Структуруючи соціальну типологію "пропідприємницьких" суб'єктів часів застою, можна їх умовно об'єднати в кілька підтипів. Сюди можна віднести і тип підприємливого державно-партійного керівника, і тип підприємливих людей, суб'єктів економічного новаторства, "пригнічених" рамками соціалістичного ладу, і тип "пасивних підприємців" - людей, які володіли немалим підприємницьким потенціалом і терпляче очікували "свого часу" в мовчазній опозиції до існуючого режиму, і тип своєрідних "бунтарів" щодо підприємницької орієнтації, які активно виступали з ідеями економічного розкріпачення. З падінням соціалістичного ладу подібні "пропідприємницькі" елементи різним чином прийшли в рух і зазнали певних трансформацій. Безініціативні опинилися в тяжкому становищі, формуючи клас "соціально незадоволених" та "економічно ображених". "Новатори" без особливих труднощів перейшли із державних у підприємницькі структури, сформувавши "середній клас" у "підприємницькому суспільстві". "Пасивні" все більш активізуються в діапазоні від дрібного посередництва до великих справ. Більшість "бунтарів" проявляє себе в уряді та парламенті, маючи при цьому пряме відношення до бізнесу. Що стосується тіньовиків та своєрідних мафіозних елементів, то, відмивши свої капітали та влившись у систему корупції, вони трансформувалися в супереліту суспільства, представників "вищих" "верішуючих" структур.

"Радянська система" "ростила" свої кадри підприємців. З одного боку, майже кожен керівник підприємства був поставлений в умови, де був змушений будь-якою ціною виконати планове завдання, не маючи при цьому належних можливостей, звідси - зусилля скоректувати план, "вибити" фонди, приховати явні ресурси, підвищити ціни на продукцію, а також - приписки, хабарі та багато інших "хитрощів", які характеризуються вченими як підприємливість із знаком "мінус".

З іншого боку, в густій тіні державної економіки завжди існувала економіка "чорного ринку", без якої дана система ніколи не змогла б звести кінці з кінцями. Практично кожен радянський керівник, господарник повинен був ознайомлюватися з її "вовчими законами", освоювати логіку обміну, в якому роль еквівалента далеко не завжди відіграють гроші. Крім цього, зазначити, що життя в умовах "чорного ринку" потребувало значно більшої спритності та обачності.

Слід підкреслити, що в суспільстві завжди була певна кількість енергійних, підприємливих людей, котрих притягували "ризиковані" та "активні" професії. В силу свого характеру ці особи так чи інакше прагнули реалізувати свій енергетичний потенціал, "ризикованість", навіть у "найзадушливіші" часи застою. Вони використовували комсомольсько-молодіжні та партійні канали. Ресурси минулих партійних і комсомольських функціонерів становили те багатство, яке називають в західній соціології "соціальними мережами", а відомий французький соціолог П. Бурд'є назвав його "соціальним капіталом". Це: зв'язки, особисті контакти, знання неформальних законів, за якими функціонує державний механізм. Поняття "соціальна мережа" у нашому суспільстві має своєрідний синонім - "кумівство". Потрібно додати, що "кумівство" широко поширене саме в країнах низької культури та низького цивілізованого рівня.

"Кумівські" соціальні мережі досить добре сформувалися і збереглися у сучасний ринковий час. Більш того, вони є одним із домінуючих факторів у становленні та розвитку вітчизняного підприємництва.

Кооперативний рух, який сприяв інтенсивності появи та формуванню підприємницьких елементів. Свого часу преса писала: "В кооперативний рух кинулися, по-перше, найсміливіші, найвідчайдушніші, навіть авантюрні. В другій хвилі, подивилися, почали помалу, з меншою швидкістю вживатися в цей рух". Тоді вони вже були контингентом потенційних підприємців. Серед них можна виділити "підготовлених" підприємців. До даної категорії належать всі ті, хто підготовлений до заняття підприємницькою діяльністю.

Слід відзначити і той факт, що залучення до бізнесу переважно пов'язано із попередньою посадою або соціальним становищем підприємця. Так, за даними білоруських соціологів (1993 p.), близько 15% підприємців були в минулому "керівниками". За результатами дослідження українських соціологів (1993 p.), частка підприємців з досвідом колишньої керівної роботи значно вища.

Водночас соціологічні спостереження свідчать, що в бізнес втягується все більше зовсім не підготовлених до підприємництва людей. Цю категорію умовно можна назвати "непідприємцями". Вони майже ніколи не проявляли себе в організаційно-управлінській діяльності, не бачили себе в майбутньому підприємцями. До бізнесу вони потрапили цілком з "випадкових" причин.

Крім того, підприємців можна поділити ще на дві групи (беручи за основу характер залучення до бізнесу). До першої групи належать позитивно-мотивовані підприємці, котрі характеризуються бажанням перевірити себе в творчій діяльності, задовольнити свої матеріальні і духовні потреби, реалізувати свої творчі навики, знання, вміння через підприємництво. Друга група кількісно переважає першу. їх можна назвати "підприємцями не з волі". Це люди, котрі ще не набули або вже втратили своє коріння в початкових суспільних структурах. Це "скорочені", молодь, котра не може найти собі роботу, місце в суспільстві. Американські дослідники Д. Еванс і Л. Лінгтон також відзначають, що "найчастіше свою справу відкривають бідні робітники найманої праці, безробітні, низькооплачувані і ті, хто часто міняє роботу". Ця точка зору притаманна соціологам, які вважають, що "невдахи" частіше залучаються до бізнесу. Всупереч поширеній думці про так звану "професійну непридатність" вітчизняних підприємців виявляється, що вони досить легко адаптуються на Заході, де нерідко роблять кар'єру в бізнесі. Результати ряду проведених досліджень підприємців свідчать про те, що освітній та кваліфікаційний рівень сучасних підприємців відносно вищий, ніж у населення в цілому. Хоча серед новоявлених мільйонерів є особи без вищої освіти, це ще раз підкреслює роль виключно особистісних властивостей людей, здатних мобільно реагувати на нові можливості. Багато з них відрізняються високим інтелектуальним потенціалом, досвідом організаційної роботи, схильністю до обачної напруженої роботи. Цікаво й те, що 3/4 (опитуваних підприємців) вважають себе підприємцями, підкреслюють, що вони становлять еліту суспільства.

Говорячи про сьогоднішнього вітчизняного підприємця, необхідно відзначити і деякі його негативні риси. Певною мірою вони обумовлені об'єктивними обставинами. Поява ринкових відносин викликала підприємницький інтерес у багатьох людей. Вже на перших етапах відбувся своєрідний розподіл підприємців на так званих "фарцу" і "ділових людей". "Фарца" - багаточисленна категорія "шахраїв", які здобули досить легко свої капітали. На жаль, від цієї реальності нікуди не дітися. Можливість добре "заробити" на спекуляціях - "найспокусливіша", що її почали використовувати навіть ззовні досить респектабельні спільні підприємства. Експертні оцінки свідчать про те, що не менше 2/3 загальної кількості спільних підприємців не нехтують спекулятивними операціями. На початкових етапах розвитку підприємництва в багатьох країнах також були поширені шахрайство і нечесність у справах, бо вони в тих умовах давали прибуток. Ділова людина відрізняється від "фарци" за характером отримання, використання доходу, а також суто зовнішніми поведінковими рисами. Визначити баланс позитивних та негативних оцінок стосовно підприємців - непросто. Головна негативна риса підприємців, як свідчать соціологічні опитування, – прагнення до наживи будь-якою ціною, непорядність, нечесність, самореклама, хвастощі.

Ще однією особливістю характеризується процес формування підприємця. Його становлення відбувається, як відомо, в стані аномії, тобто, за визначенням Е. Дюркгейма, за такого стану суспільства, коли вагома частина його членів, знаючи про існування обов'язкових моральних норм, ставляться до них негативно або байдуже. Це має місце при ігноруванні законів, податків, при монополізації, в шахрайстві та у багатьох інших явищах. При цьому Е. Дюркгейм вважав, що аномія породжена переходом від традиційно-колективістського суспільства до індивідуалістського, буржуазного. Багато західних дослідників також виявили у підприємців міцну тенденцію (схильність) до ігнорування багатьох соціальних норм. На думку українських соціологів, ці ж тенденції мають місце і серед вітчизняних підприємців.

Із вищевикладеного випливає, що чималої специфіки набуває процес формування у вітчизняній господарській практиці нового прошарку підприємців, або бізнес-прошарку. Поки що дослідники не мають спільної думки щодо розуміння суті, структури і статусу цього прошарку в нашому суспільстві - занадто розмиті і невизначені функції та ознаки тих суб'єктів економічної активності, котрих можна було б зарахувати до нього. Вчені погоджуються лише з двома найочевиднішими характеристиками, на основі яких можна було б віднести того чи іншого працівника до цього прошарку: діяльність у господарській сфері з метою отримання прибутку; економічна свобода або наявність прав та обов'язків, які пов'язані із самостійним прийняттям рішень та особистою відповідальністю за результати господарювання.

Але і на основі вказаних ознак важко навіть приблизно визначити склад і межі підприємницького прошарку. За одну з найпереконливіших спроб зробити це взялася російський соціолог Т. І. Заславська. В її аналізі фігурує кілька підгруп працівників, які становлять бізнес-прошарок деяких країн СНД - Росії та України:

¦ менеджери-співвласники - це господарські керівники дрібних та середніх акціонованих підприємств, які працюють за наймом, але володіють значними пакетами акцій цих же підприємств;

¦ наймані менеджери, тобто господарські керівники, які керують державними, рідше приватними підприємствами або фірмами "за зарплату";

¦ підприємці - власники та директори переважно дрібних підприємств та фірм;

¦ самостійні працівники, особи,