Порівнюючи те, що відбулося у СРСР, з розвитком європейських соціалістичних країн, фахівці відзначають, що у жодній з європейських соціалістичних країн не спостерігалося спроб скасувати все старе право загалом, як це було зроблено у Росії після Жовтневого перевороту 1917 р. У цих країнах було зламано лише економічні та політичні структури, але по можливості збережено багато що з попередньої теоретичної та практичної юриспруденції. Щоправда, старі закони переважно тлумачили по-новому й часом дуже довільно.

Сьогодні ніхто всерйоз не повірить у те, що можна безболісно замінити право "революційною правосвідомістю". А проте ще з більшими зусиллями повертається до нас вихідний сенс правової держави. Почасти ці труднощі можна пояснити незнанням історії інституцій, покликаних забезпечувати дію принципу законності. Ми часом дивимось на ці інституції як на щось, дане одвічно. Так, наприклад, мало хто знає, що за радянської влади було відроджено старовинну інституцію прокуратури, створену ще Петром Першим у 1722 р. Ця інституція була покликана зміцнювати центральну владу жорсткими бюрократично-правовими заходами. З набуттям чинності указу про створення в імперії прокуратури до всіх воєводств були призначені державні чиновники, щоб виконувати функцію "царського ока", яке пильно стежить за місцевим управлінням.

Петровську прокуратуру ліквідували тільки 1864 p., коли було прийнято ідею створення прокуратури французького (демократичного) типу та засновано суд присяжних, виборного мирового суддю та адвокатуру. Цей тип прокуратури скасували у листопаді 1918 р. разом зі старими судами. Тільки у 1922 р. відтворили прокуратуру, вона багато в чому нагадувала "царське око". Ця прокуратура була покликана здійснювати правовий контроль над усією адміністративною ієрархією та спільно з партійним апаратом сприяти зміцненню централізованої влади, подеколи на шкоду відносній автономії місцевих рад.

Цей тип прокуратури ставить у невигідне становище інституцію адвокатури, оскільки прокуратура намагається міцніше прив'язати до себе адвокатів, применшуючи їхні функції турботи про інтереси обвинувачуваних та вивищуючи їхню роль як ревних помічників правосуддя.

Упродовж тривалого часу діяльність радянських адвокатів розглядали як цілком відповідну духові сталінської моделі соціалізму, нібито спрямованого до комунізму, та її злегка модифікованому "фасадові". Це означає, що адвокати повинні були допомагати судді та прокуророві на шкоду інтересам своїх клієнтів, але в ім'я торжества соціалістичної законності. Неважко здогадатися, що за умов тотального нехтування законністю адвокат ставав доволі похмурою постаттю, хоча б у площині морального засудження свого підзахисного. Останнього іноді було цілком достатньо, щоб засудити "неморального" громадянина не за моральними нормами, а за правовими.

Звичайно, чесний адвокат не повинен фальсифікувати істину, але рівною мірою він не повинен бажане судом видавати за дійсне, тобто адвокат повинен суворо дотримуватись й усіма силами обстоювати принцип презумпції невинності своїх клієнтів, виявляючи відхилення від об'єктивної істини в обвинувальних промовах та матеріалах. Такий адвокат втілює у собі певну філософію права, у центрі якої перебуває не людина взагалі, а жива людська особистість з її перевагами та недоліками.

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.