Чужак намагався «переробити» тези формалістів. Цитуючи Шкловського, він наводить виключно ті місця, де останній говорив тільки про літературні форми. При цьому Чужак ставив форму в співвідношення з його соціальною функцією. Порівняємо дві цитати з текстів Шкловського і Чужака: «Витвір мистецтва визначається ставленням до інших форм, які існували до нього. Матеріал художнього твору неодмінно педальований, тобто виділений, «вихолощений». Не тільки пародія, але і взагалі будь-який витвір мистецтва створюється як паралель і протиставлення якому-небудь зразку. Нова форма існує не для того, щоб виразити новий зміст, а для того, щоб замінити стару форму, яка вже втратила всю художність» [1, с. 26-27].

І далі цитата Чужака: «Хто хоч як-небудь знайомий із діалектикою літературних жанрів, може засвідчити, що будь-яка історично необхідна форма вперше відчувається як факт, вдруге вона працює тільки як пародія. Форма невід'ємна від соціальної функції. Ось чому, перетягуючи чужу форму, ми природно запозичуємо щось і від функції. Тут потрібно прямо сказати: чим пародійно відвертіше використовуємо ми стару форму, тим менше небезпека функціонального зараження» [13, с. 160].

Перехід від тексту Шкловського до тексту Чужака можливий завдяки проміжному етапу, представленому працями Тинянова про літературну еволюцію, про функції пародії і літературного прийому. Якщо початкова установка формалістів концентрувалася на формі, то з часом Тинянов переходить до розгляду зв'язків між формою і функцією, поступово виводячи на перший план поняття функціонального значення. У нарисі «О литературной эволюции» Тинянов стверджує, що існування літературного факту залежить від його функції. «Система літературного ряду є, перш за все, системою функцій літературного ряду, що безперервно співвідноситься з іншими рядами» [14, с. 40]. Вивчення еволюції літератури, згідно з Тиняновим, не може абстрагуватися від еволюційної взаємодії функцій літературного елемента і формами. Подібне дослідження спирається на конструктивну функцію, одержану в результаті тісного зв'язку між елементами усередині твору, і на літературну функцію, що відповідає тісному зв'язку між твором і літературними рядами. Концепції Якобсона і Тинянова 1928 р. зводилися до того, що, окрім внутрішнього динамізму та іманентних законів розвитку літературного твору, необхідно досліджувати і трансцендентні закони, що розкривають співвідношення літературного твору з соціальною сферою.

Чужак неодноразово відзначав надзвичайне значення формалізму для розвитку теорії літератури факту, але в його розумінні факт стає фактом, головним чином, соціальним; який, у першу чергу, має на увазі дію життєбудови. В цілому Чужак пояснює свою позицію щодо формалізму таким чином: він не розділяє ідею заперечення пріоритету змісту, проголошеного ранніми формалістами, і проголошує соціальну природу форми. Чужак не заперечує тематику витворів мистецтва, напряму пов'язуючи ії з матеріалом. У формалістів же, навпаки, тема не ототожнюється з матеріалом: вона визначає загальну ідею, що становить витвір мистецтва: «Тема - це єдність значень окремих елементів творів» [8, с. 176], - говорить Томашевський. Для Жирмунського вона знаходиться в тісному зв'язку з літературним прийомом: «У поезії сам вибір теми служить художньому завданню, тобто є поетичним прийомом» [15, с. 31].

І лише матеріал, на думку Чужака, позбавлений усякого суб'єктивного авторського тлумачення, стає темою в значенні змісту. Тоді як для формальної школи тема залишається елементом структури і служить основою для творів із фабулою і без неї.

Вона вказує на свідомий вибір матеріалу, зроблений за вимогами соціального призначення.

Будь-яка методологія вимушена встановлювати критерії коректності постановки наукової проблеми. Як видно з вищевикладеного, суперечки про соціологічний метод і про питання, що знаходяться в одній з ним площині, обговорювалися достатньо активно, але не були позначені чіткими науковими межами. В період загасання методологічних дискусій у кінці 20-х років питання, позначені формалістами, лефовцями і форсоцями, не одержали свого розвитку і залишилися практично без відповідей. Учення соцреалізму, що стало згодом генеральним і єдиним у радянському мистецтві й літературі, дало свої відповіді і фактично припинило всілякі дискусії.

ЛІТЕРАТУРА

Шкловский В. В защиту социологического метода // Новый ЛЕФ. - № 3. - 1929.

Ханзен Лёве Оге. Русский формализм. Языки русской культуры. - М., 2001.

Арватов Б. Язык поэтический и язык практический // Печать и Революция. - № 7. - 1929.

Литература факта: Сб. ст. / Под ред. Н. Чужака. - Л., 1927.

Арватов Б. Социологическая поэтика. - М., 1929.

Полторацький О. Літературні засоби. - Укрголовліт, 1929.

Левидов М. Формализм и социология // Печать и Революция. - № 5. - 1924.

Томашевский Б. Формальный метод: вместо некролога // В кн.: Современная литература. - Л., 1925.

Горбачёв Н. Социологический метод в литературе // Печать и Революция. - № 4. - 1929.

Брик О. Ближе к факту. Литература факта / Под ред. Н. Чужака. - М., 1929.

Брик О. Не теория, а лозунг // ПиР. - № 5. - 1929.

Вертов Д. Кино. Переворот // Киноправда. - № 3. - 1929.

Чужак Н. Под знаком жизнестроения // Новый Леф. - № 7. - 1929.

Тынянов Ю. О литературной эволюции // В кн.: Архаисты и новаторы. - 1929.

Жирмунский В. К вопросу о формальном методе // АСАБЕМІА. - 1929.