на законних підставах перебуває на території країни, свободу пересування, вибір місця проживання, право вільно залишати територію країни, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в'їжджати в країну громадянам країни;
умови для реалізації мігрантами своїх прав і свобод та виконання ними обов'язків, неможливість створення для іноземців та осіб без громадянства безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище порівняно з громадянами країни;
неможливість надання привілеїв чи обмежень щодо мігрантів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, політичних переконань, статі, належності до певної соціальної групи, майнового стану, за мовними та іншими ознаками;
регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічного розвитку регіонів;
уникнення масових стихійних і нерегульованих процесів міграції населення;
всебічне сприяння поверненню до країни вихідців з її території;
взаємодію та координацію діяльності органів виконавчої влади і громадських організацій
у сфері міґрації на державному та міжнародному рівнях;
національні інтереси країни у співробітництві країни в сфері міґрації з міжнародними організаціями та іншими державами [11, с. 37-44].
Державна міґраційна політика проводиться шляхом:
прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері міґрації, затвердження і виконання державних та реґіональних цільових програм у цій сфері;
забезпечення ефективного управління міґра- ційними процесами через посилення взаємодії державних органів у розв'язанні міграційних проблем та утворення в системі центральних органів виконавчої влади спеціально уповноваженого органу у справах міґрації;
забезпечення належного фінансування проведення державної міґраційної політики, що здійснюється за рахунок коштів та у порядку, передбаченому законодавством України;
здійснення заходів з інформаційного забезпечення та супроводження проведення державної міграційної політики [12, с. 3-23].
Реґулювання міґраційних процесів - це специфічна сфера соціальної політики, що реалізується комплексом правових, адміністративних, економічних методів.
Правові методи реґулювання передбачають прийняття законів і законодавчих актів, видання інших нормативно-правових документів, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.
Адміністративні методи реґулювання виражають пряме управління з боку держави. Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладених на відповідні підрозділи системи управління і керівників, а також створює передумови вирішення поставлених цілей і завдань. До адміністративних методів може відноситися, наприклад, адміністративний контроль, зокрема, паспортно-візовий, цензово-майновий, санітарно- епідеміологічний та інші види контролю [8, с. 64].
Економічні методи реґулювання - це система прийомів і способів прямого впливу на соціально- економічні процеси з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин із використанням економічних інструментів. До економічних методів регулювання належать: прогнозування, планування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, ціна тощо [9, с. 98].
Таким чином, відповідно до визначених методів реґулювання, загальних інструментів державного реґулювання і основних задач, що стоять перед державою у міґраційній сфері, у її розпорядженні є наступні інструменти.
1. Закони і нормативно-правові документи. Використання цього інструменту передбачає регулювання міграційних процесів шляхом формування, удосконалення та реалізації національного законодавства з питань міграції, а також контроль за його виконанням; приведення чинного законодавства у відповідність до міжнародних норм та вимог; розвиток інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном, посилення їх соціального захисту та запобігання торгівлі людьми, нелегальній міграції.
Соціальна політика. Створення місткого і привабливого внутрішнього ринку праці, посилення мотивації до легальної зайнятості; створення системи адаптації та інтеграції мігрантів (як іммігрантів у приймаюче суспільство, так і емігрантів, що повернулися до країни після перебування в іншій державі).
Зовнішня діяльність. Приєднання України до багатосторонніх міжнародних договорів з питань праці й соціального захисту трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації; укладання міждержавних та міжурядових договорів щодо працевлаштування трудових мігрантів; співробітництво прикордонних регіонів держав у питаннях розвитку прикордонних міграцій та взаємного регулювання трудової діяльності громадян, що працюють за межею держави; укладання договорів та досягнення домовленостей щодо візового режиму, умов перетину кордонів та перебування українських громадян на території інших держав; відкриття закордонних філій вітчизняних банків та використання іноземних банків з метою полегшення переказів заробітків мігрантів; співпраця з зарубіжними країнами з метою розробки програм допомоги з працевлаштування реемігрантів.
Фінансова політика, в тому числі пільгово- бюджетна. Застосування системи пільг із валютних вкладів та переказів мігрантів, перш за все, з метою виведення трудових доходів з «тіні», використання внутрішніх займів (цінних паперів) з метою ефективного використання заощаджень мігрантів, здійснення міжнародних платежів-компенсацій через розробку механізму погоджених витрат і взаємних бюджетних платежів, пов'язаних з обміном працівниками [3, с. 48].
Митна політика. Передбачає встановлення митного контролю та регулює процеси вивозу та ввозу до країни товарів певного виду, матеріальних благ та цінностей; застосування митних пільг для працівників-емігрантів, що повертаються на батьківщину; отримання митних преференцій, що обумовлюється у міжнародних договорах.
Інвестиційна політика. Створення інвестиційного клімату, дозвіл тимчасовим мігрантам здійснювати інвестиції на пільгових умовах, розробка програм стимулювання самозайнятості та підприємництва.
Інноваційна політика та політика науково- технічного розвитку. Розробка й реалізація інноваційних проектів і програм з метою сприяння розвитку інновацій, реалізація програм продуктивної зайнятості, розробка і впровадження програм підвищення кваліфікації та перекваліфікації мігрантів.
Регіональна політика. Розробка та реалізація регіональних міґраційних програм з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, розвитку процесів міґрації, їх обсягів та інтенсивності, складу міґрантів та рівня міґраційної активності населення, територіального розташування реґіону.
Інформаційна політика. Створення інформаційних центрів, у тому числі регіональних, надання консалтингових послуг як еміґрантам про зміни, що відбуваються у країні, за час їх відсутності, так і імміґрантам про