Соціологія підприємництва

На початку XXI ст., ери підприємництва, нових технологій та інформації, стає все актуальнішим ретельний та всебічний аналіз феномена підприємництва, який належить до недостатньо вивчених проблем сучасних суспільно-економічних та інших дисциплін.

Що ж таке підприємництво? Вид діяльності? Спосіб життя? Наука? Мистецтво? Виявляється, що і те, й інше. Є у ньому спільне із ризиком, спортом, культурою, поезією, злетом творчої думки. У підприємництві мають місце свої писані й неписані закони, принципи, етика взаємовідносин, латентні механізми, своя "вища математика" та "елементарна азбука".

У сучасних умовах переходу до ринкових відносин виникла нагальна потреба у вивченні підприємницької діяльності та її головного суб'єкта - підприємця. Традиційно склалася думка, що лідером у цьому напрямку виступає економічна наука, бо підприємництво відносять до явища економічного. Однак це - хибна думка. Економічна наука описує зміст підприємницької діяльності лише з економічної точки зору і деперсоналізовано - лишаючи поза увагою фігуру підприємця. Предмет пошуків у галузі теорії і практики підприємництва почав складатися у вітчизняній науці на зламі 80-90-х років, коли підприємницька діяльність привернула до себе увагу не тільки економістів, а й філософів, соціологів, психологів, культурологів.

Наука, котра вивчає весь спектр соціальних сторін підприємництва - з точки зору природи підприємництва, історії і проблем становлення, потреби, цінності та мотиви діяльності підприємців, моделі їх поведінки - є соціологія підприємництва.

Соціологія підприємництва перебуває на стику двох галузей знань: вона є частиною соціології як науки про суспільство і водночас - однією із "підприємницькознавчих" дисциплін, таких, як історія економічних вчень (зокрема, що стосується підприємництва), філософія та психологія бізнесу, етика та культура підприємництва. Зважаючи на специфіку свого предмета, вона має певний подвійний статус, який пов'язаний, з одного боку, із соціальним, а з іншого - з економічним у суспільному житті.

Соціологія розглядає, вивчає підприємництво як соціальний феномен. Вона вивчає його як нестандартну новаторську поведінку і діяльність великих і малих соціально-економічних груп і верств суспільства. Підприємництво як об'єкт і предмет соціологічного аналізу є сукупність соціальних структур, дій, процесів, пов'язаних із господарським функціонуванням суспільства на різних рівнях. Одна з головних теоретичних проблем соціології підприємництва - проблема визначення того, що саме належить до феномену "підприємництво". В соціологічному аспекті підприємець постає в кількох іпостасях:

¦ як суб'єкт власності, носій певного соціального статусу (власник, співвласник, орендар тощо);

¦ суб'єкт економічної діяльності, виконавець певних ролей та функцій, які випливають з її природи (інноваційних, організаційних, управлінських, комерційних);

¦ як суб'єкт соціальної поведінки, тип людини, яка володіє певними природними та набутими властивостями, необхідними для заняття підприємницькою діяльністю;

¦ носій особливих соціальних цінностей та культури.

Соціологія підприємництва - це типова соціологічна теорія середнього рівня. Вона вивчає підприємництво як одну із соціально-економічних підсистем, узагальнює відповідні емпіричні дані. Вона використовує вироблені нею поняття і методи, без яких неможливе пізнання соціально-економічної реальності, і, можливо, виступає головною з'єднувальною ланкою для тих наукових галузей, що займаються вивченням підприємницького феномена в різних його вимірах. Не лише соціологи, а й економісти, психологи, філософи, історики, культурологи так чи інакше в своїх дослідженнях торкаються підприємництва.

Щодо виникнення та розвитку соціології підприємництва, то вона, як і багато інших галузевих соціологічних дисциплін, до сьогодні не є чітко сформованою як наукова дисципліна. Справа в тім, що соціологія підприємництва не виникала з єдиного (одного-двох) джерела, а формувалася на засадах багатьох наукових галузей, перш за все теорії економічного розвитку та історії економічних вчень. Деякі явища, що вивчає "підприємницька наука", намагались висвітлювати ще в далекі античні та середньовічні часи.

Перші спроби теоретично осмислити феномен підприємництва були зроблені в ХУЛ ст. Проте, ще задовго до цього, вчені виявили відмінності між комерцією та іншими видами праці. Появу цих відмінностей можна віднести до XV ст. Одними із перших вчених, які прагнули обґрунтувати можливість розгляду підприємництва з наукових позицій, були Р. Кантільон, Ж. –Б. Сей, А. Сміт. Тоді саме почала формуватися теорія підприємництва. Р. Кантільон - французький економіст, мабуть, був першим теоретиком бізнесу. Йому належить широковідома книга, в якій дається перший систематизований опис підприємництва ("Essai sur lanature de comerceen general". L.1755). Саме він ввів у науковий обіг термін "підприємець". Англійський економіст Ж. –Б. Сей, як послідовник теоретико-економічної традиції, зробив наступний крок у цій галузі. Він ставив підприємця (робота "Трактат політичної економії") в центр процесу виробництва і перерозподілу, що надалі вплинуло на праці багатьох інших теоретиків-економістів. У роботах А. Сміта досить мало приділялося уваги персонам бізнесу. У його аналізі економічних процесів бізнесмени, як не дивно, відігравали незначну роль. Проте представник англійської класичної політекономії головним мотивом діяльності людини теоретично визначив економічний інтерес.

Д. Рікардо в своїх дослідженнях окреслив підприємця нового типу - капіталіста, який шукає прибуткового застосування для своїх коштів. Взагалі на той час в Англії було характерним поєднання власне підприємницьких та інженерно-новаторських функцій в одній особі.

Теорія підприємницької діяльності отримала подальший розвиток у аналізі класової структури суспільства в працях французького державного діяча та економіста А. Тюрго. У вивченні суб'єкта підприємництва він приділяв увагу як підприємницькій поведінці, так і наявності таких рис, як готовність до ризику, організаторські та творчі здібності. До кінця XIX ст. підприємець як об'єкт наукового аналізу не фігурував. Лише у другій половині XIX ст. стрімкий господарський розвиток у США та ряді країн Європи слугував імпульсом до вивчення підприємця. Виникла необхідність визначення відмінності між підприємцем та капіталістом. Економісти прагнули якомога чіткіше провести межу між підприємцем та капіталістом, але зіткнулися з певними теоретичними труднощами. Теоретичним розробкам у цьому плані не вистачало необхідної стрункості навіть після того, як Ф. Воппер - в Америці, А. Маршалл - в Англії, І. Мангольд - у Німеччині, та інші дослідники почали приділяти підприємству більше уваги. Водночас слід підкреслити плодотворність теоретичних ідей А. Маршалла щодо підприємця та його поведінки.

Інший напрям аналізу підприємця засвідчили історико-соціальні та культурологічні описові дослідження, які належали до сфери уваги німецької історичної та соціологічної шкіл. Великий внесок у подальший розвиток уявлень про підприємця і підприємництво зробив видатний німецький соціолог М. Вебер, котрий показав, як культурно-релігійні чинники стимулювали виникнення буржуазно-протестантського "підприємницького духу", який відіграв важливу роль у становленні промислового капіталізму (праці "Протестантська етика та дух капіталізму", "Історія господарства", "Нариси загальної та економічної історії"). Один з основоположників теорії "організованого капіталізму" - німецький економіст і соціолог В. Зомбарт, розвинув саме історико-соціологічний напрям у дослідженні феномену підприємництва (вершина його досліджень - робота "Буржуа: етюди з історії розвитку сучасної економічної людини", 1911).

Продовжуючи традиції М. Вебера і В. Зомбарта у "вивченні людського фактора" капіталізму, австрійський економіст Й. Шумпетер суттєво вплинув подальший розвиток економічної думки. Саме у нього особа підприємця та його характерні властивості стали стрижнем структурної логічної системи, яка творила капіталістичну економіку в цілому. У своїй відомій праці "Теорія економічного розвитку" (1912) він спробував пояснити феномен економічного зростання, формулюючи суть концепції розвитку підприємництва.

Значний внесок у подальший аналіз підприємництва зробили такі відомі вчені, як американський економіст Ф. Найт; представник "неоавстрійської" школи Ф. Хайєк, І. Кірценер - німецький економіст, патріарх політекономії К. Маркс, А. Коул та ін. Із російських та вітчизняних вчених (до 1917 p.), які певною мірою "відводили" місце підприємцю, слід назвати М. Туган-Барановського, С. Булгакова.

У вітчизняних соціоекономічних науках підприємництво тривалий час залишалося поза увагою. Протягом багатьох десятиліть підприємницька функція ототожнювалася із чужою для нас капіталістичною експлуатацією. В кінцевому результаті це призвело до відсутності в науковому обігу будь-яких згадок про підприємництво. Терміни "предприимчивый" та "предприимчивость", як правило, перекладалися як "заповзятливий" та "заповзятливість", що явно не відповідає змісту. Терміни "підприємництво", "підприємець" не мали тлумачень в універсальних наукових словниках. Лише порівняно недавно, разом з новими економічними, політичними та соціальними змінами у нашому суспільстві, цей термін, як і сама діяльність, "легалізувався".

Проте, як уже зазначалося, соціологія підприємництва формується з різних джерел. Паралельно із розвитком підприємницьких знань створювалася й управлінська наука - менеджмент, яка тісно пов'язана з теорією підприємництва і тому відігравала значну роль у формуванні науки про підприємництво.

Що стосується управлінських підходів, то найбільш приваблює своєю близькістю до соціолого-психологічних елементів підприємництва ситуаційний підхід, який набув досить значного поширення в останні десятиліття. Соціологія підприємництва - досить специфічна наука, яку тільки зараз вчені намагаються логічно окреслити на міждисциплінарній основі, беручи до уваги всі теорії, підходи, напрями, школи в підприємницькій та управлінській теоріях, філософії та психології підприємництва, теорії лідерства та інші галузі економіки, управління, соціології, психології.

Доречно відзначити вагомий внесок у формування цього напряму таких західних вчених, як: П. Верханд, Т. Веблен, Д. Макклелланд, К. Маккміллан, Дж. Мілл, А. Шапіро, Лі Яккокка та інші.

Значної