УДК 364.682.42-053.6(477)

Шуст Н.Б., Міністерство освіти і науки України, м. Київ, Україна. Приходько О.В., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна.

Шуст Наталія Борисівна, доктор соціологічних наук, професор, заступник начальника Департаменту вищої світи Міністерства освіти і науки України. Коло наукових інтересів - проблеми соціальної модернізації, соціологія освіти.

Приходько Ольга Валеріївна, магістр соціальної роботи. У 2007р. закінчила МДГУ ім. П. Могили і отримала диплом бакалавра. Коло наукових інтересів - проблеми соціології молоді, соціології сім'ї, соціології девіантної поведінки.

ДО ПРОБЛЕМИ ДИТЯЧОЇ БЕЗПРИТУЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

У статті наведений аналіз проблеми дитячої безпритульності, вказані найбільш суттєві причини, що провокують зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні на сучасному етапі.

In the article we describe problem of children's orphans, show more important causes, that provocative rising of quantity orphans and children, which live without parents in Ukraine at that time.

Розглядаючи соціальну поведінку, соціальну взаємодію людини, яка знаходиться у несприятливому соціальному середовищі, особливо це стосується (в межах даної роботи) дітей, які опинилися один на один із величезним і незрозумілим суспільством, які не мають необхідної допомоги та підтримки з боку найближчого оточення - батьків. Відомий дослідник Абрахам Маслоу висловив твердження, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив усі потреби на 5 категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. В основі цієї ієрархії лежать самі насущні потреби (їжа, вода, сон, житло тощо), а на вершині більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження). Коли потреби самого нижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до задоволення потреб іншого рівня ієрархії [5, с. 126-127].

Керуючись вищезазначеними основами теорії потреб, можна обґрунтувати необхідність розгляду дослідження становища безпритульної дитини в соціумі серед інших людей. За Маслоу, найпершими і найважливішими для задоволення виступають фізіологічні потреби у відпочинку, харчуванні, воді тощо. Але чи можна стверджувати, що дана категорія дітей має змогу повністю задовольнити ці потреби? Далеко не завжди, дуже часто потреби цього рівня задовольняються від випадку до випадку, несистематично; це пояснюється браком уваги, відсутністю турботи з боку дорослих (у повноцінній родині ці функції виконують батьки). Однак якщо не задоволені потреби нижчого рівня, то про решту потреб взагалі немає сенсу говорити. Дитина частіше за все зосереджена на своїх першорідних фізичних бажаннях і це дуже заважає їй повноцінно зростати і розвиватися. Також для дитини дуже важливу роль грають саме соціальні потреби: в любові, теплому і турботливому ставленні до неї. Але безпритульна дитина, в силу свого соціального становища, позбавлена цього. Також вона не може реалізувати свою потребу у безпеці, тому що вона самотня, одинока і практично не відчуває захисту та підтримки з боку оточуючих. У свою чергу, це свідчить про те, що безпритульна дитина позбавлена можливості повноцінно жити, зростати і розвиватися. Проте ці діти є, тому, якщо ми хочемо жити у повноцінному суспільстві, ми повинні звернути на них увагу, забезпечити їм умови, за яких вони змогли б у повній мірі задовольнити свої потреби і стати гідними, успішними членами соціуму, виконуючи певні соціальні ролі та функції.

Одним з найважливіших питань при розгляді теоретичного матеріалу є, звісно, визначення основних понять і термінів, що пронизують всю роботу і є основоположними в ній.

За визначенням ЮНІСЕФ, «діти вулиці» - це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і незайняте житло, і незаселені землі тощо) стала постійним місцем перебування [4, с. 268].

Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість варіантів існування дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже серед них є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. У ряді країн паралельно функціонують два поняття: «діти, які працюють на вулиці» і «діти, які живуть на вулиці». Іноді зустрічається таке поняття, як «діти, котрі живуть на вулиці разом із своєю сім'єю».

За визначенням Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до «дітей вулиці» належать:

діти, які не спілкуються зі своїми сім'ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти);

діти - вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави) [4, с. 268-269].

У підручнику за загальною редакцією Т.В. Семи- гіної та 1.1. Миговича подається таке визначення: «діти вулиці» - це діти, які законом не визнані позбавленими батьківського піклування, але можуть бути визнані сиротами, оскільки батьки з певних причин не займаються їхнім вихованням [3]. Отже, в даному випадку поняття дітей вулиці подається у дещо звуженому вигляді (порівняно з визначенням ЮНІСЕФ), оскільки тут об'єктом уваги є лише ті діти, які офіційно не позбавлені батьківського піклування. Деякі фахівці з соціальної роботи не погоджуються з даним тлумаченням, оскільки до дітей вулиці відносяться