володіння майстернею чи засобами перевезення товарів, а від обміну. Тому у виробництво "доіндустріальний капіталіст" включався лише остільки, оскільки його до цього спонукали потреби торгівлі чи торговельний прибуток. Ось чому капіталізм уторгнеться у виробничі сектори тільки під час промислової революції, коли впровадження машин настільки перетворить умови виробництва, що промисловість стане сектором з дедалі зростаючим прибутком. Це істотно видозмінить "доіндустріальний капіталізм", але не зробить його чимось остаточним та застиглим. Капіталізм індустріальної доби, підкреслював Бродель, не буде прив'язаним єдино до індустріального способу виробництва й це допоможе йому набирати сили, розвиватися й відкривати нові горизонти для реалізації прихованих можливостей, що й спробують виразити ідеологи "індустріального" та "постіндустріального" суспільства.
Цікавою є історія слова "капіталіст", яке сягає середини XVII ст. Це слово було добре відоме Ж.-Ж. Руссо, хоча в "Енциклопедії" просвітників XVIII ст. воно фігурує тільки як прикметник ("капіталістичний"). Що стосується іменника, то у нього було багато суперників для позначення багатіїв ("грошовита людина", "грошовий мішок", "спритник", "заможний" тощо). "Власник грошового достатку" — це той вузький смисл, якого набуло слово "капіталіст" у другій половині XVIII ст., коли воно позначало власників "державних паперів", власників рухомого майна або готівки для інвестицій. Поступово слово "капіталіст" дедалі частіше стало позначати людину, яка оперує грошима й надає їх кому-небудь під певні відсотки.
Ще молодшим є термін "капіталізм". Як відзначає Бродель, це слово уперше зустрічається у книжці Ж.-Б. Рішара "Нові багатства французької мови" (1842). Іноді його вживав французький економіст П. Прудон (1809—1865). Цілком певно можна сказати, що слово "капіталізм" Маркс не використовував до 1867 p., але приблизно у цей самий час його вживав Енгельс, утім, не надаючи йому особливого значення. Тільки на початку XX ст. слово "капіталізм" зазвучало на повну силу в політичних дискусіях як протиставлення слову "соціалізм". У наукові кола воно буде введене завдяки праці відомого німецького економіста, філософа та соціолога В. Зомбарта (1863—1941) "Сучасний капіталізм" (1902). Невдовзі слово "капіталізм" увійде до лексикону марксистів для позначення одного з етапів (соціально-економічної формації) на шляху до "світлого майбутнього". Таким чином, констатує Бродель, слово "капіталізм" має яскраво виражений політичний смисл.
Показово, що цей політичний термін з'явиться у "Британській енциклопедії" тільки у 1926 р., а до "Словника Французької академії" він потрапить лише у 1932 р. У радянському "Словнику іноземних слів" (1939) капіталізм буде позначено як спосіб виробництва, що виник у надрах феодалізму, та відповідний йому капіталістичний суспільний устрій, створений буржуазією на уламках зруйнованого нею феодалізму.*
Слово "капіталізм" усе ж таки використовують для позначення певного типу господарської діяльності, для якої характерний і особливий тип ринку — ринкова економіка. Проте, за словами Броделя, капіталізм не охоплює всієї торговельної економіки, тому його не можна ототожнювати з ринковою економікою, яка має, порівняно з капіталізмом, більш давню історію. Головним привілеєм капіталізму є свобода вибору дій. А якщо вже капіталізм може вибирати, де йому най вигідніше існувати, то він здатний у будь-який момент змінити курс, і в цьому полягає секрет його живучості. Ось чому помилково вважати, нібито капіталізм — це суто економічна система й нічого більше. Насправді капіталізм охоплює багато які сфери життя суспільства, включаючи духовну, і його можна розглядати як особливу культуру, як специфічний світогляд, тобто як складну систему різних чинників, яка визначає пульс життєдіяльності сучасного суспільства.
Нині капітал зазвичай оцінюють у рамках національних балансів (коливання національного продукту (валового та чистого), доход на душу населення, розмір заощаджень, норма відтворення капіталу, демографічні зміни тощо). Кінцева мета кількісної оцінки національних балансів — виміряти економічне зростання загалом.
Література
Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.
Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.
Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.
Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.
Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.
Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.
Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.
Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.
Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.
Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.