та прикладне досить умовний, бо будь-яке з них безпосередньо або опосередковано робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних завдань. У точному значенні слід говорити лише про переважну орієнтацію того чи іншого соціологічного знання: наукового, фундаментального або практичного, прикладного, що і дає підставу для його віднесення до сфери теоретичної або практичної соціології. Те саме можна сказати і про емпіричні соціологічні дослідження. Вони можуть бути орієнтовані на розв'язання:*

наукових проблем (наприклад, на формування спеціальної соціологічної теорії);*

практичних питань, пов'язаних з удосконаленням соціальних інститутів (сім'ї, освіти, права тощо).

В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться по три рівні соціологічного знання:

1) загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

2) спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня (цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р. Мертон);

3) первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.

Загальносоціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв'язків з іншими явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, а ніж загально соціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Вони, по суті, займають певне проміжне становище між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації.

Галузеві соціологічні теорії, або просто галузеві соціології — галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією та іншими науками: економікою, правознавством, політологією, наукознавством. Вони ніби розподіляють свій об'єкт з тією чи іншою наукою про суспільство (як правило, такою, що вже має давню традицію, усталений понятійний апарат і методи), виділяючи в ньому власне соціальний вимір, насамперед, соціальні відносини, групові інтереси, інституційні зв'язки тощо. Так, галузевими називають економічну соціологію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини та деякі інші соціологічні дисципліни.

Спеціальні соціологічні теорії — галузі соціологічного знання, які вивчають насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, соціологія молоді, етносоціологія та ін.), соціальні інститути (соціологія сім "і, соціологія освіти тощо), соціальні процеси (соціологія конфлікту, соціологія вивчення мобільності міграційних процесів, масової комунікації, масових соціальних рухів, злочинності, самогубств). До спеціальних соціальних теорій відносять також соціологію особистості та ті теоретичні побудови, які пояснюють закономірності міжособистісного спілкування: теорію соціальних ролей, теорію референтних груп, соціальних статусів.

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використані у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

Кожна наука, виділяє для себе особливу область пізнання, виробляє і свій, специфічний метод дослідження, яким вона користується поряд із загальнонауковими методами, властивими й іншим наукам. Якщо визначення предмета соціології дозволяє одержати відповідь на питання, що вивчає ця наука, то характеристика її методу покликана дати загальне розуміння того, як, яким чином соціологія підходить до вивчення суспільства. Зрозуміло, що проблеми предмета і методу науки тісно взаємозалежні і переплітаються один з одним. Специфіка методу соціології визначається насамперед особливостями предмета даної науки.

У найбільш загальному вигляді можна виділити в соціології три головні умови реалізації вимог наукової методології:

1) принцип емпіризму — використання емпіричних процедур з метою встановлення об'єктивної достовірності одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень;

2) теоретичне обґрунтування (пояснення) одержаних результатів, які дозволяють розкрити причини, що лежали в основі емпіричних фактів, і разом з тим включити ці факти в наявну систему теоретичного знання;

3) цілісна нейтральність соціології, незалежність її від будь-яких заангажованих установ, які,за звичай, пропонують різні класи і партії в суспільстві.

Методи науки не менше, ніж зміст розділяють науки, одна від одної.

Ф. Гідденс

Метод соціології незалежний від будь-якої філософи... Соціальні факти суть речі, а завдання соціолога… виражати факти.

Е. Дюркгейм

Позитивізм розглядає суспільство по аналогії з природою, використовуючи методи природничих наук. Його засновники користувались так званим об'єктивним методом. Вони розглядали соціальні факти і процеси як такі в їх об'єктивній реальності. Вони спостерігали, описували і систематизовували їх. Цей метод заснований на запереченні необхідності філософського осмислення життя.

Розуміюча соціологія (М. Вебер) аналізує смислові елементи соціального життя, робить акцент на розумінні змін рухів: Цей напрям тяжіє до суб'єктивного методу. Дослідник констатує і приводить у систему соціальні явища об'єктивного світу на основі своїх суб'єктивних оцінок. Об'єктивний метод визнається ним настільки, наскільки він має значення для теорії.

Розвиток і зміни соціального життя приводять до розвитку і зміни методів його дослідження. Виходячи з особливостей сучасного етапу розвитку соціології, відзначимо три моменти, які характеризують метод соціологічного пізнання:

1) це введення часового параметра в саму методологію мислення, гіпотези і концепції. В цьому випадку важливо від вивчення станів на коректний момент часу переходити до вивчення процесів соціального розвитку;

2) це врахування змін структури соціального простору: спостерігається ефект просторової трансформації суспільств, переростання локальних процесів в регіональні, регіональних — в глобальні. Глобалізм — важлива ознака сучасної і завтрашньої соціології;

3) це все більш активна участь соціології як науки в соціальному житті, в соціальному процесі. Звідси посилюється тенденція на:*

знаходження шляхів розв'язання соціальних проблем, у тому числі й конфліктів;*

прогнозування і проектування соціальних рішень.

Значення проблеми методу соціології полягає насамперед у тому, що дійсно науковим може бути визнано тільки таке соціологічне значення, що добуте на основі суворого дотримання вимог саме цього методу.

Література

1. Батыгин Г. С. Лекции по методологии социологических исследований. — М., 1995.

2. Волович Ю. П. Надежность информации в социологическом исследовании.—К., 1974.

3. Городяненко В. Г. Социологический практикум. Учебно-методическое пособие.—К., 1999.

4. Гречихин В. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М., 1988.

5. Иберла К. Факторный анализ. — М., 1980.

6. Как провести социологическое исследование? 2-е изд. — М., 1990.

7. Кракович Д., Сердюк А. Интервьюирование в социологическом исследовании.— К., 1992.

8. Лободинсъка О. М., Магазинщикова I. П., Мельникова Н. В. Соціологічний практикум: навч. посібник. —К., 1998.

9. Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологических исследованиях.— М., 1992.

10. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1996.

11. Піча В. М., Вовканич С. И., Маковецький В. М. Як підготувати, провести і узагальнити результати соціологічних досліджень? — Львів, 1996.

12. Темиров Н. С. Анкетирование без анкет // СОЦИС. —1993. —№ б.

13. Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. — Самара, 1995.