збереження людини як біологічного виду стала особливо гострою у зв'язку з виникненням можливості застосування зброї масового знищення. Престиж технічних наук зменшився, а популярність соціальних наук різко зросла. Це привело до виникнення двох підходів у соціальній географії: біхевіористського, що розглядав людину як респондента на стимули, і гуманістського, що вбачав у людині індивіда, котрий постійно взаємодіє з середовищем, змінюючи і себе, і середовище. Ці напрями дотепер борються за центральні позиції у філософії соціогеографії. Тривають дискусії про суть соціогеографії, які достатньо цікаво і доступно описав Р. Дж. Джонстон. По суті, книга Р. Дж. Джонстона "Географія і географи" є, за його словами, "реконструкцією — на основі опублікованих матеріалів — філософських і методологічних суперечок всередині соціогеографії".
На сучасному етапі англо-американська соціальна географія характеризується плюралізмом поглядів, які групуються навколо трьох філософських шкіл:
1. Позитивістської з її вірою в об'єктивність наукового опису й аналізу навколишнього світу та з метою формулювання законів цього світу на основі використання причинно-наслідкових законів.
2. Гуманістської (індивідуалістської), в основі якої міститься уявлення про те, що люди існують у власних суб'єктивних світах, ними створених, всередині котрих вони діють як вільні агенти.
3. Структуралістської. Вона доказує, що пояснення досліджуваних структур може бути осягнене не аналізом цих структур як таких, а лише через конструювання теорій відносно "прихованих" процесів. При цьому такі процеси не піддаються прямому вивченню, а створюють передумови, в межах яких люди і конструюють згадані структури. Більшість вчених вірять, що плюралізм посилює потенціал для розвитку нової соціальної географії, хоча шлях цього розвитку є нечіткий. Р. Дж. Джонстон, маючи на увазі соціальну географію, наголошує: наразі немає "нормальної науки", немає єдиної думки про структуру дисципліни, немає єдності у виборі еталонів і не вірить, що у найближчому майбутньому щось зміниться.
На відміну від англосаксонського напряму, надзвичайно яскраво виражену національну школу соціальної географії має Франція. Аналогічне можна сказати і про соціально-географічну школу східних країн, зокрема Японії.
Розвиток соціальної географії та регіональної соціальної географії у період після здобуття Україною незалежності.
Розвиток відомих теорій соціальної географії і регіональної соціальної географії в незалежній Україні пов'язаний з іменами корифеїв суспільно-географічної науки — Ф. Заставного, М. Паламарчука, М. Пістуна, О. Шаблія, Я. Олійника, А. Степаненка, Я. Жупанського й інших вчених. У цей період активізувалося формування соціально-географічних шкіл, з-поміж яких найбільше вирізняються Львівська, Київська, Одеська та Харківська школи. Останнім часом активізувалося формування Кримської соціально-географічної школи.
Література
1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983.
2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.
3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", KOO, 2000.
4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.
5. Софронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе. — М.: Издат. центр "Академия", 2002.
6. Соціально-економічна географія / За ред. О. Шаблія. — Львів: Світ, 1994.
7. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА, 1998.
8. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998.
9. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001.
10. Філософський словник / За ред. В. J. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986.
11. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.