Хоч би як інтенсивно не вели боротьбу з капіталізмом у тій чи тій країні, більшість трудівників, за словами Хеллер, ніколи не ототожнює капіталізм з формальною демократією. Таке ототожнення характерне радше для ідеології ліворадикальних інтелектуалів, які, спираючись на традицію, що йде від К. Каутського (1854—1938), одного з лідерів та теоретиків німецької соціал-демократії, зарозуміло вважають, що сам робітничий клас не в змозі усвідомити свої справжні потреби та інтереси. А якщо так, то напоумити "темні" робітничі маси повинні інтелектуали, які мають "єдино правильне наукове знання" про те, як функціонує суспільство та куди йому слід рухатися. Про небезпеку подібного елітарного мислення, пише Хеллер, свого часу попереджала Р. Люксембург (1871 — 1919), видатний діяч німецького, польського та міжнародного робітничого руху, хоча й не могла передбачити, що заміна формальних демократичних гарантій "єдино правильним вченням" призведе не просто до свавілля жменьки інтелектуалів в особі російських більшовиків, а до захоплення влади найжахливішим диктатором.

За умов формальної демократії помилковий крок у принципі може бути виправлено, натомість за умов панування "єдино правильного вчення", яке вважають панацеєю від усіх лих і яке не припускає альтернатив, таке виправлення стає неможливим.

Маркс, за словами Хеллер, виходив з того, що комуністичне суспільство — це всесвітнє суспільство без держави. У такому суспільстві саме по собі відпадає питання про відносини між громадянським суспільством та державою. Комуністичне суспільство в утопічних прожектах Маркса — це безкласове, а отже, й соціально безконфліктне суспільство, в якому не можуть існувати різні соціальні інтереси. Стосовно цього комунізм протистоїть соціалізмові, намагаючись перетворити його на першу фазу єдиної комуністичної формації, яку (фазу) слід щонайшвидше подолати та увійти до царства "всезагальної свободи", обтрусивши із своїх ніг порох народоправ'я (демократії).

Якщо відмовитися від подібних комуністичних утопій, близьких до релігійних міфів, то демократичний соціалізм, на думку Хеллер, — не якась вигадана соціальна модель, оздоблена демократичними гаслами, а цілком реальна та життєва модель соціально-державного устрою, яка має на увазі подальший розвиток та трансформацію громадянського суспільства. Під впливом економічних та соціальних криз сучасні демократичні держави стали на шлях регулювання соціально-економічних процесів.

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.