Стандартна концепція науки та ії радикальна ревізія. Поняття "наукова парадигма" та "дисциплінарна матриця" у філософи науки Т. Куна

План

1. Стандартна концепція науки та ії радикальна ревізія. Поняття "наукова парадигма" та "дисциплінарна матриця" у філософи науки Т. Куна

2. Дисциплінарна будова науки

3. Наука як комунікаційна система

4. Соціологія науки: управління та планування в науці як особливій соціальній інституції

З часом, коли соціологія знання зміцнилася як загальновизнана дисципліна, вона взяла на озброєння те, що американський філософ Й. Шеффлер (нар. 1923) назвав стандартною концепцією науки. Згідно з цією концепцією, світ природних явищ належало розглядати як реально існуючий та об'єктивний, наукові характеристики якого не залежать від уподобань чи намірів суб'єкта пізнання й можуть бути описані з більшою чи меншою точністю. Наукове знання, яке відображає цей світ природних явищ, розширюється екстенсивно, нагромаджуючи одну істину за одною. Надійність фак-туального підґрунтя наукового знання може бути гарантована з високим рівнем надійності та об'єктивності, оскільки наука у строгому розумінні слова має жорсткі критерії відбору істинних тверджень (скажімо, за допомогою експериментів).

Американський соціолог Ж. де Гре (нар. 1915), автор низки праць з соціології науки, достатньо ясно й чітко висловив цю стандартну концепцію науки у формулюванні власної теоретико-пізнавальної позиції. В одній із своїх публікацій він підкреслював, що реальний світ, який існує незалежно від нашого знання про нього, поступово стає пізнаним, і отримуване нами знання є істинним тією мірою, якою воно наближається до структури реальності. Головним наслідком з цього припущення є те, що інтереси соціології мають бути пов'язані не з реальним змістом наукового знання, а з тими соціальними умовами, наявність яких уможливлює досягнення об'єктивної істини.

Хоча, як відзначає М. Малкей, не багато соціологів науки висловлювали свої філософські засновки настільки ясно, а проте до нещодавнього часу всі вони поділяли цей підхід до вивчення науки як особливої соціальної інституції. Тому вся традиція соціологічного дослідження науки наполегливо уникала змістовного аналізу наукового мислення. Пропонувалася соціологія, яка має справу з якимись фіксованими нормативними настановами вчених. При цьому лише епізодично приділялася увага змінам у їхніх пізнавальних настановах.

Ревізію стандартної концепції науки, яка справила потужний вплив на соціологію знання, здійснили передусім англійський філософ та соціолог К. Р. Поппер і слідом за ним американський фізик, історик та філософ науки Т. Кун (1922—1996).

Поппер, який відчув на собі достатньо сильний вплив логічного позитивізму, побудував свою філософську концепцію як своєрідну антитезу неопозитивізмові. На його думку, наукове знання розвивається не за допомогою екстенсивного розширення вже наявного багажу знань, а завдяки висуванню сміливих гіпотез та здійсненню їх рішучого спростування (метод фальсифікації), яке слід розуміти не як заперечення геть усього, а як перевірку на "міцність", тобто на спростовуваність.

1962 р. побачила світ праця Куна "Структура наукових революцій", яку невдовзі було перекладено багатьма мовами світу. 1970 р. у США було здійснене її друге, доповнене видання. Відтоді з'явилося безліч публікацій, в яких так чи так використовують, пропагують, критикують концепцію Куна. Саме ця праця остаточно повалила стандартну концепцію науки й змусила представників сучасної соціології знання та соціології науки радикально переосмислити свої теоретико-пізнавальні настанови.

До Куна в історіографії та філософії науки переважав кумулятивістський (від лат. cumulatio — збільшення, нагромадження, накопичення) погляд на науку, згідно з яким розвиток науки уявляли як поступове еволюційне зростання того, що одного разу було пізнане. Праця вченого зводилася до пошуку фактів, на підставі яких крок за кроком будують теорію. Якщо ця теорія є правильною, то вона розширює наші знання про світ.

Кун рішуче виступив проти такого образу науки й спробував довести, що розвиток науки відбувається не шляхом плавного нарощування нових знань на старі, а через періодичний злам традиційних уявлень, тобто через наукові революції. Таким чином, історія науки постає як конкурентна боротьба між різними науковими спільнотами за утвердження нового наукового світогляду, який передбачає не тільки смислове поле цілісного бачення стану справ у науці, а й сукупність теоретичних стандартів, методологічних норм, ціннісних орієнтирів. Цей світогляд Кун назвав парадигмою (від грецьк. paradeigma — приклад, зразок).

Пізніше термін "парадигма" було замінено на "дисциплінарну матрицю". Під дисциплінарною матрицею розуміють не стільки теоретичну самосвідомість вчених, скільки їхню дослідницьку настанову, яка налаштовує на певний стиль мислення, методи пізнавальної діяльності та способи поведінки при розв'язанні наукових завдань у . рамках певної наукової спільноти, яка у контексті канівської концепції постає як головний суб'єкт наукової діяльності.

У проміжках між науковими революціями наукова спільнота живе, спираючись на відповідну парадигму (дисциплінарну матрицю) й розв'язуючи завдання, доки перед вченими не постануть проблемні ситуації, які вимагають не тільки вироблення нових теоретичних поглядів та методів для розв'язання непересічних завдань (проблем), а й заміни усієї парадигми.

Панування певної наукової парадигми впродовж певного часу Кун називає "нормальною наукою". Нормальний стан науки припиняється тоді, коли парадигма немовби вибухає зсередини під тиском аномалій (проблем), з якими не може впоратися нормальна наука. Революційну кризу в науці розв'язує перемога нової парадигми. Висунута Куном концепція змусила філософів та соціологів у котре переосмислити власний методологічний інструментарій, а також усвідомити, що за умов, коли наука стає безпосередньою продуктивною силою, як реальний суб'єкт пізнання постає не робінзон від науки, а та чи та наукова спільнота. Стосовно цієї спільноти цілком прийнятний не тільки соціологічний, а й політико-еконо-мічний аналіз, оскільки форми колективного співробітництва в науці несуть на собі відбиток нових форм поділу праці у науковій сфері, а це у свою чергу породжує й нові форми власності, нові ринкові відносини, нові форми інвестування наукової діяльності тощо.

Дисциплінарна будова науки

Наукознавці слушно вважають, що серед численних напрямів у вивченні науки центральне місце посідає пошук організаційної специфіки наукової діяльності, оскільки розв'язання практичних завдань управління науково-технічним прогресом вимагає чітких уявлень про типи та характери організації керованих та керівних систем. Додаткового сенсу цьому пошукові надає прагнення отримати знання таких організаційних характеристик науки, які б сприяли взаємодії з іншими соціальними інституціями у колективному вирішенні суспільно важливих проблем. У зв'язку з цим особливого значення надають вивченню дисциплінарного рівня науки, оскільки найбільш плідні контакти між наукою та суспільством здійснюються саме на дисциплінарному рівні.

Поняття "наукова дисципліна" конкретизує уявлення про науку як соціальну інституцію. Дисциплінарність науки характеризує рівень її інституціоналізації.

Західні наукознавці (П. Вайнгарт, Т. Н. Кларк, Р. Уїтлі та ін.) у вивченні відмінностей між науковими дисциплінами спираються на уявлення про соціальні та когнітивні (пізнавальні) особливості наукових дисциплін. Ці особливості орієнтують нас на глибше розуміння механізму інституціоналізації науки.

Згідно з Уїтлі, когнітивна інституціоналізація характеризує ціннісну ієрархію дослідницьких методів, наукових понять, теорій, межу та специфіку предметної царини досліджень. Високий рівень інституціоналізації дає змогу передбачити дослідницьку поведінку вчених.

Соціальна інституціоналізація передбачає відповідний рівень упорядкованості відносин усередині організації, а також визначеність меж дослідницької діяльності та її предметної царини. Завдяки цьому науковим дослідженням надають статус дисциплін, санкціонують законність проблематики та справляють потужний вплив на розподіл ресурсів. Коротше кажучи, соціальна інституціоналізація — це виникнення та збереження формальних структур, які об'єднують членів когнітивної структури.

Зростання соціальної інституціоналізації наукової дисципліни сприяє повнішому вивченню взаємовідносин між вченими певної дослідницької галузі та формуванню груп солідарності всередині певної спеціалізованої діяльності. Проте слід ураховувати й деякі втрати від такої солідарності, яка обтяжена надмірною замкнутістю наукових колективів і догматизмом у обстоюванні сповідуваної наукової ідеології.

Необхідно брати до уваги й той факт, що у науці взаємозв'язок формального та неформального відіграє велику роль. Взаємини у переважній більшості наукових колективів мають формальний характер, що відображено в офіційних правилах та інструкціях. Але у кожному науковому колективі, як, утім, і в будь-якому іншому, виникають та існують неформальні взаємини. Цього не можна не враховувати при виробленні гнучких методів управління наукою.

Наука як комунікаційна система

Соціолог науки та наукознавець мають враховувати той факт, що з інформаційної точки зору наука — це специфічна комунікаційна система. Повідомлення, які циркулюють по каналах цієї системи, підпорядковані певним загальним законам. Сукупність цих законів становить предметну царину теорії комунікації, окремим випадком якої є теорія наукової комунікації.*

У контексті теорії комунікації науку можна розглядати як певну самоорганізовану систему, керовану та регульовану своїми інформаційними потоками.

Питання наукової комунікації посідають одне з центральних місць у дослідженнях сучасної наукової діяльності. Перші кроки у цьому напрямі було зроблено наприкінці 50-х років XX ст. у зв'язку із завданнями розробки широкомасштабних систем науково-технічної інформації. Розробники цих систем виходили з припущення, що неформальна наукова комунікація не залежить від функціонування систем та служб розповсюдження наукової документації. Проте перші спроби експлуатації інформаційних систем продемонстрували неспроможність такого роду припущень. Стало ясно, що ефективність інформаційних систем істотно залежить від дії