Перші конструктивні дослідження вітчизняних соціологів почалися порівняно недавно, на початку 90-х років. Вагому роль у формуванні бази соціології підприємництва відіграють такі наукові роботи:

Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения. – К.: Ін-т соціології, 1993.

Пилипенко В. Є. Підприємництво в Україні: суб'єкти, цінності, економічна просвіта. – К.: Ін-т соціології., 1995.

Арсеенко А. Л. Социально-экономический механизм регулирования трудовых отношений. – К.: Ін-т соціології, 1995.

Наш деловой человек / С. Донченко, С. Злобина, В. Тихонович. – К.: Ін-т соціології, 1995.

Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / Отв. ред. Ворона В. М., Суименко Е. И. – К.: Ін-т соціології, 1995.

Предприниматель Луганщины: становление в условиях общественного кризиса / И. Кононов и др. – Луганск, 1996.

Пилипенко В., Шевель І. Соціологія підприємництва. – К., 1996.

Бондаренко О. В. Историко-философско-социологический экскурс в предпринимательство-Запорожье, 1997.

Герасимчук А. А., Тимошенко 3.І., Шейко С. В. Філософські основи менеджменту та бізнесу. – К., 1998.

Сірий Є., Фареник С. Соціологія підприємництва: крок перший. – К., 2000.

Пачковський Ю. Ф. Соціопсихологія підприємницької діяльності і поведінки, – Львів, 2000.

Що ж таке підприємництво? Для початку розглянемо його природу. Виходячи з класичного розуміння, основними факторами або першоджерелами економічного розвитку є праця, земля та капітал. Підприємництво в цій системі є четвертим спонукальним фактором економічної активності населення, котрий ініціює рух економічної системи в цілому. Підприємництво як економічне явище, що виступає як ініціативна, самостійна, господарська діяльність людей, становить зміст суб'єктивного фактора економічного розвитку. В цій якості воно не може бути інакше виражене, як самостійне джерело росту, рушійна сила, "локомотив" ринкової економіки та економічних змін також.

Структурно феномену підприємництва властиві такі ознаки: раціоналізм – як принцип підприємництва, котрим керується господарський суб'єкт; підприємливість - як властивість, здатність господарського суб'єкта; підприємницька діяльність - як діяльний прояв усіх пов'язаних ланок певного організму підприємництва, господарсько-активного суб'єкта.

Виходячи із прояву різних сторін підприємницької діяльності, її цілісної природи, можна дати визначення підприємництву.

Підприємництво - особливий вид діяльності, націлений на досягнення додаткового продукту (додаткової вартості) шляхом творчих дій (комбінацій) по організації наявних засобів, ресурсів. Об'єктом підприємництва, якщо залишатися в рамках найзагальнішого підходу, є певна діяльність. Результати підприємництва матеріалізуються у виробленій продукції (послугах), а також у відповідному доході. Величина останнього багато в чому залежить від того, як діючий у підприємництві суб'єкт зумів організувати свою діяльність, врахував всю сукупність факторів.

Ступінь організації, у свою чергу, визначається характером комбінації різних ресурсів. На початковому етапі необхідна оцінка можливості займатися підприємством у певній сфері В подальшому здійснення нових комбінацій, по суті, є головною справою для суб'єкта підприємництва.

Наступним об'єктом вивчення соціології у сфері підприємництва є суб'єкт підприємницької діяльності - підприємець.

Підприємець – це суб'єкт вільної, ініціативної, господарської самодіяльності, котра включена в систему відносин приватної власності, здійснюється завдяки механізму ринкової конкуренції, спаяна з ризиком та відповідальністю, спрямована на виробництво нових товарів, надання послуг або освоєння нових технологічних та організаційно-економічних способів їх вдосконалення з метою отримання максимально можливого для даних умов прибутку чи особистої самореалізації.

Сьогодні майже в усіх індустріально розвинутих країнах проводяться соціологічні дослідження, присвячені відтворенню образу підприємця та його місця в сучасному суспільстві. У цілому образ підприємця в очах громадськості неоднозначний: не позитивний, але і не негативний. Це питання викликає великий інтерес як у вчених, так і в професійних колах. І ті, й інші сподіваються, крім того, виявити риси та фактори, котрі відрізняють вдалого підприємця від інших людей.

У багатьох дослідженнях класифікувалися індивідуальні властивості і будувалися різні типи підприємців. Наприклад, Р. Станвор і Л. Куран визначили три типи підприємців: "ремісники", "власники", "менеджери". В. Уебстер запропонував п'ять категорій підприємців, В. Гартнер висунув вісім підприємницьких архетипів, К. Веспер вніс у список одинадцять типів підприємця.

Навіть коротке знайомство з багатьма роботами різних дослідників переконує, наскільки складною та психологічно багатогранною є підприємницька діяльність і якою своєрідністю повинна відрізнятися особистість підприємця. Певною мірою кінцевим результатом дослідження стала розробка "профілю підприємця", який використовується тепер для вияву підприємницького потенціалу в різних країнах. Дослідження дозволило сформувати перелік із 21 особистісної характеристики, які притаманні вдалим підприємцям. Десять найважливіших властивостей структуруються таким чином:

¦ пошук можливостей та ініціативності;

¦ завзятість та наполегливість;

¦ готовність до ризику;

¦ орієнтація на ефективність та якість;

¦ залучення в робочі контакти;

¦ цілеспрямованість;

¦ прагнення бути поінформованим;

¦ систематичне планування та спостереження;

¦ здатність переконувати та встановлювати зв'язки, контакти;

¦ незалежність та самовпевненість.

Вивченню образу підприємця, починаючи із "класичних часів" і дотепер, приділяється велика увага. Аналізуючи різні теоретичні підходи до образу підприємця, можна дійти висновку, що останній ініціює в собі досить широкий спектр різноманітних і водночас суперечливих властивостей. У ньому втілені соціокультурні цінності різних епох, починаючи від часів античності, а також синтезовані нові підприємницькі якості, які стали рушієм економічного зросту та НТП в XX ст.

Підприємець ототожнюється із економічним лідером і належить до особливого типу, поведінка та господарська діяльність якого принципово відрізняється від поведінки та мотивації господарської діяльності "простого господаря". Суперечливість, а також, на перший погляд, відчуженість і несприйнятгя суспільством таких властивостей, як надмірний ризик, вміння передбачати, нестандартність мислення, дій, оперативне планування, чітке організаторство (організаційні здібності) і навіть поєднання ролей "гравця", "завойовника", "купця" та ін., підводять до думки, що підприємці - це не нормальні люди, якщо за нормальність вважати прийняття та наслідування загальноприйнятих стандартів поведінки, підпорядкування більшості умовностям, традиціям, табу, ритуалам. Соціологічна наука називає такий тип відхилення від норми - девіантною поведінкою. Підприємці є новатори, носії дійсно девіантної поведінки, але не негативного, а позитивного плану, що не знижує актуальної форми соціальної життєдіяльності, а навпаки, стимулює її позитивний розвиток.

Зробимо короткий огляд історії розвитку та становлення вітчизняного підприємництва.

Підприємництво зародилося ще в часи Київської Русі - у своїй торговельній формі у вигляді промислів. Руські купці були першими масовими представниками вітчизняного підприємництва, котрі "ходили" у Візантію, на Кавказ, в Багдад. Наприкінці XI ст. на Русі з'явився перший документ, який регулював "підприємницьку діяльність" і відносини між підприємцями та суспільством. Це був кодекс "Руська правда", складена Ярославом Мудрим. Однак ще задовго до цього, блискучу перемогу, що її можна назвати грандіозним підприємницьким кроком, отримав київський князь Олег у переговорах з Візантійським імператором: укладеним договором (907 р.) передбачалася безмитна торгівля руських купців у Царграді.

Протягом майже п'яти століть все залишалося без змін, без будь-якого прогресу. Прояви підприємництва зводилися лише до сільського промислу та торгівлі. Історики свідчать, що великоруським підприємцям тієї епохи були властиві поєднання розважливості та фантазії, напруженої праці, прагнення бути собою, глибокий та жорсткий самоаналіз. Лише у XV7-XVII ст. починається зародження торговельно-промислового підприємництва. Епоха Петра І дала великий імпульс для розвитку підприємництва на Русі. Саме в ті часи з'являються покоління підприємців Строганових, Демідових та ін. Подальше розгортання підприємництва в Росії пов'язане із скасуванням кріпацтва, проведенням реформ. Наймасовішими групами підприємців стають багаті селяни, ремісники, торговці.

До початку XX ст. підприємництвом у Російській імперії займалося близько кількох мільйонів чоловік (якщо брати до уваги всіх вищезгаданих представників). Можемо пишатися такими іменами, як: Морозов, Третьяков, Терещенки та ін. Брати Яхненки та Симиренки, цукрозаводчик Лелін – перші українські підприємці-цукровики, заводи котрих посідали перші місця в Росії в бурякоцукровому та рафінадному виробництві, і не було їм рівних у другій половині XIX ст. Крім того, в дореволюційній Росії, яка станом на 1910 р. мала близько 400 комерційних закладів, де навчалося близько 77,5 тис. чол., до комерційної діяльності допускалися лише ті, хто пройшов спеціальну підготовку. Особливу роль в історії розвитку "вітчизняного" підприємництва відіграла у 20-х роках нова економічна політика (НЕП), яка дала змогу заново реалізувати природні властивості справжнього господарника, комерсанта.

Що стосується сучасного вітчизняного підприємництва, то воно в застійні роки існувало виключно в своєму тіньовому варіанті. Підприємницька діяльність до життя "проривалася" в різних формах. Основними чинниками появи та відтворення пропідприємницьких відносин були як цілком природні господарські прагнення багатьох людей саме "заробляти", так і певні соціально-економічні умови (в даному випадку їх можна було назвати умовно-сприятливими, оскільки сприятливими з точки зору політичної системи та правової бази СРСР вони ніяк не були). "Активна" частина населення використовувала всі формальні та неформальні можливі умови для реалізації своїх намірів з життєвою установкою: "все, що не заборонено, –