Виходячи з цього, можна стверджувати, що основними ринковими інструментами, що впливають на міґраційні процеси є:

конкуренція робочої сили;

попит та пропозиція робочої сили на ринку праці;

ціна робочої сили;

трудовий доход найманих працівників;

фінансові можливості роботодавців для покупки кваліфікованої робочої сили;

розвиненість ринкової інфраструктури;

інформація.

За допомогою названих інструментів ринок реґулює і спрямовує міґраційні процеси у певному напрямі. Однією з характерних особливостей ринку, в тому числі й ринку праці, є його стихійність, у результаті чого неминучими є негативні наслідки для економіки та суспільства в цілому. З метою їх зниження або уникнення необхідним є втручання держави. Наприклад, ринок не може забезпечити комплексний розвиток економіки всіх регіонів, а не тільки тих, що характеризуються найбільш сприятливими умовами; раціональний перерозподіл трудових ресурсів; макроекономічну стабільність тощо.

Сьогодні в Україні незадовільні показники та негативні тенденції, що склалися у міґраційній сфері, свідчать, що реґулювання міґраційних процесів відбувається під впливом переважно ринкових чинників, яким не протиставлено державні інструменти реґулювання. Така ситуація вимагає переорієнтації ролі держави в управлінні міґрацією, зокрема трудовою.

Відсутність в Україні державної моделі міґраційної політики обумовлює невизначеність таких її елементів, як мета, принципи, методи та заходи, таких основних понять, як державне реґулювання трудової міґрації, його основних принципів і мети.

Для визначення поняття «державне реґулювання трудової міґрації», по-перше, необхідно уточнити, що означає державне реґулювання економікою. Державне реґулювання економікою - система інститутів та заходів у межах держави, що служить стійкому функціонуванню й розвитку економічної системи країни у відповідності до соціально- економічних цілей, що схвалені суспільством [15, с. 104-115].

Метою державного реґулювання є забезпечення правової бази функціонування ринкової системи, встановлення законних та ефективних взаємовідносин між виробниками, постачальниками та споживачами продукції [7, с. 8].

До основних інструментів державного реґулю- вання економікою відносяться:

фіскальна (пільгова-бюджетна) політика;

грошово-кредитна політика;

соціальна політика і політка реґулювання доходів;

зовнішньоекономічна політика [7, с. 26-27].

До фіскальної політики (тобто бюджетної)

відносять діяльність держави із розпорядження бюджетними коштами. Одна сторона цієї діяльності пов'язана зі збором коштів через систему оподаткування, інша - з їх витратами. Фіскальна політика - важливий інструмент для досягнення макроекономічної стабілізації економіки.

Іншим важливим інструментом реґулювання є грошова політика. Реґулюючи грошову масу, держава може впливати на ціни, інвестиційні процеси та споживання населення, об'єм виробництва та темпи економічного зростання.

Обов'язковим у державному реґулюванні є використання такого інструмента, як соціальна політика. Функцію перерозподілу доходів держава виконує через пільгову систему, а також різноманітні соціальні програми з державної допомоги незаможнім прошаркам населення, реалізує політику у сфері зайнятості тощо. До соціальної політики відноситься діяльність держави у сфері освіти, медицини, культури.

У числі важливих інструментів економічної політики - державне реґулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава здійснює торгове та валютне реґулювання, використовує валютні обмеження, квотування, ліцензування, митні збори, субсидії тощо [7, с. 27-28].

Всі інструменти державного реґулювання тісно взаємозалежні і при прийнятті рішення в одній сфері необхідно враховувати їх вплив на інші.

Державне регулювання трудової міґрації визначається як діяльність, заснована на застосуванні системи методів та інструментів законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, що реалізується правомочними державними інститутами з метою впорядкування, підвищення результативності та зниження негативних наслідків трудової міґрації і сприяє стійкому функціонуванню та розвитку економічної системи за рахунок ефективного використання трудового потенціалу країни та раціонального залучення додаткової робочої сили у проблемні сектори економіки у відповідності до цілей соціально-економічного розвитку держави [6, с. 47-51].

Конструювання концептуальних основ державного реґулювання трудової міґрації потребує визначення його принципів. Принципи - це сукупність правил, на яких ґрунтується система управління міґраційними процесами, які є загальними нормами державної міґраційної' політики, сприяють якості та ефективності її здійснення [6, с. 95].

Основними принципами державного реґулювання трудової міґрації є:

захист прав та свобод людини на основі законності та неухильного дотримання норм міжнародного права;

захист національних інтересів та забезпечення безпеки України;

додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність;

диференційований підхід до вирішення проблем різних категорій міґрантів;

взаємодія органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого управління із громадськими об' єднаннями міґрантів;

раціональний територіальний перерозподіл міґрантів [6, с. 96].

Пріоритетними задачами, що стоять перед державою, при реґулюванні трудової міґрації є:

подолання та попередження стихійного розвитку міґрації;

вироблення та реалізація дієвих важелів та інструментів впливу на міграційні процеси;

підвищення ефективності використання трудового потенціалу як іноземних, так і вітчизняних працюючих-мігрантів.

Водночас протиставлення та співвідношення «ринок - держава» повинно бути виваженим, на основі раціонального поєднання ринкових та державних інструментів регулювання як важливих складових розвитку держави. Масштаби державного регулювання, його конкретні форми і методи повинні бути чітко окреслені і визначені у національній моделі міграційної політики [14, с. 32-39].

Міграційна політика - це система засобів, за допомогою яких держава регулює потоки мігрантів для досягнення цілей, що відповідають інтересам розвитку суспільства [2, с. 270]. Розбудовуючи міграційну політику, Україна повинна керуватися загальновизнаними міжнародними принципами:

право на вільне пересування і вибір місця проживання у своїй країні;

право залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися до своєї країни;

право на захист сім'ї;

право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком;

право на громадянство, а також його зміну;

право іноземця, особи без громадянства, яка легально перебуває в державі, на захист від депортації;

право на забезпечення специфічних потреб осіб, які належать до національних меншин [9, с. 79].

Відповідно до цих принципів, держава, реалі- зуючи міграційну політику, повинна забезпечувати:

кожному, хто