Нині соціальне планування являє собою науково обґрунтоване визначення цілей, показників і завдань (строки, пропорції) розвитку соціальних процесів і засобів їх втілення. Оскільки планування є і наукою, і діяльністю в системі соціального управління, то і методи, які використовуються при цьому, потрібно розуміти як способи розробки програм, завдань. Традиційно в процесі соціального планування використовуються такі методи:

¦ аполітичний метод (поєднання аналізу й узагальнення);

¦ метод варіантів (визначення кількох можливих шляхів вирішення соціальних завдань за наявності найбільш повної і достовірної інформації);

¦ комплексний метод (розробка програми з врахуванням всіх головних факторів: матеріальних, фінансових, трудових, виконавців, строків і т. ін.);

¦ метод соціального експерименту (метод аналогій);

¦ економіко-математичні методи (моделювання, багатофакторний аналіз і т. п.).

У методології соціального планування важливо вміти застосовувати і кількісні характеристики.

Кризові явища в нашому суспільстві вимагають від соціології і, зокрема від соціології управління, пошуків методів, важелів, заходів щодо визначення та впливу на перспективу суспільного розвитку. Нагальною стає потреба у формуванні нової парадигми, котра могла б описати сучасні тенденції в управлінні різними соціальними процесами. Дана необхідність викликана суттєвими обставинами, серед яких:

¦ радикальні зміни управлінських відносин;

¦ суттєва трансформація взаємодій суб'єктів і об'єктів управління;

¦ виникнення різних форм власності;

¦ зростання значень факторів глобалізації міжнародного поділу праці, конкуренції;

¦ поява нових інформаційних технологій;

¦ проблеми соціальних наслідків приватизації;

¦ подальше розшарування та перерозструктуризація суспільства.

Ключову роль у розвитку та функціонуванні системи управління відіграють кадри та стиль управління. Від їх компетентності, вміння плідно працювати, знайти оптимальний режим, стиль, методику, рушії управління багато в чому залежить ефективність вирішення економічних, політичних, соціокультурних та інших завдань. Світова практика соціального управління давно вже звернула увагу на необхідність спеціального аналізу цієї ланки, бо саме це дає можливість критично оцінити ситуацію, зробити відповідні висновки та пропозиції.

Минула радянська система в спадщину залишила нам надрозвинуту систему бюрократії, що буквально пронизувала і партійну, і державно-управлінську, і господарську системи кадрів та управління. Криза суспільства на початку 90-х років затребувала докорінних змін у механізмі управління в нашій країні. Підбір і формування кадрів - проблема, що вимагає удосконалення. За кордоном ця проблема також ще не на належному рівні (особливо в Італії, Франції, таких цивілізованих європейських країнах, де корумпованість та бюрократизм ще дає про себе знати). Одна із перших вимог до вдосконалення стилю - це прагнення отримувати повну, всебічну відповідну інформацію, що дозволяє зробити рекомендації більш обґрунтованими. Ця вимога висуває перед керівництвом необхідність реально опиратися на науку, її висновки і результати. Ситуація ж поки що далека від ідеальної.

Важливою проблемою вдосконалення стилю управління є уміння бачити перспективу, використовувати орієнтири, застосовувати всебічний системний підхід, враховувати інтереси працівників, узгодженість їх з інтересами організації. Чільне місце у вдосконаленні стилю управління займає координація. Сюди відносять як координацію дій організацій, так і координованість дій членів певної групи, організації як єдиної команди.

Соціальні дослідження свідчать: існують певні тенденції, що характерні для України. Так, більшість населення живе за межею бідності; показник "розриву" в доходах найбагатших і бідних - постійно зростає; з кожними роком чисельність населення зменшується (причина від'ємний показник прирослу та міграційний відтік). Показник індексу людського розвитку дедалі низький. Експерти доводять, що за такого характеру розвитку нашого суспільства в найближчі два десятки років населення України зменшиться на 6-7 млн чол. Зменшуватиметься валовий продукт на душу населення. На 1/3 знизиться рівень інтегрального інтелекту нації. Дедалі відбувається масова еміграція за кордон: в пошуках роботи й кращого життя. А основним капіталом в XXI ст., на думку аналітиків, буде не природноресурсний потенціал чи фінанси країни, а інтелектуальний (науково-освітній, інформаційний, комунікативний).

Для розуміння сутності, перспектив і можливості управління застосування соціологічного аналізу разом із системним комплексним підходом дозволяє виявити глибинні механізми управлінських і самоврядувальних процесів чи суспільних явищ на всіх рівнях і в усіх сферах системи соціального управління – від міжособистісних стосунків "людина - людина" до міжінституційних - "держава - суспільство".

Окремою суттєвою проблемою є соціологічний аналіз формування еліти взагалі і правлячої еліти - зокрема. В даному контексті еліта розглядається і як суб'єкт управління, і як дзеркальне відображення змісту і характеру суспільних відносин даного суспільства, і як взірець прагнення до вдосконаленого, ідеального, "високого". Оскільки сучасна правляча еліта, можна сказати, глибоко не вникає в "теперішнє", вона має досить схематичне уявлення про "майбутнє". І норми моральності, і діяльності елітних структур також залишають бажати кращого. Відтак - актуальним і новим є програмування соціальної дійсності шляхом створення концептуальних основ соціальної діяльності, "селекціювання" і утвердження високих моральних норм, цінностей, традицій, законодавчих норм, що стосуються як всього суспільства, так і окремих груп населення.

Література

Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.

Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.

Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.

Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.

Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.

Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.

Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.