Соціологія способу життя

Інтерес до способу життя тієї чи іншої категорії населення з боку соціології виявлений давно - з тих пір, коли започатковувалася практична (емпірична) соціологія. Перші такого роду дослідження проводилися з ХУПІ-ХІХ ст. – P. Девісом, Дж. Сінклером, Ч. Бутом (Англія), Ф. Лепле, О. Лоран-Дюшатле (Франція), О. Лонгарде, К. Марксом (Німеччина).

Спосіб життя - поняття, застосовуване в соціології й в інших соціальних науках для характеристики умов і особливостей повсякденного життя людей у тому чи іншому суспільстві, прошарку, групі і т. п. Спосіб життя визначається багатьма істотними рисами й особливостями. Всі існуючі в суспільстві соціальні розходження – соціальні розшаровування між містом і селом, між людьми розумової і фізичної праці, між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками – знаходять своє відображення у способі життя. Це дає підставу говорити про різні види (чи підвиди) способу життя усередині кожного суспільства. Спосіб життя охоплює типові для даного суспільства, класу, соціального прошарку умови і форми життєдіяльності людей. Вони випливають насамперед з їхнього способу досягнення блага. Проте його потрібно розглядати не лише з того боку, що він є відтворенням фізичного існування індивідів.

Здебільшого - це визначений спосіб діяльності даних індивідів, визначений вид їхньої життєдіяльності, їхній визначений спосіб життя. Яка життєдіяльність індивідів - такі і вони самі. Те, що вони собою представляють, збігається, отже, з їх способом досягнення блага (господарською діяльністю). Спосіб життя охоплює всі істотні сфери діяльності людей: праця, форми її соціальної організації, побут, форми використання людьми свого вільного часу, їхня участь у політичному і громадському житті, форми задоволення їх матеріальних і духовних потреб, що увійшли в повсякденну практику, норми і правила поведінки. Тому на способі життя позначаються не тільки економічні відносини, але і суспільно-політичний лад, культура і світогляд людей. У свою чергу, спосіб життя людей впливає на їхній напрям думок. Спосіб життя містить у собі, поряд з кількісними, якісні характеристики умов і форм життєдіяльності людей. В основі способу життя лежить сукупність видів життєдіяльності в різних сферах суспільного життя соціальних груп і особи, зумовлених соціально-економічними умовами її діяльності.

Спосіб життя – це не дзеркальне, а узагальнене типологізоване відображення фактичної поведінки людей, тобто реальність, яка склалася під впливом об'єктивних умов, суб'єктивних прагнень. Відповідно до цього спосіб життя розглядається не тільки як сукупність діяльності людей, а і яким чином вони це здійснюють. Це не тільки приватна поведінка, приватна діяльність або набір їх, а цілісна єдність зі своєю новою якістю.

З цієї точки зору важливо знати, який внесок робить у спосіб життя кожна із її складових і який вплив справляють вони один на одного в процесі взаємодії. Крім того, спосіб життя включає в себе не будь-які соціально значимі види діяльності. Тому соціологію цікавлять не всі факти "свідомості і поведінки людини", а лише ті, котрі є значимими для суспільства.

Спосіб життя в будь-якому суспільстві виступає у вигляді способу життя прошарків працівників фізичної праці (робітники, селяни), прошарків інтелігенції, способу життя націй і народностей, жителів міст і сіл, різних соціально-демографічних та соціально-професійних характеристик. Соціологи стверджують, що можна і слід говорити про спосіб життя військового, тракториста, кочегара, лікаря, міліціонера і т. п. Слід мати на увазі і те, що спосіб життя складається протягом історичного процесу. Кожний етап розвитку суспільства може бути представлений сукупністю взаємопов'язаних один з одним способів життя, які є певною мірою стабільними, але водночас і динамічно мінливими.

Існує декілька методик, підходів до розгляду способу життя:

¦ поелементний (основні види діяльності людини);

¦ класовий підхід;

¦ соціально-територіальний.

Соціологи пропонують брати до уваги і такі фактори та критерії, як ставлення до процесів, соціально-психологічні особливості індивіда.

Особливості функціонування поняття способу життя у соціології полягають у тому, що воно дає змогу охарактеризувати життєдіяльність соціальних об'єктів з різним рівнем доходу, освіти, культури, неоднаковими ціннісними орієнтаціями тощо.

Спосіб життя індивідів і соціальних груп визначається як загальними, так і конкретними обставинами їх соціально-економічного буття, але тільки в кінцевому підсумку. За одних і тих же загальних і конкретних умов праці, за одного і того ж рівня доходу, освіти тощо індивіди та їх групи можуть реконструювати різні види життєдіяльності, вести різний спосіб життя.

Головною особливістю способу життя є його системність, яка виявляється в тому, що основні види діяльності, які становлять його зміст, зумовлюють зміни всіх інших форм життєдіяльності соціального суб'єкта. Цим визначаються і методологічні, і методичні особливості соціологічного вивчення способу життя. Вони не зводяться до дослідження його складових - трудової, суспільно-політичної, навчальної, побутової, споживацької, дозвільних форм діяльності, які самі по собі не дають повного уявлення про спосіб життя в цілому. За цих обставин пропонується систематизована модель-схема для виведення і опису способу життя індивіда чи спільності:

Базовими елементами даного підходу (систематизованої моделі-схеми) є:

¦ основні стратифікаційні виміри, або статусні ознаки (дохід, влада, престиж, освіта, національність);

¦ діяльнісні ознаки (трудова, дозвільна, споживацька, навчальна, побутова та інші форми);

¦ особистісні або психологічні ознаки-характеристики (рід, вік, інтелектуальні здібності, характер, інтереси, цінності, потреби) та інші ситуативні фактори, що досить часто спостерігаються в життєдіяльності індивіда і впливають на його поведінку.

Поняття "спосіб життя" ототожнюється з поняттям "стиль життя", що розглядається як об'єкт індивідуального вибору людини. Соціологи, досліджуючи проблему стилю життя, спираються значною мірою на теорію М. Вебера, який стверджував, що стратифікація суспільства визначається не тільки економічними (доступ до суспільного багатства) і політичними (влада, право), але і соціальними (престиж) показниками. Згідно із теорією Вебера, стиль життя включає ще і набір звичок, цінностей, вірувань, уявлень про честь й інші психологічні моменти. Кожному стилю життя відповідає більш-менш висока оцінка (пошана), і люди, домагаючись такої оцінки, засвоюють визначені норми і уявлення. У соціології є спроби емпірично установити сукупність об'єктивних властивостей (стать, вік, етнічна приналежність, рід заняття, власність і ін.), на основі яких виникають статусні групи з визначеним стилем життя.

Така схема за наявності відповідних характеристик дає змогу ніби проявити і спосіб життя того чи іншого індивіда, груп.

У цій темі висвітлено методологічну систему даного питання, а тому немає потреби компонентно описувати спосіб життя індивіда чи групи з набором відповідних характеристик. Розглянемо одну із розгалужень даної наукової дисципліни - соціологію вільного часу.

Література

1. Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.

2. Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.

3. Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.

4. Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.

5. Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.

6. Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.

7. Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.

8. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.