. Социальная работа в изменяющейся Европе / Серия «Социальная работа». - Амстердам - Киев, 1997. - 199 с.

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П. Д. Павленок. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: ИНФРА М, 2001. - 395 с. (Серия «Высшее образование»).

Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К.: УДЦССМ, 2002. - С. 103.

Соціальна робота: В 3 ч. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. - Ч. 1: Основи соціальної роботи / Н.Б. Бондаренко, І.М. Грига, Н.В. Кабаченко та ін.; за