УДК 111.852:161.1-3.09

Полянська В.І., Миколаївський навчально-науковий інститут Одеського національного університету ім. 1.1. Мечникова, м. Миколаїв, Україна.

Полянська Вікторія Іванівна, кандидат філософських наук, доцент кафедри політології та суспільних наук Миколаївського навчально-наукового інституту Одеського національного університету ім. 1.1. Мечникова. Коло наукових інтересів: соціологія культури, соціологія мистецтва.

СОЦІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД У ТЕОРІЇ РОСІЙСЬКИХ ФОРМАЛІСТІВ

У даній статті вивчається прцес формування соціологічного методу в полеміці між теоретиками російського формалізму, марксистами та прихильниками формально-соціологічного погляду на мистецтво та літературу.

The process of forming of sociological method in polemic between theorists who deal with Russian formalism, Marxists and followers of formally sociological view on art and literature is studied in the given article.

Проблема соціологічного методу в мистецтві й літературі є однією з найважливіших складових теорії російського формалізму, вирішення якої було дуже складним і не однозначним процесом, але необхідним для формування власної позиції.

Питання взаємодії формалістів і представників інших літературних напрямів, дискусії і полеміки того періоду найповніше були висвітлені в одній з найзначніших збірок того часу під назвою «Література факту». ЛЕФ було тим виданням, яке в культурному контексті виявилося більш- менш близьким формалістам у літературній ситуації, що склалася на той час. В. Шкловський, один із фундаторів російського формалізму, мав безпосереднє відношення до створення цього журналу, активно закликаючи до участі в ньому інших опоязівців. Спільні спроби «фактографів» і формалістів збудувати фундамент нової фактографічної поетики, виявляючи особливі літературні прийоми, на яких вона заснована, - одна з цікавих сторінок не тільки в історії формалізму, але і всієї літературної, естетичної історії новаторства й експерименту. Фактографія представляла апофеоз авангарду, коли на зміну літератури була заявлена поетика факту.

Роль формалістів - одна з основоположних (разом із виробничою і марксистською) у формуванні цього літературного руху. Ставлення до соціологічного методу і ролі факту в побудові твору - головні питання, що об'єднують формалістів з ЛЕФом і одночасно створюють ґрунт для суперечок.

Перехід до фактографії знаменував собою останній щабель в історії формалізму. Якщо на початку свого шляху формалісти йшли разом із футуристами, які збагатили їх літературним матеріалом, новаторськими ідеями, то на наступній сходинці формалісти звернулися до створення нової літератури, перейшовши від поетики «заумі» до поетики «сказа». В процесі «співпраці» з ЛЕФом формалістська теорія «сказа» вичерпує себе і поступається місцем фраґментарному оповіданню. Поступово суперечки про сюжетну і безсюжетну літературу стають пріоритетними, формалісти звертаються до літератури факту.

Батько російського формалізму В. Шкловський, який приділяв проблемі сюжету важливе значення, робить висновок, що сюжету настав кінець і на зміну йому приходить факт: «поняття сюжету дуже часто плутають із описом подій, тобто з тим, що я умовно пропоную назвати фабулою. Насправді фабула - це лише матеріал для створення сюжету» [1, с. 161]. Таким чином, установка на матеріал, властива лефівцям, одержує підтримку Шкловського, що особливо наочно висвітлено в його статті «До техніки безсюжетної прози», де заперечується необхідність сюжету в прозаїчних творах. Змістивши центр оповідання з героя твору на оповідача, він зміщує об'єкт в іншу площину і не використовує сюжетних прийомів, а приймає нову точку зору стороннього спостерігача.

Питання про сюжет довгі роки залишається одним із головних у формальній теорії - з моменту виходу статті Шкловського «Сюжет як феномен стилю» у 1921 році і аж до появи «Енергії помилки», що вийшла в 1981 році. Разом з тим, очевидно, що фактографічний період був лише етапом у формуванні російського формалізму. Інтерес до факту з'явився лише як результат любові Шкловського до всього достовірного, що і призвело до неминучого розриву з фактографами. Уже в 1928 році Шкловський виходить з ЛЕФу через розбіжності з Бріком і Маяковським. Пізніше, в 1929 р., Шкловський піддається критиці з боку інших ЛЕФівців: Чужака, Перцова, Третьякова, які звинувачують Шкловського в тому, що у картографії він бачить лише чергову зміну естетичних стилів.

Кажучи про місце формалістів в системі літературних напрямів, що знаходяться біля витоків літератури факту, необхідно відзначити, що відмінностей між фактографами і формалістами було набагато більше, ніж спільного. Ханзен- Льове в праці «Російський формалізм» пише, що, «на відміну від ідеологів лівого авангарду, формалісти ніколи не бачили у «мистецтві фактів» або у «виробничому» мистецтві відмови від художньої (чи естетичної) сфери на користь економічної або практичної, а бачили лише розширення меж жанру в сфері літературного побуту і в нових галузях естетичної діяльності» [2, с. 484].

Про те, що Ханзен-Льове правий, може підтвердити той факт, що у час, коли ЛЕФ розробляв поетику факту, що визнає перевагу описової літератури, мемуарів, біографій, Тинянов у нарисі «Літературний факт» звертався до зв'язку мистецтва і життя, проголошував літературним і громадським обов'язком письменників віддзеркалення нового способу життя Росії.

Якщо представники ЛЕФу керувалися соціально- політичною теорією, то Тинянов звертався до «конструктивного принципу», щоб пояснити, як останній в постійних пошуках нового літературного матеріалу вторгається в реальність.

Конструктивний принцип, описаний нами вище, насправді - складна концепція, що постійно розвивається. Вона розроблена Тиняновим і є важливим елементом твору та ланкою, що зв'язує його з навколишнім світом. Поступово цей принцип виходить за межі літератури, звертаючись до сфер різних видів мистецтва, до життя, до побуту. Те