Дітям просто необхідно відчувати і переживати прив' язаність. Від неї залежить їх почуття безпеки, власної гідності, емпатії, сприйняття світу, розвиток совісті, логічного мислення, здатності контролювати власні емоції тощо. Дитина, у якої сформована прив' язаність, нормально розвивається, вчиться розрізняти власні почуття і почуття інших, мислить логічно, розвиває соціальні зв'язки, довіряє оточуючим, стає впевненою у собі, менше заздрить, проявляє любов і ніжність до інших. Натомість, порушення прив' язаності може негативно впливати не лише на соціальні контакти дитини, у т. ч. здатність розуміти почуття інших, але й на емоційний, соціальний, фізичний, розумовий розвиток дитини загалом.

Основна функція об'єкту прив'язаності, за Дж. Боулбі, полягає не в задоволенні вродженої потреби в любові (як у класичному психоаналізі) і не в задоволенні фізіологічних потреб дитини (як в біхевіоризмі), а в забезпеченні захисту і безпеки. Тому наявність прив' язаності є необхідною умовою дослідницької поведінки і пізнавального розвитку дитини. Якість первинної прив'язаності, у свою чергу, відбивається на пізнавальній активності й дослідницькій мотивації дитини.

Така поведінка стає добре помітною, коли люди налякані, втомлені або хворі, і їм легшає, коли їх заспокоюють і турбуються про них. Таким чином, відносини можна назвати власне прив'язаністю в тому випадку, якщо вони мають специфічні властивості прив'язаності, до яких відноситься прагнення до близькості, що виникає при наявності загрози, й прив' язаність у цьому випадку виступає як основа безпеки. Із цього погляду біологічна функція прив'язаності полягає в захисті організму, який розвивається. Прив 'язаність однієї людини до іншої означає, що вона прагне встановити контакт і близькість із іншим індивідом, і здійснює це за певних обставин. Прив'язаність виникає між дитиною й особою, що здійснює первинний догляд.

Хоча тенденція до утворення прив'язаності генетично задана, її якість або тип залежить від умов виховання і, головним чином, від стосунків з матер' ю, тобто визначається чутливістю матері до потреб дитини та її ніжністю і турботою. Відповідно до цього, виділяються три типи прив' язаності:

тип А - обмежуючі, нечутливі й відкидаючі матері мають уникаючих і невпевнених дітей, з ненадійною прив 'язаністю, яка супроводжується відчуттям небезпеки. Діти типу «А», зазвичай, не засмучуються і не плачуть при розлуці з матір'ю й ігнорують і навіть уникають її при зустрічі. Така поведінка дитини свідчить про відчуження і уникнення матері та про відсутність відчуття безпеки у дитини;

тип В - у чутливих і дбайливих матерів зростають діти, упевнені в собі, з відчуттям власної безпеки і надійною прив 'язаністю. Діти даного типу засмучуються і плачуть (або не плачуть) при розлуці з матір'ю і сильно радіють, прагнуть до близькості і до взаємодії при її появі. Така поведінка дитини свідчить про надійність прив'язаності і про відчуття безпеки, яке дає дитині матір;

тип С - у матерів з непослідовним і непередбачуваним типом реагування діти відчувають нестійке напружене ставлення до матері; така прив'язаність була названа тривожно-амбівалентною. Діти типу «С» дають яскраву гнівну реакцію на розлуку з матер'ю, але чинять опір контактам з нею при зустрічі: сердяться, плачуть, не йдуть на руки, хоча явно хочуть, щоб на них звернули увагу і «взяли на руки». Така поведінка свідчить про амбівалентне, непослідовне ставлення до матері й про відсутність відчуття упевненості й безпеки у дитини [7, с. 66].

Згідно з цією теорією, якість прив'язаності, що виникла в ранньому дитинстві, визначає подальший розвиток усіх пізнавальних, комунікативних і емоційних можливостей дитини. Прив'язаність, що склалася в ранньому віці до матері, визначає найрізноманітніші характеристики особистості дитини, розвиток її розумових і комунікативних здібностей. Разом з тим, якість прив'язаності не має свого вікового розвитку: виникнувши до кінця першого року життя, ця якість починає зумовлювати все подальше психічне життя дитини.

У своїй теорії Дж. Боулбі розвинув теорію Нобелівського лауреата К. Лоренца про імпрінтінг людини (етологічний підхід) і виявив значущість для психічного розвитку дитини встановлення тривалих теплих емоційних взаємин із матір'ю. Результати спостережень і клінічні дані показали, що відсутність чи розірвання таких стосунків спричиняють у дитини серйозний стрес. Таким чином, Боулбі вперше довів зв'язок прив'язаності з адаптацією і виживанням дитини [2]. Дослідження свідчать, що дефіцит емоційного спілкування з дорослим у цей період життя вкрай негативно позначається на подальшому розвитку дитини.

6. Дослідження явища госпіталізму. Після Другої світової війни у психології з'явилося поняття «госпіталізм», за допомогою якого описували психічний розвиток дітей, що втратили батьків і, внаслідок цього, утримувалися в лікарнях або дитячих будинках. Р. Спітц, наприклад, звертає увагу на численні симптоми порушення поведінки таких дітей та затримку їх психічного й фізичного розвитку. Крім того, незважаючи на чудовий догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності немовлят у цих установах був дуже високим [9]. Численні дослідження доводять, що умови госпіталізму передусім негативно впливають на розвиток мовлення дитини, формування її пізнавальних функцій, емоційний розвиток. Наприклад, А. Джерсілд зазначає, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов' язана з тим, скільки любові (й у якій формі) вона сама