Центральним тут є питання про основні категорії соціологічної науки. Мова йде про виділення таких вихідних категорій, які лежать у фундаменті самої науки. Під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони її предмета, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею вивчаються. Понятійно-категоріальний апарат соціології включає в себе:*

загально наукові категорії у соціологічному заломленні (суспільства, соціум, соціальна система тощо);*

безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності);*

категорії дисциплін суміжних із соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури тощо).

В соціологічну практику останніх років увійшло виділення двох груп категорій соціології:

1) категорії що пояснюють статистику суспільства, його структуру, з виокремленням його основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як "особистість", "соціалізація", "соціальна група", "соціальна спільнота", "соціальний клас", "соціальна діяльність", "соціальний контроль" та ін.

2) категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії як "соціальний процес", "соціальна зміна", "соціальна трансформація", "соціальний рух", "соціальна мобільність", "соціальний розвиток" та ін.

До категорій соціології належать й такі категорії, як, наприклад, "соціальне відтворення", "соціальна адаптація", "соціальна диференціація", "соціальна напруженість", "соціальна солідарність", "соціальне відхилення", "соціальна патологія", "соціальна рівновага", "соціальна сфера", "соціальне життя", "соціальна дія" та багато інших.

Якщо категорії соціології відбивають ті чи інші істотні сторони, риси, властивості об'єкта цієї науки, то закони соціології виражають глибинні, сутнісні необхідні зв'язки між ними. Оскільки, як уже відзначалося вище, соціологія вивчає соціальну реальність, соціум, постільки її закони по своїй природі і сутності соціальні. Це означає, що соціальні закони регулюють поведінку людей і груп, визначають стосунки між особистостями, їхніми спільностями і виявляються в діяльності людей та їхніх об'єднань. До числа соціальних відносяться, наприклад, закони соціальної диференціації й інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціоналізації громадського життя, соціалізації індивіда, урбанізації суспільства та інші. У житті соціальні закони реалізуються конкретними людьми й у конкретних умовах, а тому виявляються як закони-тенденції.

Соціальні закони мають такі основні ознаки:*

закон може діяти лише при наявності певних суворо домовлених умов;*

за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких виключень;*

умови, за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково.

Соціальні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися за сферою свого розповсюдження. Так, існують закони, дія яких розповсюджена на малу групу, на певну соціальну страту, соціальну верству або клас та на суспільство в цілому. Отже, у сфері дії соціальних законів може знаходитись суспільство в цілому або ж його частини.

Для соціології велике значення має типологізація, за допомогою якої виокремлюють соціальні закони за формами зв'язків.

В залежності від часу дії соціологи виділяють:*

соціальні закони безперервної дії (норми права, етичні і моральні принципи);*

закони-тенденції, які діють в певний проміжок часу.

За масштабом реалізації соціальні закони поділяють на:*

загальні — вони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин);*

специфічні — їх дія обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закон, пов'язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого).

За характером, способом вияву соціальні закони поділяють на:*

закони соціальної статики;*

закони соціальної динаміки. Перші відображають:

1) головні напрями змін,

2) їх тенденцію до збереження стабільності соціальної системи. Вони не детермінують соціальні явища.

Другі визначають:

1) напрям, форми, чинники розвитку соціального об'єкта,

2) особливості його змін, його еволюції. Тобто вказують на якісні його перетворення.

Структура соціологічних уявлень і наукових знань формується в залежності від кола об'єктів, які вивчаються соціологією, глибини і широти наукових узагальнень і висновків, що здійснюються в межах соціологічних теорій на основі аналізу даних про ті або інші соціальні явища і процеси.

Соціологічне знання багатогранне, має свою досить складну, багаторівневу структуру, обумовлену насамперед розходженням ракурсів і рівнів вивчення соціальних явищ і процесів. Так, наприклад, соціологія досліджує ці явища і процеси і на рівні суспільства в цілому, і на рівні більш-менш широких соціальних спільнот чи окремих сфер громадського життя і їхніх взаємодій, і на рівні особистості, міжособистісних взаємодій.

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм. Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку.

У зв'язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання:*

теоретичну соціологію,*

фундаментальну соціологію,*

прикладну соціологію,*

емпіричну соціологію.

Емпірична і теоретична соціології різняться за рівнем абстракції одержуваного знання; фундаментальна і прикладна — за орієнтацією отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять. Теоретична соціологія основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формуваннями знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, відповідають в основному на два питання: "що пізнається?" (об'єкт) і "як пізнається?" (метод), тобто пов'язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Теоретична соціологія сформувалась у 30-40-х роках XX ст. в академічному університетському середовищі США, хоча вихідні її передумови виникли набагато раніше в працях Г. Зіммеля, Е. Дюркгейма, М. Вебера та ін. Значно вплинула на теоретичну соціологію неопозитивістьска методологія, орієнтована на моделі розвинутих фізичних наук, в яких існує поділ на прикладні та фундаментальні, теоретичні дослідження.

Феноменологічна соціологія і символічний інтеракціонізм на перше місце висувають завдання з'ясування соціально-психологічної структури соціальної взаємодії, ролі людської особистості як творця соціальної реальності. Автори концепції соціального обміну підкреслюють вирішальну роль універсальних закономірностей людської природи — прагнення до одержання вигід і нагород — для пояснення соціальних відносин і структур. Для прихильників функціоналізму пошук об'єктивної істини, яка проголошується головною цінністю наукового пізнання, конкретизується у формуванні закономірностей або вимог, покликаних пояснити структурні механізми збереження сталості і стабільності будь-якої соціальної системи.

Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. На відміну від загальної соціології, яка вивчає закони розвитку соціальних спільнот та відносин, взаємодій у масштабах усього суспільства, прикладна соціологія вивчає процеси, які відбуваються в певних соціальних підсистемах, конкретних соціальних спільнотах, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів і закономірностей.

Напрями теоретичної соціології* | феноменологічна соціологія;*

символічний інтеракціонізм;*

концепція соціального обміну;*

теорія соціальної дії;*

функціоналізм (неофункціоналізм);*

етнометодологія;*

структуралізм (постструктуралізм);*

теорія соціального конфлікту;*

концепції технократизму;

Теоретична соціологія відрізняється від прикладної не за об'єктом або методом дослідження, а за метою, яку ставить перед собою соціологія, яка вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім'ї, що безпосередньо орієнтовані на вирішення соціальних проблем.

Специфіка прикладної соціології полягає не тільки в тому, що вона концентрує увагу на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов'язані з людиною, впливають на її практичну діяльність. Вона зосереджується на досліджені людських спільностей та людської особи в її різних соціальних аспектах. Прикладна соціологія, зокрема, вивчає закони:

1) що діють на рівні соціальних інститутів;

2) які відбивають розвиток компонентів соціальної структури суспільства;

3) що діють на рівні соціальних систем і підсистем. Прикладна соціологія має свої категорії, які у загальному та концентрованому вигляді відбивають соціальну дійсність, а також методи дослідження (опитування, спостереження, аналіз документів та ін.).

Оскільки прикладна соціологія досліджує конкретні соціальні явища, вона розкриває джерела та причини їх розвитку або гальмування. Тому її висновки мають прикладне значення, служать науковою підставою вдосконалення управління соціальним життям, його різними сферами. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому проявляється єдність емпіричного та теоретичного, що становить фундамент кожної науки.

Єдність і взаємодія теоретичної та прикладної соціології знаходять конкретне втілення:

1) у розкритті науково-методичних основ соціологічних досліджень, у системі принципів, законів і категорій концепції соціального пізнання;

2) в обґрунтуванні переходу вихідних теоретичних положень до операціоналізації та емпіричного їх відбиття за допомогою ряду показників у дослідженні соціальної структури суспільства, способу життя, культури, громадської думки та ін.;

3) у методологічному та методичному забезпеченні соціологічних служб на підприємствах і в установах, у практиці соціологічних досліджень на усіх рівнях та етапах, в усіх видах і масштабах. Поділ соціологічного