Соціологія праці як наукова дисципліна

План

1. Що вивчає соціологія праці?

2. Використання соціології праці в діяльності менеджера

Що вивчає соціологія праці?

Сама назва навчальної дисципліни і галузі знань "соціологія праці" свідчить про те, що мова в ній має йти про працю. І це справді так. Щоправда, працю вивчають й інші науки: як соціально-гуманітарні (філософські, економічні, правові і психофізіологічні), так і технічні (ергономіка — наука про пристосовність праці і її умов до запитів людини; ергологія — наука, що розглядає працю з позицій підвищення її продуктивності; праксеологія — теорія про найбільш ефективні дії і рухи працівника в трудовій діяльності; наукова організація праці — наука про те, як найбільш розумно організувати процес праці). Не заглиблюючись у перелік та опис усієї багатоманітності наук про працю, зазначимо, що всі вони об'єднуються, як правило, у дві великі групи. Критерієм такого об'єднання виступає відоме твердження К. Маркса про дві сторони праці: 1) праця як обмін речовин, чи спосіб взаємодії між людиною і природою; 2) праця як обмін речовин, чи спосіб взаємодії між людиною і людиною.

Прикметно, що в першій складовій природа розглядається не тільки як жива, але і як штучна природа — сукупність технічних засобів та устаткування, корисних копалин. У трудовому процесі людина змушує один предмет природи впливати на інший предмет тієї ж природи за власними законами самої природи, тобто за законами опору матеріалів і механіки твердих тіл.

Як бачимо, ергономіка, інженерна психологія, фізіологія і психологія праці, а також гігієна праці вивчають саме цей процес взаємодії людини з природою, вплив штучно створеного середовища (техніка, технологія) на організм і психіку людини. При цьому вони використовують закони фізики, біології, технічних наук.

Друга складова трудової діяльності — взаємодія людини з людиною — описується законами й методами соціально-гуманітарних наук. До соціальних належать так звані поведінкові науки, що вивчають поведінку людей за допомогою кількісних, у тому числі математичних методів, — соціологія, економіка і психологія (насамперед соціальна психологія). Гуманітарними називають історію, філософію, філологію, юриспруденцію, педагогіку та етику. Базисом знання тут служать не кількісні методи та емпіричні закономірності, а ціннісно-нормативні, аксіологічні принципи. Людина і праця досліджуються в них зовсім інакше.

Іноді вирізняють і проміжні дисципліни, до яких належать етнографія, антропологія, археологія й деякі інші. Вони оперують кількісними методами на зразок соціальних наук і нормативно-ціннісним знанням на зразок гуманітарних.

За внеском у вивчення трудової діяльності до основних наук про працю належать також економіка, психологія і соціологія. Соціологія праці тісно взаємодіє з науками несоціологічного профілю, запозичаючи в них теоретичні положення, методичні прийоми і практичні рекомендації.

Особливу роль соціологія праці відіграє серед наук про працю соціологічного профілю, що існують усередині соціології в цілому, але не обов'язково є складовими соціології праці. Така її роль зумовлена тим, що соціологія праці аналізує суспільну працю на двох рівнях — макро і мікро. Перший стосується інституціонального аспекту праці, другий — мотиваційного і поведінкового.

Ці аспекти праці вивчаються сукупністю соціологічних наук. Зокрема, соціологія організацій розглядає ієрархічну структуру управління виробництвом, формальну і неформальну організацію підприємства, систему влади й підпорядкування, особисті та безособові фактори соціальної організації праці. Соціологія професій досліджує престижність тих чи інших видів діяльності, переваги, ціннісні орієнтації, професійну придатність та ін. Соціологія кар'єри вивчає соціальне явище індивідуального трудового просування працівника. Соціологія виробничого колективу аналізує широкий комплекс питань, що відображають закономірності спільної трудової діяльності людей, функції, цілі і структуру трудових колективів як основних економічних, соціальних і політичних осередків нашого суспільства. Слід також назвати: соціально-психологічні дослідження згуртованості, лідерства, психологічного клімату, групової взаємодії у виробничих бригадах як різновиду малої контактної групи; соціологію способу життя, основою якої виступає життєдіяльність людини у сфері праці; промислову соціологію, у центрі уваги якої перебуває вивчення соціальних наслідків науково-технічної революції в промисловості, механізації та автоматизації виробництва, соціальної організації підприємств і проблем соціального управління; нарешті, соціальне планування, становлення якого як самостійної дисципліни немислиме без вивчення трудових проблем. Соціологія освіти вивчає систему підготовки фахівців для народного господарства, а соціологія міста — взаємозв'язок процесів індустріалізації та урбанізації, їхній вплив на спосіб і рівень життя людей, розробляє проекти розміщення промислових об'єктів. Соціологія виховання досліджує вплив соціальних інститутів, макро- і мікросередовища на формування особистісних і професійних характеристик працівника.

У вітчизняній і зарубіжній соціологічній літературі до галузевих дисциплін соціології праці відносять також соціологію промисловості, аграрну соціологію, соціальне планування та управління, соціологію підприємств і соціологію професій, або соціологію робочого місця, та індустріальну соціологію. Вони досліджують соціологічні аспекти трудової діяльності, але цілком у соціологію праці не входять. Із соціологією праці пов'язані, крім того, такі галузі, як соціологія міста, соціологія села, соціологія охорони праці, соціологія організацій, соціологія родини і соціологія моралі, соціологія управління і соціологія малих груп.

Систему взаємозв'язку наук про працю несоціологічного профілю і соціологічних галузевих напрямків, що досліджують трудову діяльність, із соціологією праці можна представити схематично (рис. 1).

Рис. 1. Взаємозв'язок наук про працю соціологічного і несоціологічного профілю

Незважаючи на певну умовність, схема дає загальну картину взаємозв'язку наук. Відокремлюючи в процесі вивчення загальний об'єкт дослідження — працю, кожна наука має свій предмет дослідження, свій підхід. Для соціології праці — це соціологічний підхід, за якого предметом дослідження є ті соціальні відносини, що складаються з приводу праці, тобто соціально-трудові відносини.

Як відомо, соціальні відносини — це відносини між членами соціальних спільнот і спільнотами з приводу їх суспільного становища, способу й укладу життя, у кінцевому рахунку з приводу умов формування і розвитку особистості, соціальних спільнот. Вони виявляються в становищі окремих груп працівників у трудовому процесі, комунікаційних зв'язках між ними, тобто у взаємному обміні інформацією для впливу на поведінку і результати діяльності інших, а також для оцінки власного становища, що впливає на формування інтересів і поведінки цих груп.

У соціальні відносини люди вступають у процесі праці через необхідність взаємодіяти одне з одним. Соціальна взаємодія у сфері праці — це форма соціальних зв'язків, реалізована в обміні діяльністю і спільній дії. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність чи розбіжність їхніх інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей у сфері праці, проміжними її ланками виступають знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага. У такий спосіб постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот у процесі трудової діяльності за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини. Вони нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й зумовлені ними споконвічно. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто працюватиме поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Проте пізніше кожен працівник неминуче проявляє себе у стосунках з іншими працівниками, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу роботи тощо. Отже, на основі об'єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічного характеру, що мають певний емоційний настрій, характер спілкування людей і стосунків у трудовій організації.

Як бачимо, соціально-трудові відносини дають можливість визначити значущість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи. Саме вони і є сполучною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, між певними групами працівників та окремими їх членами. Жодна група працівників, жоден член трудової організації не може існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов'язками один стосовно одного.

Як і сама праця, соціально-трудові відносини дуже багатогранні. їх можна класифікувати:*

за змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні);*

за способом спілкування (безособові, опосередковані і міжособистісні);*

за суб'єктом (міжорганізаційні, внутрішньо-організаційні, внутрішньовиробничі);*

за обсягом владних повноважень (відносини по горизонталі і по вертикалі);*

за характером розподілу доходів (відповідно до трудового внеску чи не відповідно до трудового внеску);*

за ступенем регламентованості (формальні, офіційно оформлені і неформальні, тобто офіційно не оформлені).

Подібна класифікація представлена на схемі (рис. 2). Аналіз різноманітності соціально-трудових відносин свідчить, що в сукупності вони являють собою майже все соціальне життя в трудових колективах, де визначається: місце людини в трудовому середовищі, її ставлення до праці" мотиви праці і задоволеність нею, престиж і привабливість професії, динаміка стосунків між працівниками і групами працівників стосовно володіння власністю на умови і засоби праці, динаміка трудової поведінки тощо, тобто все те, що підлягає подальшому соціологічному аналізу і вивченню. Від правильності відповіді на ці та інші запитання багато в чому залежить, чи вдасться вчасно знизити соціальну напруженість у соціально-трудових відносинах до безпечного рівня.

У такий спосіб різноманітність соціально-трудових відносин як предметного поля соціології праці зумовлює й коло дослідницьких проблем цієї науки.

Рис. 2. Класифікація соціально-трудових відносин у сфері праці

В радянські часи основними проблемами соціології праці традиційно вважали:*

формування і розвиток трудового колективу, посилення його