Теорія соціального обміну

План

1. Натуралістичний виклик соціології

2. Неофункціоналізм

3. Структуралістичні концепції

4. Постмодернізм

і Однією з принципових концепцій в руслі позитивістської традиції виступає концепція соціального обміну. Даний теоретичний напрям формувався на межі кількох теоретико-методологічних напрямів у розвитку соціологічної думки: постпозитивізм, економічний улітаризм (принцип оцінки всіх явищ з точки зору їх користі, інтересу, можливості служити засобом для досягнення будь-якої мети), соціальний біхевіоризм, культурна антропологія. Основна увага в даному соціологічному погляді спрямована на реальну поведінку раціонально діючого індивіда, його економічні інтереси, елементарні форми соціальної поведінки та на цій основі - редуціювання соціальних процесів.

Обмін різними типами діяльності виступає при цьому як фундаментальна основа суспільних відносин, на якій виникають різні структурні суспільні утворення (влада, статус, престиж тощо). Різні варіанти теорії соціального обміну набули поширення в соціології, соціальній психології, економіці, політології.

Інтелектуальні основи концепції соціального обміну випливають з улітаристської традиції класичної буржуазної політекономії, родоначальниками якої були А. Сміт, Дж. Бентам, Д. Рікардо. Вони вважали спонукальним, поштовхним мотивом людської діяльності прагнення до корисності і отримання вигоди! Іншим джерелом стали праці відомих представників соціальної антропології М. Мосса, Б. Малиновського, які виявили важливу роль обмінних актів у житті доісторичних народів.

Сучасні версії значною мірою базуються на принципах необіхевіоризму (реакція як домінант поведінки) та мікроекономіки. Починаючи з відкриттів І. Павлова, Дж. Уотсона, біхевіоризм аналізував відносини "стимул-реакція". Дедалі мала місце конвергенція (злиття) і економічних, і антропологічних, і психологічних узагальнень, що привело до розгляду обміну як одного з ключових моментів соціальних, процесів.

Теорія соціального обміну вважається в сучасній соціології добре розробленим підходом до вивчення соціальних відносин та структур./ Вона виходить з того, що обмінні процеси є всюдисущими та універсальними - від міжособистісних до міжсуспільних і є обов'язковою складовою всіх соціальних явищ.

Існують дві вихідні передумови теорій соціального обміну. Перша виходить з припущення, що в поведінці людини домінують раціональні задатки, котрі спонукають її до отримання певної вигоди: гроші, товари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, любов та ін. Різні типи "вигоди" інтерпретуються по-різному: цінність, корисність (в економіці), нагорода, плата, результат (в соціальній філософії).

Інше припущення розкриває смисл назви даної концепції: процес соціальної взаємодії тлумачиться як постійний обмін між людьми, різноманітними формами вигоди. Обмінні акти розглядаються як елементарні акти, з яких складається фундаментальний рівень суспільного життя, а всі більш складні структурні виникнення (інституції, організації) пояснюються як наслідки обмінних відносин. Основними представниками даного напряму є американські соціологи Джоржд Хоманс (1910-1989) та Пітер Блау (р. н. 1918).

Особисті інтереси, як наголошував Дж. Хоманс, виступають універсальною спонукальною мотивацією, котра рухає світом. Людська природа є такою, що люди хочуть і намагаються збільшити задоволення від приємного і водночас уникнути неприємного. А оскільки ресурси суспільних благ найчастіше обмежені, то для задоволення постійно зростаючих потреб і досягнення власних цілей люди, як соціальні суб'єкти, вступають у відносини обміну. У процесі соціальних відносин індивіди ніби проводять "розрахунки" відносно цінності або корисності того, що пропонується для обміну, і навіть із тим розрахунком, щоб отримати дещо більше за те, що буде витрачено (позитивний еквівалент). Таким чином, соціальні відносини включають постійний процес обміну між соціальними суб'єктами. А розгляд соціальних явищ, на думку вченого, потрібно починати з вияву елементарних процесів.

Хоманс стверджує, що в поясненні соціальних феноменів потрібно використовувати саме "психологічне пояснення", а не обстрактний схематизм. Саме це і є основним методологічним положенням для концепції соціальної поведінки як обміну, де біхевіористична психологія виступає пояснювальним інструментом.

Другим важливим предметом аналізу теоретиків цього напряму виступає соціальна структура як обмін. Оскільки обмін є основою взаємодії між особами, він виступає водночас і фундаментальною базою існуючих соціальних систем. Ця залежність пояснювалася тим, що всі моделі соціальних відносин з часом інституалізуються, набуваючи структурних системних форм - від неформальних моделей дружби, соціальних кіл, організацій - до моделей державних, політичних, міжнародних відносин. Теоретики соціального обміну продовжили традицію антропологів, пояснюючи соціальні структури як наслідок солідарності між людьми, яка виникає в результаті символічного обміну.

У методологічному підході Дж. Хоманса та його послідовників проявляється мікросоціологічний рівень аналізу з усіма перевагами та недоліками. Однак перейти до пояснення макрооб'єктивних соціальних умов вчений так і не зміг.

Вирішити цю проблему розриву між мікро- та макрорівнями намагався інший американський соціолог - П. Блау. Він бачив вирішення цього завдання на шляху синтезу принципів соціального обміну з поняттями макросоціологічних концепцій (теорії конфлікту, структурний функціоналізм). Вчений на рівні макросоціологічного аналізу шукав точки стику між мікропроцесами взаємодії, міжособовим обміном і такими структурними утвореннями, як спільноти, групи, інституції, організації.

На відміну від інших прихильників концепції соціального обміну П. Блау основну увагу приділяв нормативно-ціннісній стороні процесів обміну, щоб пояснити великомасштабні соціальні процеси. Він доповнює концепцію обміну описом елементарного розкриття складних процесів - інституалізації. Якщо у Дж. Хоманса дана концепція ґрунтується цілком на психологічних постулатах міжособової взаємодії, то у Блау вона доповнюється "виникаючими якостями" суспільних утворень, які не залежать від індивідів. Першим принциповим моментом його підходу було ототожнення обміну з типом асоціативних процесів. Соціальне життя бачить він у вигляді "базару", де суб'єкти торгують один із одним задля вигоди. Другим моментом було визнання диференційованості, стабільності та збалансованості у відносинах обміну, що служило редуціюванням на цій основі будь-яких соціальних змін (різні рівні та ступені стабільності та збалансованості обміну в будь-якому випадку породжують зміни, інновації в різних соціальних структурах, а значить, "приводить їх в рух").

Таким чином, Блау визначив суперечливі та інтеграційні сили, що спричиняють соціальну динаміку (рух, дії, зміни). В цьому з ним споріднювалися і конфліктологи. Аналіз теоретика соціального обміну відзначається досить глибокою концептуалізацією соціальних процесів, які базовані на поняттях "протистояння", "інновації", "зміни" і т. ін. При своїх недоліках теоретичний підхід П. Блау все-таки став своєрідним полігоном для розробки багатьох соціологічних проблем.

Натуралістичний виклик соціології

Незважаючи на кризу позитивістських тенденцій у соціології в 60-х роках, у 70-х спостерігається посилення останніх в соціології, які стимулювали виникнення в загальному руслі неопозитивізму низки нових концепцій: біхевіористична соціологія, соціобіологічні концепції, методологічний позитивізм, постпозитивістські концепції. Найістотнішими концепціями даного напряму виступають соціобіологія та соціальний біхевіоризм. Соціобіологія обрала за мету вивчати біологічні засади будь-якої соціальної поведінки для того, щоб мати можливість глибше осмислити закономірності та залежності, що спостерігаються у живому світі. Перегляд засад соціальних наук, визнання саме об'єктивних природних універсалій і редуціювання соціального через природничо-наукові закономірності - основні питання, що стоять перед даним теоретичним підходом, який невипадково відродився. В різний час майже всі соціологічні напрями так чи інакше підпадали під вплив суміжних біологічних наук. Корені біологізації в соціальних науках торкалися концепцій органіцизму, соціальної екології, ідей природного відбору і т. ін. Так чи інакше, суперечливі взаємини наук про людину і суспільство та наук про живу природу не зникали.

Найбільш відомим серед "біологізаційних" намагань була "теорія інстинкту", за допомогою якої пробували пояснити певні види соціальної поведінки. Відомим теоретиком у даній сфері вважається К. Лоренц (австрійський етолог, психолог, соціолог). Він, зокрема, досліджував "інстинкт агресії" як присутність "звірячого" в людській природі.

Теоретики даного напряму відшукували біологічні універсали, які існують незалежно від людської свідомості в будь-якій соціальній системі типу: прагнення власності, ієрархія статусів, принцип територіальності, вирішення конфліктів, "дурні звички", агресивність - все, що простежується у тварин. Прихильники даного напряму доводять, що соціокультурні досягнення людини, форми людської організації мають і біологічне підґрунтя.

У науковому колі вживаються різні варіанти найменування цього підходу: "соціобіологія", "еволюційна екологія", "біхевіористська біологія" тощо. Найбільш відомими теоретиками даного напряму є Б. Уілсон, Дж. Александер, П. Ван та ін.

Сучасні ідеї соціобіології найбільш системно представлені Едвардом Уілсоном - американським ентомологом. У своїй відомій праці "Соціобіологія: новий синтез" (1975) він наголошував на існуванні і ролі багатьох природних та генетичних факторів для розуміння суспільних явищ та життєдіяльності людей. Уілсон стверджує спільність визначальних принципів функціонування живих спільнот (типу батьківського піклування, владарювання, правила територіальності, прагнення до "оволодівання"). Згідно з його аргументацією всім "біологічним прошаркам" (комахи, птахи, ссавці) обов'язково притаманна ієрархічність: в них існують "підлеглі" і "володарі", різні "класи". Даний біо-соціальний підхід створив певне підґрунтя для багатьох натуралістичних установок, які намагаються редуціювати біологічні закономірності на соціальні явища. Однак він має, власне, і багато вад, що не дозволяє в повному обсязі претендувати на головний об'єктивний підхід у розумінні соціальних явищ.

Іншим теоретико-методологічним напрямом у неонатуралізмі є соціальний біхевіоризм - своєрідна спроба на ґрунті засобів, методів та понять експериментальної психології побудувати соціологічну теорію. Лідером цього напряму виступав американський психолог Беррес Скіннер. Він був проповідником того, що біхевіоризм повинен стати методологічною засадою всіх соціальних наук, філософією "науки людської поведінки". На його думку, біхевіористична психологія