російський формалізм став змінювати свої позиції і робити поступки «соціологічному погляду». Підтвердженням цього є той факт, що у березні 1927 р. В.Шкловський виступив на вже відомому нам диспуті з доповіддю «В защиту социологического метода». Основні його ідеї були майже одночасно опубліковані на сторінках «Нового Лефу». У гарячій полеміці з марксистами, описаній вище, відбувалася методологічна перебудова формалістів, що супроводжувалася сумнівами і важкими роздумами. Іноді, всупереч собі, формалісти погоджувалися із соціологічними ідеями. Оскільки формалізм був представлений різними особами, що мали свою особливу точку зору, узагальнювати всіх формалістів некоректно. Б. Томашевський на згаданій дискусії заявляв, що формалісти йшли на зближення із соціологічним методом, вважаючи, що він їм необхідний для пояснення жанрів. Подібна ж еволюція була характерна і для Ейхенбаума, хоча вона протікала по-іншому. Шкловський, обурений «розкаянням» Томашевського, не розділяв тоді його поглядів, хоча у збірці матеріалів ЛЕФу, що вийшла в 1929 році, опублікував цілий ряд статей в одному ряду з Чужаком, Бріком, Третьяковим.
Отже, поступово виникало прагнення поєднувати формальний метод з елементами соціології. «Комбінована робота формаліста і соціолога, - писав М. Левідов, - і є єдиним марксистським методом вивчення літератури» [7, с. 259]. Ця комбінована робота називалася «синтезом». Утім, найбільш ортодоксальні представники формального методу ставилися до подібного «синтезу» з неприхованою іронією. Достатньо пригадати слова Шкловського: «Мені Рощин-Гроссман, В. Полонський, Сакулін і ще хтось весь час пропонують синтез. Потрібно одружувати формальний метод з кимось. Діти, говорять, будуть гарні» [1, с. 46].
«Форсоци» - так називали себе прихильники «комбінованого» або «синтетичного» методу - формалісти-соціологи - показали себе непереконливими теоретиками. Незважаючи на численні спроби об'єднати формалізм і соціологічний метод, розбіжностей і суперечок з цього приводу було достатньо, в першу чергу, серед самих формалістів. Достатньо навести слова декількох «постатей» формалізму, що прозвучали в один день перед однією і тією ж аудиторією. Наприклад, Томашевського: «У сфері історії формалісти повинні були перейти від вивчення окремих явищ до інтегрального пізнання літературного явища як соціального факту. Формалісти розглядають художній твір як соціальний факт...» [8, с. 10-35]. При цьому Томашевський робив «поправку» до своїх слів: «Якщо формалісти підходять до проблеми літератури як соціального факту, то вони роблять висновок, не глянувши заздалегідь на відповіді завдань, наведені в кінці підручника» [Там само], іншими словами, не виходячи з догми марксизму.
Шкловський, який виступив відразу після Томашевського, відзначав: «Ми не будуємо соціологічний метод, ми займаємося літературою» [1, с. 37]. У своїй статті «В защиту социологического метода», текст якої у своїй основі прозвучав у доповіді Шкловського, автор закликав: «Друзі мої, не може бути, щоб тільки ми йшли в ногу, а час не в ногу. Час не може бути винним. Ми повинні знайти відповідь на замовлення часу і створити справжній соціологічний метод» [1, с. 72].
Вищевикладені думки формалістів свідчать про те, що вони, хоча і з розбіжністю в нюансах, чудово розуміли значення і роль часу в мистецтві, літературі, усвідомлювали соціальну обумовленість творчості художника. Звинувачення на адресу формалістів з боку марксистів у відсутності соціологічного мислення у формалістів були абсолютно необгрунтованими. Так формалісти будували свою теорію, в першу чергу, на використанні специфічних методів і прийомів, але при цьому не відривалися від реальності і насущних проблем часу. Формалісти сперечалися з марксистами, особливо з тими, хто ідеологічний зміст твору ставив вище за його художню цінність.
Марксисти, у свою чергу, безпідставно звинувачували формалістів у відсутності розуміння суспільного значення літератури і мистецтва. На думку Горбачова, одного із доповідачів з боку марксистів на диспуті 1927 р., літературне явище існує лише в процесі його створення письменником і сприйняття читачем. Література сприймається лише так, як вона викликає почуття і настрої не суто літературного характеру. Тому, стверджував Горбачов, художній твір, де переплітаються «форма», «ідеї» і життєвий матеріал» в єдину естетично діючу систему, цілком залежить від громадської психології та ідеології. Звинувачуючи формалістів у тому, що вони заперечують цей факт, Горбачов вбачає корінь ідеології у філософії формалістів. «Формалісти заперечують це, спираючись на ідеалістичну філософію. Теперішній перехід формалістів до «соціологічного» не надійний, бо зв'язок літератури з матеріальністю буття вони розуміють примітивно і вульгарно, або ідеалістично. В усякому випадку, щоб дійти до висновків Томашевського, не потрібно було десять років боротися з марксизмом. Такий шлях у вирішенні завдання подібний до проникнення в будинок через димохід, коли можна увійти через двері» [9, с. 10-35]. Горбачов наполягав на тому, що «життя жене формалістів до соціологічних досліджень», але вірити їм не можна.
Формаліст-марксист О. Брік, який став одним із лідерів ЛЕФу, намагався захищати формальний метод, оскільки, на його думку, формалісти допомагали подолати традиції буржуазної літератури і заснувати нову пролетарську літературу. В статті «Так званий «формальний метод» Брік відобразив внутрішню полеміку щодо марксизму, пов' язану з тлумаченням ролі мистецтва. Він висловився на захист формалізму, апелюючи до основ радянського марксизму. Відстоюючи суспільну роль поета, він стверджував, що останній виконує соціальне замовлення і передбачає появу фактографії: «Поет - майстер слова, мовотворець, що обслуговує свій клас, свою соціальну групу. Про що писати - підказує йому споживач. Поети не вигадують тем, вони беруть їх із навколишнього середовища»