УДК 316.6-058.862

Яцюк О.О., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна.

Яцюк Олена Олексіївна, аспірант кафедри соціології Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Коло наукових інтересів: проблеми соціалізації.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ-СИРІТ У РАННЬОМУ ВІЦІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Стаття присвячена аналізу основних проблем соціалізації дітей-сиріт. Автор розглядає базові підходи, теорії та концепції соціалізації дітей у ранньому віці та визначає роль дорослого в житті дитини 1-3 років.

The article is dedicated to the main problems of orphans' socialization. The author tells about basic approaches, theories and concepts of the orphan children in early age and defines role of the adult person in the children's life ageing 1-3 years old.

Згідно з сучасними уявленнями, для виживання і розвитку дитини необхідними є батьківська любов, виникнення тісної взаємної прихильності між нею і людиною, яка про неї піклується. Відсутність дорослого як об'єкта прихильності обмежує можливості соціалізації - відтворення дитиною соціально значимих еталонів поведінки. Потреба в співробітництві з дорослими, як об'єктивно необхідній умові засвоєння дитиною соціального досвіду, є найважливішим надбанням раннього віку, що виступає в контексті з предметною діяльністю як основним фактором розвитку пізнавальної діяльності дітей і спілкування з однолітками. Ряд авторів (Е. Еріксон, Н. Авдєєва, М. Лісіна) доводять, що саме в цьому віці починає формуватися самосвідомість і розвивається первинна здатність до емпатії, співпереживання. Дитина вбирає в себе способи емоційного реагування дорослих по відношенню до подій, які відбуваються в світі. Саме батьківський дім та батьківська турбота є найбільш придатним навколишнім середовищем, яке сприяє оптимальному дитячому розвитку в цьому віці.

Завдання суспільства - оберігати дитинство, забезпечувати емоційний добробут малят, створювати всі передумови для подальшого розвитку. Для успішної адаптації малюка важливо створити виховне розвивальне середовище, в якому він міг би активно діяти, пізнавати світ, спілкуватися з дорослими й однолітками.

Ранній вік (від народження і до 3 років) в житті дитини є найбільш відповідальним періодом, коли розвиваються моторні функції, орієнтувально - пізнавальна діяльність, мовлення, а також формується особистість. Пластичність мозку дитини раннього віку, наявність сензитивних періодів формування емоцій, інтелекту, мовлення і особистості визначають значні потенційні можливості корекційної допомоги. Рання і адекватна допомога дозволяє більш ефективно компенсувати порушення психофізичного розвитку, послабити вторинні відхилення або запобігти їх появі.

Відомо, що дошкільний вік сензитивний саме до виховання, первинної соціалізації. Видатний психолог сучасності Д.Б. Ельконін зазначав: «Якщо дошкільника не виховувати морально, він залишиться морально глухим на все життя» [9, с. 16]. Як приклад, можна навести недооцінку емоційного розвитку дітей, його роль у становленні особистості, у педагогічному процесі дитячих установ дошкільного типу. Молодший дошкільний вік, як відомо, є сензитивним для розвитку моральності, основу якої складають почуття. Можна стверджувати, що саме недостатня увага до емоційної сфери особистості дитини є причиною неадекватних механізмів пристосування багатьох дітей у подальшому самостійному житті (низька самооцінка, підвищена тривожність, депресивність, схильність до правопорушень тощо).

Заслуговують уваги дослідження І.В. Дубровіної і М.І. Лісіної, які вивчали особливості спілкування дітей з дорослими й однолітками. Ці дослідники приділяли велику увагу середовищу, в якому дитина виховується, протиставляючи родину іншим середовищам, в яких можуть виховуватися діти [1].

У багатьох роботах наголошується про те, який вплив має розлука з матір'ю на розвиток особистісних якостей дітей і процес її первинної соціалізації. Так К. Джерсілд вважає, що діти, які виросли поза сім' єю, не здатні до багатих емоційних переживань. «Здатність дитини любити оточуючих, - говорить він, - тісно пов'язана з тим, скільки любові отримала вона сама і в якій формі вона виражалася» [9].

В сучасних соціальних науках існують декілька теорій, які дають можливість більш докладно розглянути особливості виховання дітей як у родині, так і поза її межами.

1. Тривимірна теорія інтерперсональної поведінки В. Шутца.

В 1958 р. Шутц запропонував свою теорію міжособистісних відносин і психологічної сумісності, яку він назвав «Фундаментальна орієнтація міжособистісних відносин» (FIRO). Принциповою основою теорії Шутца є положення фрейдизму про те, що соціальне життя дорослої людини фатально визначене досвідом її дитинства. На думку Шутца, міжособистісні потреби в багатьох відносинах аналогічні до біологічних потреб. Якщо біологічні потреби регулюють відносини організму з фізичним оточенням, то міжособистісні встановлюють зв'язок особистості з її людським оточенням [7, c. 57].

Шутц розкриває особливості теорії в чотирьох постулатах, які вважаються достатніми для пояснення більшості ситуацій взаємодії людей:

Перший постулат теорії розкривається в наступному аксіоматичному твердженні: кожна людина має три міжособистісні потреби, а саме - потребу включення (Inclusion), потребу в контролі (Control) і потребу в любові, афектації (Affection). Міжособистісна потреба в контролі має відношення до так званого аспекту влади в міжособистісних відносинах. Відповідна поведінка може варіювати від занадто великої дисциплінованості до відсутності дисципліни зовсім, знову ж залежно від характеру стосунків з батьками в дитинстві, які можна відрізнити, на думку Шутца, від відносин, коли батьки повністю контролюють дитину, приймаючи за неї всі рішення, і вільні - коли батьки не втручаються й надають дітям волю приймати рішення самостійно.

Потреба побудови тісних емоційних зв'язків у відносинах з іншими визначається як потреба подобатися й бути улюбленим. Вираження потреби любові можуть бути позитивними (від атракції до любові) або