Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







Соціологія права

Соціологія права

План

1. Пропедевтичні зауваження

2. Царина дослідження соціології права та її практичне значення

3. Сучасні кризові явища у сфері права та їхнє політичне підґрунтя

4. З історії права в СРСР

Пропедевтичні зауваження

Друга половина XIX ст. ознаменована серйозною перебудовою ринкових відносин у світовій економіці. На історичній сцені з'явився державно-монополістичний капіталізм з його складним бюрократичним апаратом, покликаним забезпечувати численну мережу зв'язків підприємства з іншими підприємствами, фінансовими установами та ринком. Після Першої світової війни кризові явища в економіці змусили у новому світлі поглянути на проблему соціально-економічної стабільності та ролі державного апарату у подоланні кризових явищ. Принцип відданості законові почав перетворюватися в індустріальних країнах Заходу на загальнонародну вимогу, спрямовану проти свавілля монополій та загрози встановлення тоталітарних, терористичних режимів.

Той факт, писав професор права Йєльського університету (США) В. М. Рейсмен, що правляча еліта на Сході та на Заході нерідко діє всупереч законам публічного права, вже не має видаватися чимось дивовижним та нетиповим з історичної точки зору. Це вже неодноразово траплялося в історії. Проте наших сучасників турбує те, що у цьому разі теорія демократії входить у суперечність із запитами та потребами демократичної практики. Це не означає, що демократія є гіршою, ніж тиранія або диктатура. Суперечливою є будь-яка суспільна система. Тому йтися має не про цілковите усунення протиріч, а про подолання одних та боротьбу з іншими.

Історія багатьох держав сучасного світу позначена періодичними вибухами громадського обурення з приводу порушень правлячою елітою загальноприйнятих норм. Люди починають вимагати від держави точного та безумовного дотримання норм формального права та негайного припинення будь-яких дій у рамках так званої прихованої нормативної системи неформальних відносин. Ці хвилі обурення набувають, за словами Рейсмена, характеру "хрестових походів", які змітають одних політиків, виносять на гребінь інших, але, на жаль, мало впливають на вкорінені методи закулісної практики правлячої еліти.

іронія полягає в тому, що багато які процедури, ґрунтовані на прихованих системах правил, виявляються необхідними для ефективного правління та управління життям демократичного суспільства. Тобто, теорія демократії подеколи входить у протиріччя із запитами та потребами реальної демократичної практики. Щоб розібратися у таких парадоксах, потрібен усебічний науковий аналіз життя сучасного суспільства. J тут велику допомогу може надати соціологія права, яка вивчає не тільки вплив правових та моральних норм на поведінку людей, а й відхилення від цих норм у бік цілковитої анархії чи "неписаних правил".

Царина дослідження соціології права та її практичне значення

Соціологія права — відносно молода галузь науки про суспільство, яка, проте, стрімко розвивається і демонструє блискучі успіхи в теоретичній та практичній площині.*

Сферу дослідження сучасної соціології права становить аналіз механізмів дії права та обґрунтування напрямів практичної діяльності щодо вдосконалення правотворчості та правозастосування, а також щодо зміцнення законності.

Ця наука вивчає закономірності дії права у їх емпіричній даності. Отже, вона в змозі формулювати емпірично перевірювані гіпотези стосовно того, як право впливає на соціальну дійсність і, навпаки, як соціальна дійсність впливає на право. А в такому разі соціологи цілком можуть претендувати на роль експертів у питаннях конкретної правової політики.

Розвиток соціології права на емпіричному рівні розпочався приблизно у 60-ті роки XX ст. Вже перші дослідження переконливо продемонстрували, що припущення, нібито правильно сформульований та офіційно виданий правовий припис сам по собі веде до окреслених благих цілей, — небезпечна й навіть шкідлива ілюзія. Своїми емпіричними дослідженнями та теоретичними узагальненнями отриманих результатів соціологи спростовують подібні ілюзії догматичної свідомості, доводячи на практиці, що вивчення ефективності дії правових інституцій та правових норм має не тільки навчити, як слід розумно використовувати право для досягнення окреслених соціальних цілей, але також об'єктивно інформувати про те, в який саме спосіб право повинне досягати поставлених цілей. Іншою важливою проблемою досліджень у галузі прикладної соціології права є проблема соціальних, економічних та політичних цінностей, що обслуговують певну правову систему та обслуговуються нею.

Теоретиками соціології права називають Е. Дюркгейма, М. Вебера та Є. Ерліха (1862—1922), юриста з Чернівців, автора фундаментальної праці "Підстава соціології права". Важливий внесок у становлення соціології права зробили також професор Московського університету С, Муромцев (1850—1910), професори Київського університету Б. Кістяківський (1868—1920) та ?. Спекторський (1873— 1951), петербурзький професор Л. Петражицький (1867—1931), німецький вчений Т. Гейгер, автор "Начал соціології права" та польські соціологи, послідовники Петражицького (М. Боруцька-Арктова, Є. Врублевський, Є. Турецький, В. Ланг, Є. Ланда, М. Лось, Г. Піон-та, Ф. Стундницький та ін.). Най видатнішим представником соціології права вважають американського вченого Р. Паунда (1870—1964), главу Гарвардської школи права.

Сьогодні лідируючі місця з проблематики соціології права посідають такі країни, як США (Дж. Скольник, Є. Шур та ін.), Італія (Г. Мартинотті, Є. Моріодо, А. Пагані, Р. Тревес та ін.), Німеччина (В. Каупен, X. Штайнер та ін.), Польща (А. Подгурецький та ін.), країни Скандинавії (В. Лундстедт, К. Олівекрон, А. Росс, Т. Сегерс-тедт та ін.), Франція (М. Гравитць, Ж. Карбоньє, Р. Пенто та ін.).

Факультет права університету Мацерата (Італія) та Європейський інститут соціології права (Франція) вилають європейський щорічник з соціології права, а також проводять регулярні міжнародні симпозіуми та конференції.

Щоб визначити предмет соціології права, треба з'ясувати, які головні питання та завдання стоять перед соціологічним поясненням права. Передусім це питання про генезу поняття правової норми, виокремленої з інших соціальних норм, та про походження, диференціацію й еволюцію способів нормотворчості (звичай, судова практика, законодавство). Друга група питань стосується походження та розвитку соціально-правових і державних інституцій, правового статусу колективних об'єднань та окремих особистостей у рамках громадянського суспільства і держави. Ця група питань належить переважно до соціології політики, яка перебуває на стику загальної соціології та соціології права. Можна ще вказати на питання, пов'язані з генезою правової регламентації різних форм соціальної поведінки (релігійної, етичної, економічної, політичної), а також з розвитком юридичних норм та юридичної техніки.

Традиційне право не визнавало інших методів дослідження, крім формально-нормативістських. Тому вважалося, що соціологія не повинна й не може вивчати право, а правова наука не зобов'язана враховувати мінливу соціальну дійсність. Проте багато які вчені інтуїтивно відчували, що правові явища утворюють цілісну систему зв'язків, які відрізняються від інших груп соціальних явищ та у принципі можуть стати предметом /спеціальних соціологічних і психологічних досліджень, але для цього необхідно уточнити поняття "цінність" та '"норма".

Відомо, що поведінка людей передбачає наявність таких соціальних регуляторів, як цінності та норми, які не завжди формально зафіксовані, проте вони впливають на людину та її поведінку. Крім того, цінності та норми, які стали фактами свідомості, не завжди виявляють себе у поведінці (наприклад, релігійні та моральні цінності можуть облудно декларуватись, але від цього вони не стають ідейним стрижнем життєдіяльності особистості). Таким чином, цінності та норми часто-густо існують незалежно від поведінки окремих людей, хоча і входять складовою частиною до складного комплексу соціальної дійсності.

Ієрархії соціальних цінностей відповідає певна ієрархія норм. Нормативні системи, подібно до цінностей, можуть бути узгодженими між собою або просто співіснувати. Всередині кожної нормативної системи існує власна ієрархія.

Норми не завжди відповідають вчинкам. Щоб такі невідповідності не перетворилися на лавиноподібне наростання конфліктів, застосовуються певні санкції (від лат. sanctio — непорушна постанова; частина правової норми, в якій зазначають правові наслідки Ті порушення). Ефективність санкцій багато в чому залежить від результату конфлікту цінностей, спричиненого конфліктом потреб та інтересів.

Хоча правові норми властиві багатьом історично відомим державним утворенням, це не означає, що люди завжди та скрізь визнавали їх. Ось чому наукове уявлення про право — порівняно недавній факт суспільної свідомості. Тому немає нічого дивного в тому, що сьогодні точаться палкі суперечки з приводу норм права, їхньої сутності. Сперечальників умовно можна поділити на дві великі групи. Представники однієї групи ототожнюють норми права з іншими соціальними нормами, інші не бажають бачити у нормах права нічого соціального у тому розумінні, що норми права є загальнолюдськими, а не прив'язаними до певних соціальних інтересів.

У разі ототожнення норм права із соціальними нормами моральні або релігійні норми можуть виявитися "правовими". І тоді поняття "норма права" втрачає будь-яку специфіку.

Фундатор та глава Віденської нормативістської школи права, редактор австрійської Конституції 1919 року, автор "Чистого вчення про право" Г. Кельзен (1881 — 1973) розглядав норми права як специфічну соціальну техніку, мета якої полягає в тому, щоб примусити людей дотримуватися бажаної соціальної поведінки. Іншими словами, хоча Кельзен частково й визнає соціальний характер норм права, а проте обмежується суто формальним аспектом, вважаючи, що правові норми є незалежними від соціальної поведінки, яку вони приписують. Головний сенс теорії права полягає у вивченні логіки права, а не у соціальній зумовленості цієї логіки.

На противагу Кельзену багато які сучасні вчені вважають,


Сторінки: 1 2 3 4