Фундатором прагматизму є американський філософ Ч. С. Пірс (1839—1914), який уперше виклав сутність нового методу у статті "Як зробити наші ідеї ясними". За словами Пірса, термін "прагматизм" він запозичив у Канта. Попервах цей термін був еквівалентним вислову "принцип Пірса".

Через двадцять років американський філософ і психолог Дж. В. Джеме (1842—1910) накреслив слово "прагматизм" на своєму філософському прапорі з метою примирення релігійних ідеалів з вимогами емпіричної науки. І невдовзі прагматизм вилився у філософський рух, який набув поширення в Америці та Англії, захопив почасти Італію. У Франції до нього прихильно поставилися філософи А. Бергсон (1859-1941), М. Блондель (1861-1949), Е. Ле Руа (1870-1954) та ін.

На думку деяких дослідників історії та теорії прагматизму, релігійні ідеї, які відіграють домінуючу роль у всій прагматичній концепції, майже нанівець зводять усі її позитивні аспекти. Так, наприклад, Джеме прямо призначає прагматизмові роль посередника між емпіризмом (наукою) та релігією. Аналогічні позиції займає й англійський філософ-прагматист Ф. К. Шіллер. Джеме підкреслював, що прагматизм здатний залишатися релігійним, як і філософський раціоналізм, і водночас зберігати тісний зв'язок з фактами, подібно до емпіризму.

Прагматизм не ворожий до відсторонених (абстрактних) теорій, але він приймає їх тільки у тому разі, якщо за їхньої допомоги відкривається шлях до конкретних речей. Тому прагматизм головним чином наголошує на практичній корисності понять, вимагаючи, аби вони відповідали певним потребам. Це саме стосується і релігійних понять: якщо релігійні ідеї та поняття доводять свою цінність у поцейбічному світі, вони будуть для прагматиста у певному розумінні істинними, тобто такими, що виконують свою утилітарну функцію. Поняття ж, які за своїми наслідками не причетні до практичних цілей, являють собою якщо не непотріб, то зайвий баласт для людського мислення.

У полеміці з позитивізмом у другій половині XX ст. сформувалась феноменологічна соціологія, творці якої піддали серйозній ревізії мало не всі найважливіші постулати позитивістських доктрин у соціології. Наше розуміння соціології, писав Д. Сілвермен, змушує заперечити соціологізм та психологізм, які претендують на пояснення всіх без винятку соціальних явищ у соціологічних або психологічних термінах. Нас цікавить передусім світ соціальних значень, за допомогою яких виникає та стає інтерпретованою соціальна дія, що враховує мотиви інших осіб. При цьому, як стверджують соціологи, представників феноменологічної філософії не цікавить аналіз внутрішніх психічних процесів.

У постановці питань про природу досліджуваної соціологами реальності представники феноменологічної соціології керуються тим, що вони називають феноменологічною свідомістю дослідника. Ця свідомість прагне об'єктивно й неупереджено дослідити природу явиш (феноменів), перш ніж буде встановлений причинний зв'язок їх з іншими явищами та з'ясоване їх соціальне значення. У цьому плані соціологи дотримуються феноменологічної концепції Гуссерля, який не надавав спостережуваним явищам (феноменам) ніякого субстанційного значення. З їхньої точки зору, соціальні феномени конституюють себе, тобто стають реальними об'єктами, за допомогою діяльності членів суспільства, які інтерпретують їх.

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.