Визначаючи ту чи іншу ціль, людина частіше за усе прагне до використання закономірностей, які роблять відбування тієї чи іншої події необхідним, інакше кажучи, так званим динамічним закономірностям завжди треба віддавати перевагу при реалізації цілі. Світ являє собою універсальну, взаємопов'язану в усіх своїх частинах систему. Реалізація цілей давала б стовідсоткову гарантію, якщо б об'єкт, на який направлена активна перетворююча діяльність, був автономним по відношенню до інших об'єктів і явищ. Існування універсальної взаємодії в об' єктивному світі виключає по відношенню до даного об' єкта чи процесу оцінку усіх змін, що відбуваються, як тільки необхідних типу: умова - причина, подія - наслідок. Цілий ряд подій і взаємодій на шляху реалізації цілі випадає зі сфери дії закономірностей даного об' єкта, і на цій підставі оцінюються як випадкові.

Отже, динамічні закономірності, застосування яких дає при опредметненні цілі найвищій відсоток реалізації, повинні бути доповнені закономірностями, які проявляються у тому, що деякі події при тих чи інших заданих умовах мають імовірнісний зміст, який називається статистичною закономірністю. Такі закономірності являють собою своєрідну форму прояву причинного зв'язку об'єкта доцільної діяльності з попередніми умовами. Ця форма зв'язку є більш гнучкою, ніж та, яка призводить до виникнення динамічних закономірностей.

Статистичні закономірності відіграють велику роль при перевірці за допомогою прогнозу, наприклад, темпів і пропорцій розширеного відтворення. Таким чином, через прогноз відбувається перетворення статистичних закономірностей процесів у динамічні закономірності, які закріплюються і функціонують у виробництві. Коли за допомогою прогнозу вивчені умови, які призводять до небажаних відхилень, тоді визначається ціль функціонування виробництва на даний відрізок часу.

Це надзвичайно важливо для розуміння динаміки соціального буття, тому проблема, яка розглядається в даній статті, знаходиться в руслі розкриття змісту і спрямованості цілеспрямованої соціалізації, яка є засобом досягнення демократії і свободи. Щоб розуміти свою сучасність і бачити тенденцію соціальних процесів, які щойно зародились, людина обов' язково повинна мати методологію і вміння випереджаючого відображення. Отже, в будь-якій цілі, яку ставить суб' єкт перед собою, вже іманентно присутній прогноз. Це також заслуговує більш детального розгляду, що ми і намагаємося зробити в даній розвідці.

При складанні довгострокових прогнозів може скластися ситуація, коли існуючі методики прогнозу не забезпечують потрібної відповідно до суспільно- господарської концепції часової глибини. У цьому випадку можуть прийти на допомогу цільові установки, тобто постановки визначених задач без розрахунків, виходячи тільки з тенденції розвитку економічних процесів. З іншого боку, прагнучи до футурологічних методик, які дають можливість продивлятися часову глибину до десяти років і більше, знаходимо безсилля цих методик на періоди в рік-два; хоча в буденному мисленні й так званому здоровому глузді, це здається нескладним. Свідченням тому є програми типу «500 днів», «валютний коридор», «шокова терапія» і т. д.

Довгострокові розробки - це, передусім, якісне обгрунтування стратегії соціально-економічного і технічного розвитку, цілей і основних принципів внутрішньогосподарської і зовнішньоекономічної політики, співвідношення регулятивних принципів держави і цілей суб'єктів ринка у зовнішньоекономічній діяльності. І, природно, головне у прогностичній розробці - науковість і глибина фіксації найбільших проблем суспільного розвитку, а не деталізація розрахунків.

Безумовно, нерозумно глобалізувати проблему майбутнього, його діагнозу, як дещо таке, що має зростаючу цінність тільки зі збільшенням часової глибини. Адже будь-яка ціль, навіть найутилітарніша, - це передбачення, ідеальний образ опредметнення. За цією причиною можна казати про прикидки, про передбачливість, про здогадливість і т. д.

При соціологічному аналізі суспільних процесів вельми важливо розрізняти і розмежовувати процеси функціонування і розвитку суспільства. Відтворення структурних компонентів (людей, форм спілкування, матеріальних засобів) відноситься до сфери функціонування, так як значною мірою ставиться опосередковано для будь-якої соціальної системи. Процес розвитку передбачає не тільки екстенсивні форми, але і підвищення рівня організації суспільства, сформульованого як ціль. Досягнутий рівень передбачає формування нових суспільних потреб і нових засобів їх задоволення. Над старими регулятивними системами надбудовуються нові, виникають нові критерії членування й оцінки дійсності у суспільній свідомості і т. д. У сукупності це веде до переходу від простого функціонування до розвитку суспільних систем.

Це важливо ще і тому, що процес досягнення суспільної свободи передбачає пізнання необхідності й побудову всієї системи цілей і потреб у відповідності до об'єктивних закономірностей середовища діяльності. Тільки таким шляхом досягається збіг цілей діяльності з об'єктивним розвитком середовища.

Отже, суспільна мета є об'єктивною у тому сенсі, що має об'єктивний характер, а не об'єктивно існує, так само як істина об'єктивна, але об'єктивно не існує. Вона, як і суспільна свідомість, є відображення дійсності, але відображення не теперішнього чи минулого, а майбутнього і відрізняється від інваріантності прогнозу тим, що містить у самій своїй сутності прагнення до здійснення. А об'єктивність цілі визначається її змістом, який виходить з об'єктивної дійсності.

К. Маркс писав: «...споживання створює потребу в новому виробництві, отже, ідеальний, внутрішньо- спонукальний мотив виробництва, яке є його передумова. Споживання створює спонуку до виробництва, воно