УДК 316.6

Гавеля В.Л., Рожанська Н.В., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна.

Гавеля Володимир Леонтійович, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили, член Національного союзу журналістів України, член Союзу соціологів Росії. Коло наукових інтересів: соціологія освіти, методологія і логіка наукових досліджень, сучасна прогностика, соціологія організацій, організаційна поведінка, сучасна глобалістика, іміджелогія.

Рожанська Наталя Володимирівна, аспірантка Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Закінчила магістеріум з філософії Національного університету «Києво-Могилянська академія». Коло наукових інтересів: соціологія освіти, історія філософії.

ЗМІСТОВНА СКЛАДОВА СОЦІАЛІЗАЦІЙНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ І СВОБОДИ ЛЮДИНИ

У статті розглядається соціальна складова інтелектуальної активності людини як суб'єкта соціальних відносин, аналізуються цілі людини і їх відносна співвіднесеність із випереджаючим відображенням. Розглядається відчуття свободи як можливості здійснювати свої соціальні цілі в рамках соціальної детермінації людини і її спільнот.

Social aspect of intellectual activity of a person as a subject of social relationships is investigated in the article. Aims of a person and their connection with prognostication are analyzed. The sense of freedom as a possibility to realize different social aims is examined.

Термін «соціалізація» використовується з кінця ХІХ ст. як ключовий у розумінні вільної доцільності особистості. У його становленні як ключового в історії соціології немалу роль зіграли Е. Дюркгейм, Е. Гідденс, Г. Тард та ін. Кожна теорія соціалізації будувалася на основі різних підходів до оцінки ролі суб'єктивного та об'єктивного факторів доцільної активності людини в досягненні зовнішньої і внутрішньої свободи. Великим досягненням у розумінні цієї проблеми стала концепція К. Маркса про сутність людини як сукупність усіх суспільних відносин, завдяки якій у соціології склалося переконання, що соціальне середовище одночасно виступає і умовою і результатом її діяльності. У величезній праці «Капітал» - творі переважно економічному - К. Маркс висунув гіпотезу, що формування людини не є результатом пасивного пристосування до соціального середовища, а відбувається у процесі її власної практичної активності. Людина активно ставить цілі і досягає їх реалізації, змінюючи тим самим, за виразом К. Маркса, «свою власну природу», одночасно вибудовуючи соціальну систему, незалежну від природи.

Уже цього достатньо, щоб вважати К. Маркса не економістом, а соціологом, як це прийнято на Заході. Проблема значно ускладнюється, якщо не аналізувати яким чином суб'єктивні цілі діяльності людини об' єктивуються у соціальній реальності.

У сучасній соціології ціль має специфіку і особливості:

а) вона спочатку має фіксований ідеальний зміст. Відсутність у матеріальній дійсності того, що міститься у цілі, є тим протиріччям, яке виступає одним із джерел активності людини;

б) вона у своєму змісті відображає відношення не вічні, а ті, які виникають суб'єктивно і об'єктивуються діяльністю;

в) ціль - одна з перших категорій, які почали формуватися у свідомості мірою її генезису, вона відображає таке відношення, зародження поняття про яке за часом дуже близьке до виникнення самого відношення, і в цьому сенсі її розвиток відображає момент виділення людини із природи у якості суспільної вільної істоти;

г) наявність цілі є показником активності свідомості, яка містить у собі три взаємопов'язані сторони: знання (відображувальна функція), самосвідомість (функція відображення людиною своїх відношень у об'єктивному світі і своїх потреб), цілепокладання (активна творча функція).

Отже, категорія «ціль» у своєму становленні характеризує активність свідомості й здатність людини апробувати існуючими знаннями і навичками ще не існуючий у реальному сприйнятті предмет чи явище. Перехід від мислення до діяльності відбувається через ціль. Ціль є однією з опосередковуючих ланок між пізнанням і діяльністю тому, що окрім ідеального образа об' єкта, вона містить у собі прагнення створити його, має яскраво виражену практичну спрямованість, містить в ідеальному вигляді весь порядок дії, виступає як внутрішньо властивий самій діяльності закон, який визначає спосіб і характер дій людини. Свідома цілеспрямована діяльність людини у матеріальному світі можлива тому, що людина протистоїть природі не абсолютно, а як її частина. «Речовині природи вона сама протистоїть як сила природи» [1, с.188].

Найближчим поняттям, яке протистоїть поняттю цілі, є «засіб». Ціль як явище ідеальне протистоїть матеріальному, як суб'єктивне - об'єктивному, як окремий, пропущений через свідомість, випадок причинності протистоїть природній дійсності, як прояв свободи - необхідності.

У реальній життєдіяльності людина відображає, з одного боку, свої потреби, з іншого - об' єктивний світ, його закономірності і можливості. Це відображення не є мертвим, статичним. У цьому цільовому відображенні проявляється цільовий творчий і активний характер людської діяльності як прагнення реалізувати свою життєву програму.

Без сумніву, цілі породжуються самим соціальним буттям людини. З одного боку, вони протистоять дійсності за формою, як ідеальне матеріальному, а по змісту - як те, чого ще немає в дійсності.

Для того, щоб бути реальними, а не безпричинними мріями, цілі повинні відображати об' єктивні закономірності предмета цілепокладання і матеріальні можливості реалізації. Тільки у цьому випадку результатом діяльності цілепокладання буде досягнення бажаного, перетворення моделі у реальність.

Опредметнення як кінцевий стан діяльності виражається у можливості вільно ставити і реалізовувати цілі, які відображають потреби людей. Сама реалізація життєвої моделі у цьому відношенні повинна бути пов' язана з відображенням природної і суспільної необхідності, плюс пізнання і необхідна оцінка потреб.

Сучасна соціологія розглядає цілепокладання як протяжний