Таким є філософський погляд на проблему гадки (ймовірнісного знання), який, до речі, неявно присутній і у соціологічних тлумаченнях поняття "громадська думка". Але додаткове слово "громадська" надає поняттю "думка" (у значенні "гадка") ціннісного характеру, й не просто ціннісного, а ціннісного з політичної та економічної точок зору, якщо враховувати державне управління суспільними процесами та явищами.

Можновладці особливо починають зважати на громадську думку тоді, коли на роль суверена висуває претензії суспільство під егідою поняття "народ", тобто тоді, коли порушують питання про представницьку владу. А це питання має конкретний політико-правовий смисл. Іншими словами, проблема громадської думки так чи так має юридичне підґрунтя.

Конституційна держава та суверенні права громадян як об'єкти соціологічного аналізу

Істотний вплив на формування політико-правових уявлень про громадську думку справила Доктрина конституційної держави, яка поширилася з Англії на континентальну Європу в середині XVIII ст. Ця доктрина ставила собі за мету захист прав особи та соціальних груп від абсолютизму королівської влади. Засобами для досягнення зазначеної мети були:

1) обмеження державної влади позитивними законами;

2) обмеження органів влади розподілом окремих функцій державної влади між різними органами за умови, що жоден з них не стане необмеженим представником державної влади;

3) визнання за громадянами певних юридичних прав, у тому числі права участі у законодавстві та державному управлінні.

Захист громадянських та політичних прав особи привів одного з представників конституційної доктрини першої половини XIX ст. Б. Констана (1767—1830), відомого французького письменника, публіциста та політика, до заперечення ідеї безмежності суверенітету. Згідно з ним, помилково вважати, що суспільство загалом має безмежний суверенітет стосовно своїх членів. Юрисдикція суверенітету закінчується там, де починаються індивідуальне життя та особиста незалежність. Суспільство, яке переступає межі прав окремої людини, є неповноцінним та деспотичним. Руссо знехтував цією істиною, і в результаті його суспільна угода, що передбачає цілковите й безумовне відчуження всіх прав людини на користь суспільства, стала найжахливішим ідеологічним помагачем будь-якого роду деспотизму, що й продемонструвала Велика Французька революція.

Поняття прав громадянської свободи було розвинене тільки за Нового часу. Уперше воно з'являється у XVII ст. завдяки англійським конгрегаціоналістам та індепендентам, які проголосили як природні та недоторканні для держави права громадянина (передусім право релігійної свободи (свободи віросповідання), а потім і низку інших прав). Коли наприкінці 2-ї Англійської революції (а фактично державного перевороту 1688—1689 pp.) ці права було остаточно визнано за англійськими громадянами Біллем про права 1689 p., вчення про права громадянської свободи набуло розвитку у працях видатного англійського філософа XVII ст. Дж. Локка та відомого англійського юриста В. Блекстона (1723—1780).

Уявлення про наявність у громадян особливих прав вільної сфери діяльності, в яку держава не повинна втручатися, були перенесені в Америку англійськими колоністами, й у 1776 р. їх проголосили як особливі декларації у конституціях утворених у Північній Америці штатів (держав). Ці декларації стали прототипом знаменитої французької Декларації прав людини та громадянина, виданої 1789 Б. Констан, який надавав особливого значення правам громадянської свободи, вважав, що народи Нового часу цими правами обмежили всемогутність держави. У правах громадян він убачав межу державного суверенітету.

ВИСНОВКИ

1 Соціологія права є відносно самостійною науковою дисципліною, яка виникла під впливом розвитку соціології та соціальної філософи, представники яких указали на необхідність дослідити не тільки "внутрішню" проблематику права, а й функціонування самого права як особливої соціальної інституції в системі інших соціальних інституцій, що історично розвиваються.

2 До соціології права примикає філософія права, але при цьому їх не можна ототожнювати, оскільки філософію права цікавлять передусім загальні питання взаємовідносин особи, суспільства та держави, причому розглядає ці питання вона крізь призму понять "суше", "належне", "вибір", "доцільне", "правосвідомість", "моральна свідомість", "індивідуальне", "загальне" тощо.

Соціологія права також робить засадовими взаємовідносини особи, суспільства та держави, але аналізує ці взаємовідносини у контексті понять "ситуація", "стан справ", "обов'язок", "законність", "громадянський обов'язок", "моральний обов'язок", "володіння", "власність", "влада", "соціальна інституція", "соціальна діяльність", "соціальна структура", "громадська думка" тощо.

3 Соціологія права, будучи тісно пов'язаною із соціологією релігії, політики та політичною економією, змушена передусім турбуватися про специфіку свого методологічного забезпечення, щоб зберігати певну незалежність там, де її інтереси перетинаються з дослідницькими інтересами суміжних дисциплін. Специфіка методології соціології права полягає в тому, що ця методологія націлена у першу чергу на порівняльно-історичне вивчення права як соціальної інституції, яка має своє особливе генетичне коріння та свою особливу структуру. Оскільки порівняльно-історичний метод пізнання широко використовується в інших соціологічних дисциплінах, у кожному конкретному випадку відмітні риси цього методу визначено досліджуваною предметною цариною.

ЛІТЕРАТУРА

Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. — М.: Прогресе, 1990. — 806 с. Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1988. - 496 с.

Зорькин В. Д. Позитивистская теория права в России. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. - 269 с.

Исаев И. А., Золотухина И. М. История политических и правовых учений России XI - XX вв. - М.: Юрист, 1995. - 378 с.

Каленскии В. Г. Государство как объект социологического анализа. — М.: Юридическая литература, 1977. — 182 с.

Карбонье Ж. Юридическая социология: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 19X6. — 351 с.

Кудрявцев В. Н., Калширчук В. П. Современная социология права. — М.: Юрист.

1995. - 297 с.

Кульчар К. Основы социологии права: Пер. с вен г. — М.: Прогресс, 1981. — 256 с.

Лапаева В. В. Конкретно-социологические исследования в праве. — М.. Юридическая литература, 1987. — 144 с.

Ноэль-НоСшан Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания: Пер. с нем. — М.: Прогресс-Академия, Весь Мир, 1996. — 352 с.

Подгурецкий А. Очерк социологии права: Пер. с польск. — М.: Прогресс. 1974. — 328 с.

Пэнто Р., Гра вит ц М. Методы социальных наук: Пер. с фр. — М.: Прогресс. 1972. - 608 с.

Сабо И. Основы теории права: Пер. с венг. — М.: Прогресс, 1974. — 270 с.

Спиридонов Л. И. Социология уголовного права. — М.: Юридическая литература. 1986. - 236 с.

Суслов Ю. А. Конкретные исследования и развитие социологии права. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1983. — 143 с.

Тилле А. А., Швеков Г. В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. — М.: Высш. шк., 1978. - 200 с.

Черниловский 3. М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юрист,

1996. - 576 с.

Шегорцов В. А. Социология правосознания. — М.: Мысль, 1981. — 174 с.

Яковлев А. М. Право и социология. — М.: Юридическая литература, 1975. — 112 с.

Яковлев А. М. Социология экономической преступности. — М.: Наука, 1988. — 256 с.