Проблема, яка нами розглядається, відноситься до великого кола питань сфери взаємодії суб'єкта і об'єкта, і взаємозв'язку категорій цієї сфери. У наш час вивчення характеру стимулів і спонукальних мотивів людської діяльності має величезне практичне значення. У цьому смислі механізм реалізації цілей як одна зі сторін і шляхів досягнення свободи заслуговує пильної уваги.

Безумовно, у своєму цілепокладанні суб'єкт є детермінованим природою і суспільним середовищем, але ця детермінованість цілей суб'єкта ще не говорить про його несвободу. Безпосередньою причиною цілі є потреба і бажання, власне, у діях суб'єкта відповідно до бажання і проявляється його свобода і те, що це бажання є детермінованим, нічого не змінює, оскільки людина є людиною не за межами природи, а є частиною її. У даному випадку зовнішні фактори, будучи об'єктивовані, виступають як внутрішні спонуки людини.

Існують і фактори, які обмежують свободу, наприклад, коли цілі нав'язані ззовні і не опосередковані власними мотивами. В реалізації розумних цілей людина виступає як міра усіх цінностей, а задоволення інтересів усіх і кожного перетворюється у мірило свободи та історичного прогресу. Дійсна свобода міститься не в маніпулюванні цілями, а в їх реалізації. Для цього необхідна, якщо можна так сказати, цільова культура, яка проявляється у правильному розумінні своїх цілей і можливостей, вмінні відрізняти цілі по важливості та невідкладності.

Створюючи відповідні умови і ситуації, суб'єкт використовує випадкові прояви об' єктивних законів, котрі слугують реалізації його цілей. Оскільки людина довільно не змінює законів дійсності, то відкриття цих законів часто приймає форму випадковості (тобто людина для відкриття користується випадковими проявами даного закону). Спираючись на природну необхідність, суб' єкт створює необхідність абсолютно іншого порядку, котра містить в собі потенції явища, відповідні меті.

У цьому смислі, в межах необхідності людина може ставити і реалізовувати стільки різноманітних цілей, скільки випадкових форм може проявити необхідність. Окрім того, випадковість є не тільки формою прояву необхідності, але і доповненням її. А це означає, що людина є вільною реалізовувати безкінечну кількість цілей, які не пов'язані з даною необхідністю, але і не суперечать їй.

Людина, будучи часткою свого власного середовища, яке у людині, і людина в ньому, являє собою діалектичну єдність необхідного і випадкового. Здійснення випадкового і неістотного, породженого тимчасовою ситуацією чи перехідним моментом, грає велику роль в суб' єктивному відчутті людиною свободи. Здійснення випадкових і неістотних цілей можливе тому, що воно не йде в розріз із необхідністю, доповнюючи свободу, і не суперечить істотним цілям.

Далі, якщо в правильному виборі цілей головну роль грає пізнання, то їх реалізація обумовлюється не тільки вибором, але і головним чином суспільними умовами. Тому соціологічне дослідження співвідношення цілі та свободи повинно доповнюватися дослідженням тих соціальних умов, які необхідні для реалізації цілей. Ілюзорна свобода при довільному виборі цілей перетворюється у свою протилежність, коли цілі виявляються нереальними.

Для реалізації цілей як самореалізації людини необхідно:

щоб вони були внутрішньо мотивовані і спиралися на сукупний особистий досвід;

щоб зовнішня необхідність була суб'єктивована і перетворилася на мотив особистості;

щоб цілі реалізовувалися, а не були уявним пошуком;

щоб реалізовані цілі відповідали корінним потребам людини і були моментом суспільної значущості і цінності її діяльності;

щоб реалізація найближчих цілей ставала основою для постановки і реалізації більш складних і віддалених цілей;

щоб віддалені наслідки цілеспрямованої діяльності ретельно досліджувалися за допомогою існуючих оптимальних методик прогнозу.

Свобода неминуче породжує питання, наскільки поведінка людини співпадає з певними суспільними інтересами чи суперечить їм. Правильно підкреслюючи зовнішню обумовленість поведінки людей суспільним і природним середовищем, але не приділяючи потрібної уваги вибору цілі, який здійснюється людиною, ми вільно чи невільно недооцінюємо проблему відповідальності особистості, значення вольових зусиль у вчинках і діях людини.

Якщо свобода передбачає відповідальність, то відповідальність, у свою чергу, є умовою свободи. Істинно вільна діяльність завжди є цілеспрямованою і завжди відбувається у певних межах. І, отже, кожний вільний акт є разом із тим і відповідальний. Необхідність є багатою за змістом і дає людині свободу вибору. Лише знаючи детермінанту, людина у змозі орієнтуватися у своєму рішенні, визначити правильність чи неправильність його. Інакше кажучи, в будь-якій ситуації людина обирає ціль з ряду можливих, і цей вибір визначається головним чином її соціальними інтересами.

Суспільство як метасистема стимулює активність окремої людини через породження нових потреб. Безсумнівно, побудова теорії формування соціальної активності - це окрема проблема, де цільова активність - окремий випадок. Теорія активності не може бути побудована без знання біологічної оптимальності homo sapiens, дослідження соціальної природи активності, з'ясування структури соціалізації, визначення родових якостей людини в єдності індивідуального і соціального. Весь обсяг цілей не може бути глобально керований, але цілі, змістовно типологізовані, повинні входити в систему соціального управління.

Дослідження природи соціальної активності може бути виконано, на