загальний результат змін у соціології праці за цей період, незважаючи на досить могутній дослідницький потенціал і перспективність завдань розвитку, виявився невтішним. Соціологія праці (разом з усією соціологією) практично була скасована адміністративною системою, оскільки результати соціологічного дослідження проблем виробничої сфери не підтверджували умоглядно "спрогнозованих" очікувань і результатів соціалістичного будівництва. Теоретичному обґрунтуванню подібного скасування послужило переміщення соціології у сферу умоглядної філософії. Як й інші складові соціології, соціологія праці і її категоріальний апарат (спосіб виробництва, рівень реального усуспільнення праці, продуктивні сили та ін.) почали розглядатися тільки на філософському, тобто абстрактно-теоретичному, рівні. Методи конкретного дослідження були не тільки відірвані, але й протиставлені соціологічному знанню, через те що воно тепер вважалося знанням філософським, "сутнісним". Конкретне вивчення соціальних процесів у трудовій сфері було заборонено. Соціологія оголошувалась буржуазною лженаукою, не тільки несумісною з марксизмом, а й ворожою йому. Саме слово "соціологія" виявилося поза законом і було вилучено з наукового вжитку, поступово пішли в "небуття" соціологи-професіонали.
Статистика як джерело інформації зазнала на початку 30-х років серйозних змін: по-перше, соціальна та економічна інформація для відкритого друкування піддавалася цензурі, по-друге, деякі найважливіші показники розвитку країни значно завищувалися. У кінцевому рахунку статистика, як й інші сфери громадського життя, була поступово одержавлена. Тим самим соціологія праці втратила можливість опори в дослідженнях на аналіз статистичних даних. Соціологія праці, як і вся радянська соціологія, входила в третій період свого розвитку, будучи відкинутою на десятиліття назад.
Третій періоду зумовлений так званою хрущовською відлигою, починається з відродження соціології праці в середині 50-х років. Політичні передумови відродження пов'язані з розвінчанням культу особи й демократизацією суспільства, у тому числі й у соціально-економічній сфері. Відмова від адміністративних методів управління економікою зумовила підвищення потреби в активізації людського фактора, досліджень проблем впливу науково-технічного прогресу на соціальну і професійну структуру працівників і ставлення їх до праці.
Серед основних напрямів соціологічних досліджень у сфері праці в цей період заслуговують на увагу такі: соціальні аспекти НОП, соціальне управління, праця керівника, дисципліна праці, соціалістичне змагання, охорона і санітарно-гігієнічні умови праці, робочий і позаробочий час, трудові проблеми молоді, праця жінок, профорієнтація і профвідбір, участь робітників в управлінні виробництвом, соціальні аспекти НТР, колективних форм організації праці та ін.
За десять років (1966—1975) з соціальних проблем праці було видано близько 4 тисяч монографій і наукових статей. Загальні підсумки становлення й розвитку російської соціології праці далеко не однозначні. Прирощення знань відбувалося головним чином завдяки розширенню тематичних областей і появі нових напрямів досліджень, а не через поглиблення теоретичного осмислення проблеми. Кількість теоретичних новацій поступалась зростанню емпіричних фактів. Однією з важливих причин такого стану була ідеологічна обмеженість суспільних наук і закритість для вітчизняних учених досягнень світової науки, зокрема в галузі теорії соціології і конкретно — соціології праці.
Література
1. Актуальные проблемы разработки и внедрения социальных технологий в трудовых коллективах. М., I99L
2. Бирюкова М. В. Социальные технологии и проектирование. X.. 2001.
3. Бойдаченко П. Г. Служба управления персоналом. Новосибирск. 1997.
4. Иванов В. Н., Петрушев В. И. Социальные технологии: Курс лекций. М., 1999.
5. Лукашевич Н. П. Социология труда. К., 2001.
6. Марков М. Технология и эффективность социального управления. М., 1982.
7. Методологические основы социального управления / Пол пел. Г. П. Давидюка и др. Минск, 1977.
8. Молодцов А. В. Управление и планирование социального развития трудового коллектива. К., 1991.
9. Патрушев В. И. Социальные резервы трудового коллектива: пути реализации (социологический анализ). К., 1990.
10. Подшивалкина В. И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. Кишинев, 1997.
11. Полторак В. А. Социология труда: справочник. Днепропетровск, 1997.
12. Ромашов О. В. Социология труда. М., 1999.
13. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основы теории социального управления. М., 1990.
14. Социальное управление в производственных коллективах: опыт, проблемы и перспективы. М., 1985.
15. Социальное управление трудовым коллективом / Пол ред. Ю. Е. Волкова. М., 1987.
16. Социология труда / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. М., 1993.
17. Тищенко Ж. Т. Социальные резервы труда. Актуальные вопросы социологии труда. М., 1989.
18. Управление трудовым коллективом (социально-психологические факторы оптимизации) / Отв. ред. К. К. Грищенко, Н. А. Сакада. К., 1988.
19. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений: Учебное пособие. К., 1994.
20. Шепель В. М. Социальное управление производственным коллективом (опыт социологического исследования проблемы). М., 1976.
21. Щекин Г. В. Теория социального управления. К., 1996.
22. Щербина В. В. Средства социологической диагностики в системе управления. М., 1993.