Отже, психічна активність цілепокладаючого індивіда є не німе біологічно детерміноване самовідчуття чи, напроти, абстрактний прояв його суспільної сутності, а типовий для даного індивіда спосіб його буття у суспільстві. Тому очевидно, що оптимальність прояву і якісна визначеність активності цілепокладання більше усього залежить від гармонії біологічних основ активності й соціального, тобто способу існування самореалізації.

Стабільність системи «ціль-результат» залежить від рівня соціалізації суб'єкта цілепокладання, рівня його включення в соціальні інститути. В нашому розумінні соціалізація не є процесом площинним, а складним діалектичним процесом з низкою взаємоперетворень, взаємним переходом її форм ідентифікації, індивідуалізації, персоналізації, деталізації, в результаті чого потенційна соціальність людини перетворюється в соціальну активність цілепокладання особистості, спрямовану на надбання нею активності, самостійності, злиття досвіду і навичок передбачення.

Особливе місце в цьому процесі займає ідентифікація, виступаючи як перша і визначаюча форма соціалізації, призначання якої в прилученні окремої людини до узагальненої сукупної здатності людей. Специфіка ідентифікації міститься у тому, що вона обумовлюється не потребами пристосування до природного середовища, а присвоєнням соціального середовища, суть якого складають наявні суспільні відносини. Це є тим більш істотним, тому що соціальна система як сутність по відношенню до матеріального субстрату індивіда може своєю активною цілепокладаючою діяльністю структу- рувати його вихідну соціальну якість.

І все ж, хоч яким важливим і є значення ідентифікації як визначаючого начала, не має підстав механічно розглядати індивіда як деякий мікросоціум, на який механічно ж переноситься активність усього суспільства. Загальна корпоративна свідомість існує також через конкретних носіїв, вона, як раніше казали, «заволодіває масами».

Інтегральна соціальна природа людини в її індивідуально-неповторному аспекті виражається у понятті людини як цілісного феномена, де нижче (біологічно-індивідуальне) знімається у вищому (соціально-масовому). Її іманентна цілепокладаюча природа охоплює не тільки природно-біологічні характеристики, але й істотні моменти масового буття в їх інтегральній формі.

Своє призначення людина реалізує через цілі, і ця реалізація є реалізація її суспільної суті типовим для неї чином. Збої показують не змістовну, не оптимальність цілей, а деструкцію їх об'єднання із засобом реалізації. Вираз «типовим чином» фіксує єдність динамічної і змістовної сторін покладання і реалізації цілей.

Динамічний аспект складають функціональні стани нервової системи, обсяг пам'яті, володіння досвідом, які розвиваються і протікають у різних людей не однаково і, таким чином, у кожному конкретному випадку являють собою функцію індивідуальності. Але ця індивідуальність спирається на соціальний фундамент, який резервує кожній особистості нішу цілепокладання. Дана обставина свідчить про те, що спрямованість, якість і рівень реалізації активності в цілепокладанні як само- реалізації при освоєнні нею дійсності визначається змістовною стороною, тобто відношенням особистості до діяльності. Формування соціальної активності людини повинно бути розглянуте у зв'язку з її особистим способом реалізації цілепокладаючої діяльності.

Все сказане має принципове значення для розкриття індивідуальності цілепокладання, яку необхідно розглядати не тільки з боку виявлення соціальної активності індивіда, але і з боку перетворення її в якість і риси особистості відповідно до її індивідуальної основи.

Цілепокладання - це спосіб виявлення особистістю своїх способів включення в соціальну дійсність, воно призводить до виникнення нового рівня соціальної активності, спрямованої на творче перетворення дійсності. Суспільні цілі персоналізуються - це вища форма соціалізації, яка виявляє міру здатності особистості змінювати життєві обставини. В реалізації цілі процес ніби йде у протилежному напрямку - індивідуалізується, і в цьому проявляється відносний характер цілепокладання. Разом із тим цілепокладання одержує більш глибокий смисл, розкриваючи не тільки процес взаємодії «зовнішнього і внутрішнього», але і якість цієї взаємодії - спрямованість особистості, її установку, тобто готовність на певний спосіб буття. Отже, характеристикою мотивування соціальної активності людини є не участь її в діяльності (участі можна добитися і примусом), а наявність самоцілі як готовності до діяльності, фіксуючої у собі уявлення про особисті і суспільні цілі.

Отже, свобода людини внутрішньо їй властива й усвідомлюється як можливість ставити і реалізовувати цілі. Для цього недостатньо, щоб свобода декларувалася, вона повинна бути соціально- гарантованою і усвідомлюватися людиною як ціль діяльності і як стан буття і мислення.

ЛІТЕРАТУРА

Маркс К. и Энгельс Ф. Соч., т. 23.

Маркс К. и Энгельс Ф. Соч., т. 12.

Laudan L. Science and values. The aims of science and their role in scientific debate. Berkley etc.: univ. of California press. 1984, XIV, 149 p. Lin Dincyi. On the aim model of scientific progress. Social in China. Beinjing. 1991, vol. 12, .№ 4.