а саме: алкоголізація сім'ї, вживання наркотичних засобів членами сім'ї, поширення агресивних форм поведінки стосовно дітей тощо. Звісно, це не завжди буває так. Є сім'ї, для яких зазначені форми поведінки є природними й звичними, незалежно від зовнішніх обставин, є батьки, які просто взагалі не бажають працювати й заробляти хоч якісь гроші, а жити треба, тож вони починають примусово схиляти своїх дітей, як правило, до нелегальних й протиправних методів отримання прибутку (жебракування, проституція, крадіжки тощо). Але найчастіше саме бідність, недостатня увага з боку держави до сімей з дітьми примушують батьків до асоціальних форм поведінки. Тому політику щодо подолання соціального сирітства слід починати з сім'ї, з вирішення її нагальних проблем і задач.
На даний час дітьми, які перебувають у стані бродяжництва, опікуються такі установи й організації:
управління (відділи) у справах сім'ї та молоді регіональних і місцевих державних адміністрацій;
служби у справах неповнолітніх;
центри соціальних служб для молоді;
кримінальна міліція у справах неповнолітніх;
притулки для неповнолітніх;
інтернати;
громадські та благодійні організації [8].
Управління у справах сім'ї та молоді здійснюють
координацію роботи соціальних працівників з дітьми з неблагополучних сімей та узгоджують вирішення питань, що належать до компетенції різних установ. Вони проводять соціальний патронаж неблагополучних сімей, організовують рейди (відвідування неблагополучних сімей з метою проведення профілактичних бесід), різноманітні заходи (акції) гуманітарного характеру [8].
Служби у справах неповнолітніх, відповідно до покладених на них функцій, організовують розроблення і здійснення заходів, спрямованих на запобігання бездоглядності і безпритульності дітей; здійснюють контроль за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах; організацією виховної роботи у навчальних закладах; утворюють притулки для неповнолітніх; беруть участь в утворенні спільно з управлінням охорони здоров'я центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх тощо [8].
Притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх забезпечують умови для тимчасового (90 діб) перебування дитини до моменту вирішення її подальшої долі - повернення в сім'ю (якщо вона є), в інтернат, прийомну сім'ю. Працівники притулку беруть безпосередню участь у вирішенні цього питання: пишуть листи-клопотання до відповідних державних установ. Крім того, вони проводять виховну роботу з дітьми [8].
Центри соціальних служб для молоді здійснюють соціально-реабілітаційні заходи щодо відновлення соціальних функцій, психічного та фізичного стану дітей, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації. Із безпритульними дітьми ССМ практикують в основному вуличну соціальну роботу [8].
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх займається розкриттям та профілактикою правопорушень, скоєних неповнолітніми. Працівники кримінальної міліції самостійно або спільно з іншими державними службами проводять рейди, спрямовані на виявлення та затримання дітей- бродяг. Після затримання дитини з' ясовується місце проживання дитини, її причетність до скоєння правопорушень, причини бродяжництва, з нею проводять профілактично-виховну бесіду. Залежно від того, чи скоювала дитина правопорушення, і якщо скоювала, то яке саме, її повертають у сім'ю, інтернат, доставляють у притулок для неповнолітніх або до приймальника-розподільника, направляють у колонію для неповнолітніх (за рішенням суду) [8].
Завдання інтернатних закладів - створити сприятливі умови для постійного проживання та соціалізації дитини, яка або не має сім'ї, або проживання в сім'ї з тих чи інших причин неможливе.
Кожна з громадських та благодійних організацій самостійно визначає коло тих проблем, які вона намагатиметься вирішувати, ті види діяльності, які вона здійснюватиме. Найчастіше громадські організації практикують такі форми роботи: надання гуманітарної допомоги бездоглядним і безпритульним дітям (харчування, одяг тощо), соціальний патронаж кризових сімей, надання психологічних та юридичних консультацій, профілактико-виховна та просвітницька робота [8].
Отже, в межах нашої держави діє певна система соціального захисту і підтримки безпритульних дітей. Проблемами безпритульності в наш час займається ряд державних і благодійних організацій. Однак на даний момент проблема безпритульності і бездоглядності дітей вирішується не на достатньому рівні. Про це свідчить факт перебування на вулиці (часто - тривалий час) величезної кількості дітей- бродяг. Це пояснюється тим, що дана проблема є новою в українскому суспільстві. Тому слід привернути увагу держави, вчених, науковців до цього питання. Корисно, на наш погляд, було б створення інформатизованого банку даних на кожну дитину, що дало б змогу спостерігати і контролювати становище дітей, отримання ними необхідної освіти, надання, в разі необхідності, якісної і своєчасної медичної допомоги, відстежування загального стану здоров' я дітей. Також важливо вдосконалювати і поліпшувати існуючу систему державних закладів та установ для дітей, які позбавлені домівки та батьківскої опіки. Задля здійснення запропонованих заходів необхідно залучити до цієї справи благодійні фонди та організації, що могли б надати фінансову, матеріальну допомогу.
Крім цього, не треба забувати, що корені даної проблеми виходять саме з інституту родини, з рівня морального і духовного розвитку батьків, культури народження та виховання дітей. В соціологічній літературі питання дитячої безпритульності розглядається через призму внутрішньосімейних відносин, на які, в свою чергу, впливають загальнодержавні фактори. Тому задля поліпшення ситуації необхідно приділяти увагу соціальному, матеріальному, моральному становищу сучасної сім'ї, пропагувати засобами масової інформації здоровий спосіб життя, повноцінну родину, яка свідомо і серйозно ставиться до питання народження дитини і здатна її виховувати і забезпечувати.
ЛІТЕРАТУРА
Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30.
Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 р. // Офіційний вісник України. -