Невдовзі після смерті Вебера (1920) у соціологічних дослідженнях було відображено роль малих колективів (малих груп) усередині формальних структур. Виявилося, що неформальні групи вносять серйозні корективи у перебіг управління. Такі групи часто-густо є головними джерелами позитивних або негативних емоцій, а також тим середовищем, яке формує ціннісні установки людей стосовно виробничої діяльності на підприємстві чи в установі.

Соціологи та фахівці з питань управління відзначають, що фундатор школи "наукового управління", американський інженер, дослідник та організатор виробництва Ф. У. Тейлор (1856—1915), книги якого "Основи наукового управління підприємством", "Управління фабрикою" та "Наукова організація праці" відіграли винятково важливу роль в організації не тільки американського промислового виробництва, явно недооцінював значення соціально-психологічних стимулів, а також помилково ігнорував вплив неформальних трудових колективів на розв'язання виробничих завдань. Вирішальна роль у критиці недоліків тейлорівської школи належить американським соціологам Е. Мейо-та Ч. Барнарду. Це завдяки їм поняття "мала група" набуло великого наукового та практичного значення.

Перегляд уявлень про раціональне управління зумовлений усвідомленням важливості людської особистості у виробництві та управлінні, а також розглядом організації як відкритої системи, внутрішня діяльність та будова якої формуються під цілком певним впливом зовнішнього оточення. Значним кроком уперед у справі поглиблення наукових уявлень про малі групи стали розробки теоретиків школи "соціальних систем", які віддавали перевагу так званим відкритим системам, які, за визначенням, неперервно обмінюються інформацією з навколишнім середовищем. Відкрита система використовує механізм зворотного зв'язку для того, щоб забезпечити собі саморегуляцію. Оскільки будь-яка соціальна група так чи інакше перебуває в інформаційному контакті із зовнішнім середовищем, її нормальна життєдіяльність залежить від системи комунікації. Тому необхідно враховувати, що інформаційний потік — це своєрідна "кров" соціальних груп, яка за допомогою мережі комунікацій пов'язує організацію в єдине ціле. Показово, що переробку інформації представники школи "соціальних систем" визнають головною функцією всіх організацій.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. у США заявила про себе "ситуаційна система управління". Як і у випадку теорії "соціальних систем", автори "ситуаційної теорії" засадовою висунули ідею розгляду організації як відкритої системи. Вони вважали, що будова внутрішніх структур установ та підприємств, а також систем управління ними залежить від характеру зовнішнього середовища. Чим більш невизначеним є це середовище, тим меншу роль відіграють деталізоване планування та скрупульозна регламентація виробничої діяльності й тим частіше виникають цільові (проблемно-цільові) групи.

На Заході у 60-ті роки XX ст. значення оперативної адаптації організацій до більш динамічних та менш визначених умов зовнішнього середовища настільки підвищилося, що ідею побудови гнучких, наближених до реальності систем управління почала підтримувати дедалі більша кількість практиків.

Постановка питання про сутність та функціонування малих соціальних груп багато чим зобов'язана тому, що у XX ст. зростання капіталістичних корпорацій супроводжував процес відокремлення управління від власності. У цей період підприємець поступається деякими своїми функціями фахівцям з організації виробництва, збуту, а також з реклами та фінансів. Водночас його підприємство немовби втрачає свій капіталістичний дух і стає матеріальним втіленням інституніоналізованих форм державно-монополістичного капіталізму.

Свого часу на тенденцію до відокремлення управління від власності звернув увагу відомий американський економіст Дж. Р. Коммонс. Ретельне вивчення матеріалів судових справ з економічних питань привело його до висновку, що поняття власності у другій половині XIX ст. істотно змінило свій смисл, оскільки підприємці почали більше цікавитися не споживчою вартістю, а очікуваною міновою вартістю. Це змішення наголосів у підприємницькій діяльності мало відбитися на судочинстві, оскільки традиційне право виявилося не в змозі ефективно вирішувати питання, пов'язані з "невідчутною на дотик" (очікуваною) власністю.

Відокремлення управління від власності за умов ринкової економіки з боку управляючих супроводжує потяг до ^невідчутної на дотик" власності. У низці випадків це призводить до вельми серйозних відхилень від офіційних норм поведінки й завдає шкоди ефективному управлінню, оскільки за фасадом публічного права починають відбуватися дії відповідно до неафішованої й навіть таємної системи правил, причому правил нормативного характеру. Такого роду таємні правила роз'їдають фундаментальні підвалини сучасного демократичного суспільства, знецінюють ціннісні установки особистості й заохочують корупцію, а також створення таємних злочинних організацій.

У великих групах люди не можуть безпосередньо спілкуватися одне з одним, у результаті чого різко зростає роль лідера, звертання до якого немовби замінює особисті контакти з іншими членами групи. Лідер стає своєрідним центром комунікації, здійснюючи прийом та передавання інформації. За відповідних соціальних умов лідер може стати харизматичною (від грецьк. charisma — милість, божественний дарунок, лідер, наділений в очах його послідовників винятково великим авторитетом) особистістю, а група з таким лідером може перетворитися на харизматичну (скажімо, Христос та його учні). Ролі членів групи визначаються відповідно до їхнього ставлення до лідера. Харизматичні групи нечисельні за своїм складом.

На думку Смелзера, існування такої великої групи, як клас, зумовлене наявністю соціальних груп, які мають неоднаковий доступ до багатства, влади, а також неоднаковий престиж. Хоча всі соціологи визнають поширення нерівності в суспільстві, вони по-різному визнають її сутність та причини. Наприклад, Дюркгейм у книзі "Про поділ суспільної праці" (1893) вказував на те, що в усіх суспільствах одні різновиди діяльності вважають найважливішими за інші. Відзначався також і той факт, що люди відрізняються своїми талантами, що посилює нерівність між ними.

Прихильники теорії конфлікту не згодні з уявленням, що нерівність — це природний спосіб забезпечення виживання суспільства. До таких конфліктологів можна зарахувати Маркса. Немарксистські конфліктологи, ставлячи під сумнів ідею про те, що економічна організація суспільства є головною причиною конфлікту між класами, пояснюють соціальні конфлікти боротьбою за владу між елітами. Існують і інші теорії класової боротьби, які відображають різні підходи соціологів до визначення поняття "клас".

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.