Соціологія праці та управління
Соціологія праці та управління
План
1. Предмет соціології праці та управління
2. Зв'язок соціології та управління з іншими науками про працю
3. Соціологія праці й управління та менеджмент
Предмет соціології праці та управління
Соціологія праці та управління — одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці.
Об'єктом соціології праці та управління є праця як суспільно значуще явище, як процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як вид соціальної діяльності.
Праця — цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття.
Далі визначимо основні категорії, якими оперує соціологія праці та управління.
Процес праці — включає в себе:*
доцільну діяльність людини (сама праця),*
предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність.*
знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці. Організація праці — форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці.
Умови праці — сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних організаційних та соціально-побутових чинників, які впливають на працездатність і здоров'я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя.
Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації.
Якщо в американській соціології не проводять жорстких міждисциплінарних "кордонів", наприклад, між соціологією праці, індустріальною та економічною соціологією та ін., то у традиціях вітчизняної соціології чіткому поділу предмета тієї чи іншої науки приділяється серйозне значення. Особливо, коли йдеться про неї як про навчальну дисципліну.
Трудовий колектив — це добровільне соціально-політичне і економічне об'єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних і суспільно-корисних цілей, які пов'язані єдністю інтересів, оформлені структурно і мають органи управління, дисципліни і відповідності. Трудовий колектив — найважливіша характеристика суспільної праці, його слід розглядати як соціальну організацію і як соціальну спільноту.
Нині існують різні підходи до визначення предмету соціології праці. Так, А.О. Дикарєва і М. Й. Мирська вважають, що соціологія праці — це взагалі комплексна соціологічна дисципліна, яка включає й інші галузеві соціології, що вивчають будь-які проблеми, пов'язані з характером і змістом праці, ставленням людини до неї. Вони "відводять" соціології лише ці функції вивчення структури та механізму соціально-трудових відносин і процесів.
Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.
Наведене визначення виділяє щодо соціології праці (перша частина) чотири ключові елементи, які вивчає соціологія взагалі:
1) соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб'єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності, а саме: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники та ін.;
2) соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;
3) соціально-трудові відносини, тобто відносини рівності та нерівності між: працівниками та соціальними групами;
4) соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і пов'язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов'язаних з їх трудовою діяльністю.
Щодо другої частини визначення, то тут слід зазначити таке. Взагалі, спеціалісти-соціологи виділяють окремо дві теорії середнього, рівня: соціологію праці, що вивчає соціальні спільності, відносини, інститути, процеси у сфері праці, і соціологію управління, що концентрує увагу безпосередньо на закономірностях, формах і методах впливу на них, їх регулюванні.
Предмет науки нами визначено так, що він "поєднує" п'ять складових:*
соціальні верстви,*
соціальні інститути в сфері праці,*
соціально-трудові відносини,*
соціально-трудові процеси,*
соціальне управління ними.
Суб'єкти праці — це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються.
Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них.
Соціально-трудові відносини — це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).
Зайнятість — діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.
Безробіття — соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.
Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбуваються в соціально-трудовому стані робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співробітництвом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використовуються.
Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці, незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом підприємства та робітниками, та ін.).
Страйк можна визначити як тимчасове припинення роботи групою найманих працівників з метою висловити незадоволення або поставити свої вимоги. Страйк є одним із різновидів трудових конфліктів, в який можуть втягуватися робітники та урядовці.
Е. Гідденс
До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити "чинників провокування" страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна дестабілізація ситуації в суспільстві тощо.
Навряд чи доцільно говорити про те, наскільки велике значення має вивчення соціологією праці та управління соціальних інститутів у сфері праці. Цілком зрозуміло, що праця як соціальний інститут, специфічна форма сумісної діяльності людей є не тільки методом, процесом здобування засобів існування людьми, а й визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть суспільний лад у державі.
Такий соціальний інститут суспільства, як трудовий колектив, не тільки поєднує людей для сумісного виробництва товарів та послуг, а й є практично єдиною у суспільстві формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових, суспільних інтересів людей, найважливішою формою соціалізації особистості.
Нарешті, декілька слів про соціальне управління соціально-трудовими відносинами і процесами.
Сутність соціального управління в трудовому колективі реалізується у функціях таких напрямів:*
формування й оптимізація соціальної організації колективу та вдосконалення його соціальної структури;*
створення умов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав та задоволення їхніх потенціальних і духовних благ;*
виховання і розвиток соціальна значущих якостей працівника;*
дослідження стану соціально-трудових відносин і проявів виявлення соціальних резервів творчого комплексу і прогнозування на їх базі подальшого його оптимального розвитку.
Зв'язок соціології та управління з іншими науками про працю
Вивчення закономірностей трудової діяльності людини з урахуванням того важливого місця, що займає у суспільстві праця, свідчить, що багатосторонність різних аспектів її впливу на життя людей є предметом ряду наук як несоціологічного так і соціологічного профілю.
Економіка праці — наука, що вивчає механізми дії економічних закономірностей у галузі організації праці, ефективності її використання, відтворення та розподілу робочої сили. Вона розробляє теоретичні основи вдосконалення організації та оплати праці, методи найефективнішого і раціонального використання трудових ресурсів.
При порівнянні предметів соціології і економіки праці очевидно, що перша вивчає, наприклад, найбільш загальні мотиви праці, сукупність таких мотивів, що включають не лише матеріальні, а й інші. Водночас економіка праці вивчає трудові витрати на усіх стадіях виробничого циклу, встановлює найприйнятніші й ефективні принципи та форми оплати праці.
Трудове право визначає правовий аспект соціально-трудових та функціональних-відносин між працівниками та колективами, регламентує порядок прийому на роботу, переведення та звільнення робітників і службовців, тривалість робочого часу, розміри і форми оплати праці, міри стягнень за порушення трудової дисципліни, правил охорони праці та ін. Якщо соціологія праці вивчає міри
контролю, але соціального, а саме: механізмів регулювання діяльності робітників через соціальні норми та цінності, які прийняті в суспільстві, то трудове право розглядає їх