плинність кадрів і стабілізація виробничих колективів;*

професійний добір, підготовка й розміщення кадрів;*

професійна орієнтація і професійне самовизначення молоді як основного резерву трудових ресурсів;*

організація соціалістичного змагання;*

зміцнення трудової дисципліни;*

матеріальне і моральне стимулювання.

На сучасному етапі першочерговими проблемами у сфері праці є створення необхідних умов для формування такого працівника, який став би реальним співвласником і розпорядником засобами виробництва, а також господарем виробництва предметів і послуг, власного життя.

Особливе занепокоєння викликає процес спадання значущості трудової діяльності в ефективному вирішенні соціальних проблем суспільства, спричинений деструктивними змінами в економіці у зв'язку з розпадом колишнього Союзу. Руйнування загального економічного простору, послаблення міжреспубліканських соціально-економічних зв'язків не могло не позначитися на соціально-трудових відносинах, зниженні ефективності праці, дефіциті споживчих товарів, спаданні життєвого рівня трудящих, наростанні соціальної напруженості в трудових колективах.

За таких умов відчувається нагальна необхідність у теоретичних і прикладних дослідженнях із проблем соціології праці, у проведенні конкретно-соціологічних досліджень, пов'язаних з аналізом змісту й характеру праці різних категорій працівників, їхніх потреб та інтересів, мотивів і фактичного відношення до праці. Сьогодні ясно, що без глибокого аналізу суперечностей у сфері праці, насамперед — між працею колективу та індивіда, між різними соціальними групами і верствами в трудовому процесі, суперечностей національного характеру в соціально-трудових відносинах вихід з економічної кризи навряд чи можливий. Необхідний пошук неординарних форм їхнього вирішення, потрібні ефективні соціальні програми, науково обґрунтовані й підтверджені результатами соціологічних досліджень.

Поряд з вираженням предмета соціології праці через коло досліджуваних проблем використовується метод його конкретизації через визначення мети і завдань соціології праці.

Метою соціології праці є дослідження соціальних явищ, процесів і розробка рекомендацій щодо їх регулювання та управління, прогнозування і планування, спрямованих на створення оптимальних умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда у сфері праці й досягнення на цій основі найповнішої реалізації та оптимального поєднання їхніх інтересів. Завданнями соціології праці є:*

вивчення та оптимізація соціальної структури суспільства, трудової організації (колективу);*

аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і раціональної мобільності трудових ресурсів;*

пошук шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника;*

оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів та удосконалене ставлення до праці в умовах ринку;*

посилення соціального контролю і боротьба з різного роду відхиленнями від загальноприйнятих моральних принципів і норм у сфері праці;*

вивчення причин і вироблення системи заходів для запобігання і вирішення трудових конфліктів;*

створення системи соціальних гарантій, що захищають працівників у суспільстві і трудовій організації, та ін.

Отже, завдання соціології праці зводяться до вироблення методів і прийомів використання соціальних факторів в інтересах вирішення першочергових соціально-економічних проблем суспільства та особистості у сфері праці. При цьому неможливо обійтися без соціологічних знань, без навичок користування науковим апаратом соціології праці, основою якого виступають категорії.

Що ж являють собою категорії соціології праці? Це загальне поняття, що відбиває певні властивості досліджуваного об'єкта, тобто праці. Вони, як і категорії інших наук, виконують світоглядну та методологічну функції. Не можна вивчати, наприклад, динаміку трудових відносин, не з'ясувавши попередньо деякі характеристики цього явища. Категорії соціології праці в методологічному аспекті відбивають систему послідовних сходинок пізнання соціальних відносин, зокрема соціально-трудових.

Докладний аналіз праці як основної категорії соціології праці здійснено далі в нашому підручнику (глава 3). Тому тут ми обмежимося загальною характеристикою структури категорій.

Категорії соціології праці поділяються на три групи:*

категорії визначеності (суб'єкт праці, зміст праці, його форма і характер та ін.).

Вони відповідають на питання "хто?" щодо категорії "суб'єкт соціально-трудових відносин", котрим виступає насамперед працівник як основний елемент соціально-трудових спільнот і організацій, і на питання "що таке?" — щодо категорії "праця" як предмет дослідження;*

категорії обумовленості (мотиви діяльності, умови трудової діяльності, потреби, інтереси та ін.), що відповідають на питання "чому", або чим зумовлено те, що суб'єкт праці чинить саме так, а не інакше;*

категорії вибору, що відповідають на питання "навіщо?" (це насамперед мотивація, стимулювання праці та ін.).

Як бачимо, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці. А категорії обумовленості й вибору допомагають описати працю як вид соціальної діяльності, що безпосередньо позначається на соціалізації індивіда, на змінах його соціального статусу.

Соціальні процеси в такому разі можна розглядати як трудову діяльність, що проявляється у змінах станів соціальних груп, колективів, окремих працівників, тобто в змінах їхнього соціального стану (статусу) у сфері праці.

Згідно з класифікацією, запропонованою А. О. Дикарєвою і М. Й. Мирською, найважливішими групами соціальних процесів є:*

сама праця, вплив якої на соціальний стан працівників, їх соціальні характеристики (інтереси, професій но-кваліфікаційний рівень, ставлення до праці та ін.) здійснюється безпосередньо через трудові функції працівника й зумовлена науково-технічним прогресом, а також технологічними та організаційними змінами у сфері праці;*

інтегративні процеси, пов'язані з забезпеченням цілісності (соціальної та організаційної) працівників (згуртування трудових колективів, соціальний контроль, стимулювання трудової поведінки, управління);*

ціннісно-орієнтаційні процеси (мотивація, трудова адаптація), в результаті яких формуються соціальні норми, цінності і ціннісні орієнтації працівників;*

змінюючо-підтримуючі процеси (трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників).

Подібний підхід до структуризації процесів трудової діяльності найбільш адекватно відповідає загальному напряму процесу трудової соціалізації людини, освоєння нею нагромадженої суспільством культури в сфері праці та основних форм трудової діяльності. Тому саме такий підхід, як найбільш раціональний з погляду логіки і розвитку взаємодії працівника з трудовою сферою, покладений в основу структури даного підручника. Розглянувши сутність і характеристики праці як базового соціального процесу, дослідимо далі причини й рушійні сили, відповідно до яких людина формує свої відносини з трудовою сферою, вибирає професію і місце трудової діяльності, методи мотивації цієї діяльності. Після влаштування на роботу відбувається трудова адаптація (особливий вид взаємодії працівника з навколишнім трудовим середовищем), здійснюється стимулювання і соціальний контроль у сфері праці й залежно від успішності функціонування трудового колективу, ефективності соціального управління відбуваються згуртування чи деструктивні процеси, трудові конфлікти в колективах, що позначається на масштабах і характері соціальних переміщень у сфері праці.

Необхідно відзначити, що такі процеси по-різному відбуваються, залежно від їхньої масштабності. За цією ознакою можна виділити чотири основних рівні: 1) народне господарство; 2) регіон (галузь); 3) об'єднання і підприємство; 4) індивідуальний рівень — працівник.

Структура курсу "Соціологія праці" в цілому відповідає тим теоретико-методологічним принципам, що склалися у вітчизняній соціологічній науці.

1. Соціальні й технологічні аспекти праці розглядаються в контексті загального поліпшення способу життя працівників.

2. Трудова діяльність вивчається комплексно, у єдності її техніко-технологічних і соціально-організаційних аспектів.

3. Організація досліджень та інтерпретація їх результатів спирається на розуміння місця праці в сукупній діяльності людей.

Зазначені принципи вдається реалізувати тим більшою мірою, чим повніше й обґрунтованіше використовуються ті чи інші методи й методики проведення соціологічних досліджень. Залежно від масштабів і завдань дослідження можуть застосовуватися як теоретичні методи (для виявлення цілісної картини загальних закономірностей процесу праці), так і методи емпіричних (прикладних) соціологічних досліджень. До першої групи належать порівняльно-історичний, генетичний, порівняльно-типологічний і типологічний методи.

Друга група містить таку систему методів: анкетне опитування, інтерв'ю, аналіз документів, спостереження, а також процедури узагальнення та інтерпретації емпіричних даних.

В соціології праці широко застосовуються кількісні і математичні методи, для аналізу та обробки соціологічної інформації активно використовується обчислювальна техніка. У цьому зв'язку постає додаткова потреба в знаннях та уміннях роботи з персональним комп'ютером.

Зазначимо, що в даному підручнику методика проведення конкретно-соціологічних досліджень докладно не розглядається з огляду на обсяг знань, здобутих студентами в курсі "Соціологія". Водночас ми вважали доцільним познайомити читачів з особливостями таких досліджень саме в сфері праці у трудових колективах.

А отже, соціологія праці — це самостійна спеціальна наука, яка на основі загальносоціологічних теорій, законів і закономірностей соціальних відносин виокремлює для вивчення особливий їхній вид — соціально-трудові відносини. При цьому з допомогою соціологічних методів досліджується різноманітний вплив трудової діяльності на соціалізацію індивіда чи соціальної спільноти, на пов'язану з працею зміну їхньої ролі і статусу в соціальному житті.

Використання соціології праці в діяльності менеджера

Відомий дослідник природи, сутності праці менеджера Г. Мінцберг дійшов висновку, що вся вона може бути класифікована залежно від характеру управлінської діяльності у вигляді 10 управлінських ролей, що їх приймають на себе керівники в різні періоди й різною мірою. Ці ролі групуються в межах трьох великих категорій:

1. Міжособистісні ролі (головний керівник, лідер, сполучна ланка). Ці ролі випливають із повноважень і статусу керівника в організації й охоплюють сфери його взаємодії з людьми. Завдяки міжособистісним ролям керівник стає пунктом зосередження інформації (стратегічної — основної у ролі головного керівника, внутрішньої — у ролі лідера і зовнішньої — в ролі сполучної ланки).

2. Інформаційні ролі (приймач інформації, поширювач інформації, представник). Завдяки діяльності щодо пошуку та одержання зовнішньої і внутрішньої інформації в ролі приймача інформації, передавання та інтерпретації

інформації для формування поглядів організації в ролі поширювача й передавання інформації для зовнішніх контактів керівники діють як центр обробки інформації.

3. Ролі з прийняття рішень