Виникає природне запитання: як і наскільки можливі поєднання і взаємодія двох принципів? Адже існує взаємозаперечення процедур мислення і діяльності кожною з них. Технократизм припускає, по-перше, сповідання технічної раціональності, тобто вибір оптимальних засобів для якнайшвидшого і найменш дорогого досягнення поставленої мети, а по-друге, уявлення про те, що дійсність розкладена аналітично і збагненна (а отже, і керована) до самих глибин. У той же час принцип органічності диктує зовсім інший спосіб мислення, іншу логіку. Поняття органічності припускає наявність метафізики, фундаментом якої служить "сакралізація'' певного регіону буття, визнання деякого нерозкладного далі ядра, що становить основу будь-якого раціонального судження і діяння. Таким чином виникає дихотомія: сакральне — раціональне. Коли ці два принципи взаємодіють, ознаки кожного з них переносяться на інший, сусідній. У результаті виявляється, що технократична раціональність "сакралізується", тобто у своєму конкретно даному, фактично сформованому і відповідно історично минущому вигляді знаходить риси метафізично необхідної, вічної, сутнісної характеристики явища. Але при цьому сама раціональність впливає на органічне, сакральне; останнє "раціоналізується" і втрачає (хоча часто зовні, а по суті зберігає) властиві йому релігійні риси. Так, з одного боку, виникає "освячена" раціональність, з другого боку—"святість" раціонально обґрунтовується. Це сполучення і є сакральним ядром радянської моностилістичної культури, навколо якого будувалися всі сфери радянського життя: і економіка, і наука, і політика, і право, і все інше, що тільки можливо.

Наведемо кілька прикладів акцій влади і Сталіна, зокрема, що проводилися в другій половині 20-х p.p. XX ст. — періоду, коли формувалося це ядро. Пояснення тих чи інших акцій, наприклад, колективізації, не є нашим завданням, але відзначимо, що завжди, коли приймалися масштабні політичні рішення, які впливають на долю країни, вони отримували сакральне обгрунтування. Тобто стверджувалася органічність проведеної політики, що автоматично, через свої об'єктивні основи повинна була гарантувати її відповідність інтересам усіх складових суспільства класів, прошарків, груп, індивідів. Мова йшла про переваги соціалізму, що реалізуються ніби автоматично.

Категорії полістилістичної культури

Сьогоднішні зміни в соціокультурному житті України — це рух від моно-стилістичної культури до полістилістичної. Перш ніж перейти до аналізу динаміки поточних процесів, спробуємо, спираючись на модель Лотмана й Успенського, охарактеризувати полі стилістичний тип культури.

Нагадаю: дослідники дають опозиційні категорії стилів — чистого і синтетичного. Для чистого стилю характерна ієрархія виразних елементів, для синтетичного, навпаки, - зняття" ієрархії, тобто деієрархізація; остання є опозиційною стосовно категорії ієрархії.

Деієрархізація. Ця категорія важлива для нашого викладу в декількох аспектах Деієрархізація - це, по-перше, відсутність ієрархії експресивних засобів культури, по-друге, відсутність сакрального доктринального ядра, що окреслює деяку священну, "недорканну", яка не підлягає аналізу і критиці сферу життя, що визначає ступінь сакральності інших сфер і служить критерієм інтерпретації й оцінки будь-яких соціокультурних фактів і явищ, по-третє, відсутність групи, яка особливо вирізняється: бюрократів, експертів чи творців культури, що стоять на вершині культурної ієрархії, причому культурна ієрархія може навіть узагалі зникнути як така.

Подібна ситуація, що виражається в деієрархізації образу культури, складається зараз в Україні. Правда, міністерство культури існує, але не має можливості не те що диктувати свої правила, але і взагалі скільки-небудь помітно впливати на культурні процеси. Сформувалися (і продовжують формуватися) нові культурні інстанції (різні фонди, союзи, об'єднання, творчі комерційні організації), на основі яких виникли нові констеляції культурних дій, зовсім не залежні від культурної бюрократії. Зрозуміло, у кожній з цих організацій створюються свої ієрархії різного плану, як формально адміністративного, так і неформально творчого. Але важливо не це, а те, що універсальна культурна ієрархія практично відсутня. Така ж ситуація складається в ідеології, політиці, економіці, у всіх інших сферах життя.

Деканонізація. Дана категорія полістилістичної культури виражається у відсутності або ослабленні жанрових та стильових норм.

Невпорядкованість. У полістилістичній культурі просторово-часовий порядок реалізації культурних явищ порушується: сцена і глядацька зала в театрі міняються місцями, театральні, концертні та інші групи дають концерти на вулицях, а самі вулиці сприймаються як художній феномен, театр під відкритим небом, і їх відвідують саме для того, щоб отримати естетичне враження; у повсякденному житті зникає (у минулі часи чітко фіксована) відмінність між житловим приміщенням і офісом.

Детоталізація. Дана категорія полістилістичної культури означає виключення якої-небудь видимої, сприйманої єдності з різноманіття культурних феноменів.

Включення. Ця категорія так само характерна для полістилістичної культури, як "виключення" для моностилістичної, і означає максимум "культурної терпимості". Будь-які змісти актуально або потенційно включаються в культуру, зовсім різні за походженням системи знаків і символів починають взаємодіяти, а деякі символи постійно "подорожують" з однієї системи в іншу. Це чітко видно з робіт художників "соцарту", що використовують традиційну символіку в нових, неканонічних контекстах. У нинішньому поп-арті, рок-арті й інших сучасних напрямах, так само яків стилях, що формуються, та напрямах в ідеології і політиці, використовуються символічні змісти, взяті з найрізноманітніших, здавалося б, навіть не сумісних одна з одною традицій. Німецький мистецтвознавець Рената Лахман називала таку взаємодію знакових систем семантичним проміскуїтетом.

Диверсифікованість. Дана категорія означає ускладнення замість спрощення. У полістилістичній культурі виникають і складаються усе більш складні системи взаємодії традицій, культурних стилів, способів життя, часто внутрішньо не пов'язаних один з одним.

Езотеричність. У полістилістичній культурі виникає тенденція до езотерики замість офіційного консенсусу, характерного для моностилістичної культури. З'являються езотеричні групи з власною сакральною доктриною, сакральною свідомістю, своєю символікою, внутрішньою ієрархією тощо, що автоматично веде до зникнення згоди.

Негативність. Для полістилістичної культури характерне заперечення чи байдуже невизнання існуючого соціально-культурного порядку, позитивне ставлення до нього властиве моностилістинній культурі.

Атшеологія. Виникнення нових культурних форм і стилів часто супроводжується відмовленням визнавати яку-небудь мету розвитку культури, суспільства, мету життя, людського існування взагалі.

Цей набір категорій дозволяє уявити ситуацію в її типових характеристиках; так би мовити, створити ідеально-типову конструкцію полістилістичної культури. Зрозуміло, реальність складніша, ніж ідеальна конструкція. У реальності елементи полістилістичної і моностилістичної культур співіснують. Старі структури і символічні системи живуть; вони, щоправда, позбавлені монополії на репрезентацію соціокультурного цілого і входять у нинішню реальність на правах одного з багатьох можливих стилів культури. У той же час на поверхню життя спливають десятки і сотні нових чи просто забутих традицій, життєвих форм, життєвих і культурних стилів. У цілому ця ситуація може бути охарактеризована як перехід від моностилістичної культурної організації до стабільної полістилістичної.

Природно, виникає проблема механізмів такого переходу і понять, що дозволили б уявити виникаючі нові культурні стилі і форми in status nascendi, а процес у цілому — у його динаміці. У зв'язку з цим поставимо два запитання. По-перше, звідкіля беруться ці нові для сьогоднішньої України культурні стилі і форми? По-друге, які механізми їх виникнення і стабілізації?

Література

Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979.

Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930.

БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979.

Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.

Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.

Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994.

Веблен Т. Теорія панівного класу. — М.: Прогрес, 1984. Вернадський Г.В. Нариси російської історії. — Прага, 1927. Вернадський Г. В. Досвід історії Євразії. — Берлін, 1934.

Волков В.К. Етнократія — непередбачений феномен посттоталітарного світу// Поліс - 1993. — №2.

ВиготськийЛ.С. Мислення і мова. — М.,Л., 1934.

Гаджієв К.С. Геополітика: історія і сучасний стан дисципліни // Поліс. — 1996. — №2. Гайденко П.П. Філософська герменевтика і її проблематика // Природа філософського знання. Част. 1, — М., 1975.

Гайденко П.П., Давидов Ю.Н. Історія і раціональність. Соціологія Макса Вебера і веберівський ренесанс. — М., 1991.

Іонін Л.Г. Консервативний синдром //Соціологічні дослідження -1987 -№б

Іонін Л.Г. Повсякденна і професійна інтерпретація // Структура культури і людина в сучасному світі. — М.: Ін-т філософії, 1987.

Іонін Л.Г. Розуміюча соціологія. Історичний і критичний аналіз. — М.: Наука 1979

Калашник Я.М. Судова психіатрія. — М., 1961.

Календарні звичаї й обряди в країнах зарубіжної Європи. Історичні корені і розвиток звичаїв. — М.: Наука, 1993.

Канетті Е. Маса і влада. — М., 1997.

Комарів М.С. Вступ до соціології. — М.: Наука, 1994.