Суспільний прогрес

План

1. Прогрес і регрес

2. Суперечливість прогресу

3. Критерії прогресу

4. Прогресивні сили

Чи стає людське суспільство у своєму розвитку усе більш досконалим? За якими ознаками це можна визначити? Чи є прогресом заміна стріли вогнепальною зброєю?

Як вам відомо, суспільство знаходиться в безупинному русі. Мислителі давно задумалися над питаннями: у якому напрямку воно рухається? Чи можна цей рух уподібнити, наприклад, циклічним змінам у природі: слідом за літом настає осінь, потім зима, весна і знову літо? І так тисячі і тисячі років. Чи, можливо, життя суспільства подібне до життя живої істоти: організм, що з'явився на світ, дорослішає, стає зрілим, потім старіє і помирає? Чи залежить напрямок розвитку суспільства від свідомої діяльності людей?

ПРОГРЕС І РЕГРЕС

Напрямок розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого, називається в науці прогресом (слово латинського походження, що означає буквально: рух уперед. Поняттю прогресу протилежне поняття регресу. Для регресу характерний рух від вищого до нижчого, процеси деградації, повернення до форм і структур, що віджили себе.

Яким шляхом йде суспільство: шляхом прогресу чи регресу? Від того, якою буде відповідь на це питання, залежить уявлення людей про майбутнє: чи несе воно краще життя, чи не обіцяє нічого гарного?

Давньогрецький поет Гесіод (УШ-УІІ ст. до н.е.) писав про п'ять стадій у житті людства. Першою стадією було "золоте століття", коли люди жили легко і безтурботно, другою - "срібне століття", коли почалося падіння моралі і благочестя. Так, опускаючись усе нижче, люди опинилися в "залізному віці", коли всюди панує зло, насильство, зневажається справедливість. Імовірно, вам неважко визначити, яким бачив Гесіод шлях людства: прогресивним чи регресивним.

На відміну від Гесіода, древні філософи Платон і Аристотель розглядали історію як циклічний кругообіг, що повторює ті самі стадії.

Із досягненнями науки, ремесел, мистецтв, пожвавленням суспільного життя в епоху Відродження пов'язаний розвиток ідеї історичного прогресу. Одним з перших теорію суспільного прогресу висунув французький філософ Анн Робер Тюрго (1727-1781). Його сучасник французький філософ-просвітитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) писав, що історія представляє картину безперервних змін, картину прогресу людського розуму. Спостереження цієї історичної картини показує у видозмінах людського роду, у безперервному його відновленні, у нескінченності століть шлях, по якому він ішов, кроки, які він зробив, прагнучи до істини або щастя. "Спостереження над тим, чим людина була, і над тим, чим вона стала у даний час, допоможуть нам, - писав Кондорсе, - знайти засоби для забезпечення і прискорення нових успіхів, на які його природа дозволяє йому сподіватися".

Отже, Кондорсе бачить історичний процес як шлях соціального прогресу, у центрі якого висхідний розвиток людського розуму. Гегель вважав прогрес не тільки принципом розуму, але і принципом світових подій. Цю віру в прогрес сприйняв і К. Маркс, який вважав, що людство йде до усе більшого оволодіння природою, розвитку виробництва і самої людини.

ХІХ-ХХ ст. ознаменувалися бурхливими подіями, що дали нову "інформацію до міркування" про прогрес і регрес у житті суспільства. У XX ст. з'явилися соціологічні теорії, які відмовилися від оптимістичного погляду на розвиток суспільства, характерного для ідей прогресу. Замість них пропонуються теорії циклічного круговороту, песимістичні ідеї "кінця історії", глобальних екологічних, енергетичних і ядерних катастроф. Одну з точок зору з питання про прогрес висунув філософ і соціолог Карл Поппер, який писав: "Якщо ми думаємо, що історія прогресує або що ми змушені прогресувати, то ми робимо таку ж помилку, як і ті, хто вірить, що історія має сенс, який може бути в ній відкритий, а не наданий їй. Адже прогресувати - значить рухатися до деякої мети, що існує для нас як для людських істот. Для історії це неможливо. Прогресувати можемо тільки ми, людські індивідууми, і ми можемо робити це, захищаючи і підсилюючи ті демократичні інститути, від яких залежить свобода, а разом з тим і прогрес. Ми досягнемо в цьому великих успіхів, якщо глибше усвідомимо той факт, що прогрес залежить від нас, від нашої пильності, від наших зусиль, від чіткості нашої концепції щодо наших цілей і реалістичного вибору таких цілей".

СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ПРОГРЕСУ

Згадаємо факти з історії ХІХ-ХХ ст.: за революціями нерідко слідували контрреволюції, за реформами - контрреформи, за корінними змінами в політичному устрої - реставрація старих порядків (подумайте, на яких прикладах з вітчизняної чи загальної історії можна проілюструвати цю думку).

Якби ми спробували прогрес людства зобразити графічно, то в нас вийшла б не висхідна пряма, а ламана лінія, що відображає підйоми і спади, приливи і відливи в боротьбі суспільних сил, прискорений рух вперед і гігантські стрибки назад. В історії різних країн бували періоди, коли тріумфувала реакція, коли гонінням піддавалися прогресивні сили суспільства, коли розум придушувався силами мракобісся. Ви вже знаєте, наприклад, які нещастя приніс Європі фашизм: загибель мільйонів, поневолення багатьох народів, руйнування центрів культури, багаття з книг найбільших мислителів і художників, насадження людиноненависницької моралі, культ грубої сили.

Але справа не тільки в таких зламах історії. Суспільство є складним організмом, у якому функціонують різні "органи" (підприємства, об'єднання людей, державні установи тощо), одночасно відбуваються різні процеси (економічні, політичні, духовні тощо), розгортається різноманітна діяльність людей. Усі ці частини одного суспільного організму, усі ці процеси, різні види діяльності знаходяться у взаємному зв'язку і разом з тим можуть не збігатися у своєму розвитку. Більше того, окремі процеси, зміни, що відбуваються в різних сферах життя суспільства, можуть бути різнонаправленими, тобто прогрес в одній сфері може супроводжуватися регресом в іншій.

Так, протягом історії чітко прослідковується прогрес техніки: від кам'яних знарядь до залізних, від ручних знарядь до машин, від використання мускульної сили людини і тварин до парових двигунів, електричних генераторів, атомних електростанцій, від перевезення на тваринах до автомобілів, швидкісних потягів, літаків, космічних кораблів, від дерев'яних рахівниць до могутніх комп'ютерів.

Але прогрес техніки, розвиток індустрії, хімізація й інші зміни в галузі виробництва призвели до руйнування природи, до непоправного збитку в середовищі проживання людини, до підриву природних основ існування суспільства. Таким чином, прогрес в одній галузі супроводжувався регресом в іншій.

Прогрес науки і техніки мав неоднозначні наслідки. Відкриття в галузі ядерної фізики дали можливість не тільки одержати нове джерело енергії, але і створити могутню атомну зброю. Використання комп'ютерної техніки не тільки надзвичайно розширило можливості творчої праці, але і спричинило нові хвороби, пов'язані з тривалою безупинною роботою біля дисплею: погіршення зору, психічні відхилення, зв'язані з додатковими психічними навантаженнями.

Ріст великих міст, необхідність щоденного перебування на транспортних магістралях, ускладнення виробництва і ритмів життя в побуті - усе це збільшило навантаження на людський організм, спричинило стреси і, як наслідок, патології нервової системи, судинних захворювань. Збільшення можливостей виробництва, поліпшення умов життя для великих мас людей супроводжується поширенням наркоманії, алкоголізму, злочинності. Поряд з найбільшими досягненнями людського духу у світі спостерігається знецінювання культурних і духовних цінностей.

Виходить, людству доводиться платити за прогрес високу ціну. Зручності міського життя оплачуються "хворобами урбанізації": транспортною втомою, забрудненим повітрям, вуличним шумом і їхніми наслідками - стресом, хворобами органів дихання тощо; зручність пересування в автомобілі - перевантаженістю міських магістралей, транспортними пробками.

Спроби прискорити прогрес іноді обертаються непомірно високою ціною. Радянський Союз в 20-30-і рр. XX ст. вийшов за обсягами виробництва з ряду найважливіших продуктів промислового виробництва на перше місце в Європі. Прискореним темпом здійснювалася індустріалізація, почалася механізація сільського господарства, піднявся рівень грамотності населення. Ці досягнення мали зворотний бік: мільйони людей, що стали жертвами жорстокого голоду (в Україні біля 6 млн. осіб), сотні тисяч родин, висланих з місць їхнього звичного проживання, мільйони репресованих, підпорядкування життя всіх людей тотальному регулюванню і контролю.

Як же оцінити ці суперечливі процеси? Чи є позитивні зміни, що оплачуються настільки високою ціною, прогресивними? Чи можна при такій неоднозначності змін говорити про суспільний прогрес у цілому? Для цього потрібно установити, що є загальним критерієм прогресу, які зміни в суспільстві варто оцінювати як прогресивні, а які ні.

КРИТЕРІЇ ПРОГРЕСУ

Ми вже бачили, що А. Кондорсе (як і інші французькі просвітителі) вважав критерієм прогресу розвиток розуму. Соціалісти-утопісти висували моральний критерій прогресу. Сен-Сімон вважав, наприклад, що суспільство повинно прийняти таку форму організації, яка б привела до здійснення морального принципу: усі люди повинні ставитися одне до одного як брати. Сучасник соціалістів-утопістів німецький філософ Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854) писав, що вирішення питання про історичний прогрес ускладнене тим, що прихильники і супротивники віри в удосконалення людства цілком заплуталися в суперечках про критерії прогресу. Одні міркують про прогрес людства в сфері моралі, інші - про прогрес науки і техніки, що, як писав Шеллінг, з історичної