Соціологія освіти

Як уже зазначалось, невід'ємним компонентом системи виховання є освіта. Можна стверджувати, що навчання та виховання становить діалектичну єдність. У системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання виступає засобом виховання. Без підтримки виховання й опори на навчання не може сформуватися освічена людина.

Освіта - один із найдавніших соціальних інститутів, це складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, освоєння і перероблення знань, умінь, навиків і соціального досвіду. Крім того, освіта є і системою навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми реалізації навчального процесу.

Навчання у житті людини - довготривалий процес. Воно розпочинається з дитинства і, як правило, не має вікових меж, є формою набуття системи знань і навиків, зокрема і шляхом самоосвіти (неформальний бік освітньо-навчальної системи). Отже, освіта є цілісною, самостійною системою, що має інституалізований характер, охоплює різні аспекти: це і діяльність з навчання та виховання, і організована, структуралізована, рольова діяльність, що опирається на відповідні установи і регулюється відповідними нормами.

Освіта - як соціальне явище - є об'єктом дослідження багатьох наук (філософія, педагогіка, психологія), кожна з яких має свій аспект і специфіку дослідження. Так, педагогіка безпосередньо вивчає освітній і виховний процеси, методичні основи в усіх освітніх закладах. Психологію цікавить сфера освіти з точки зору формування особистості. Фундаментальні основи освіти і закономірності її розвитку вивчає філософія.

Соціальний аспект освіти, що дозволяє розглядати її з позиції суспільних відносин, її взаємодії із суспільством, впливу на суспільний розвиток, її сфери і структуру вивчає соціологія освіти – одна із галузей соціології.

Об'єктивною умовою існування і розвитку соціології освіти як самостійної наукової дисципліни є відносна самостійність системи освіти як соціального інституту. Соціологія освіти є самостійною спеціалізованою галуззю знань.

Об'єктом її є сфера освіти у сукупності індивідів, груп людей, спільнот, організацій та інститутів, які залучені до соціальних відносин, що виявляються у процесі навчання.

Предметом вивчення соціології освіти є взаємодії компонентів освіти, а також взаємодія їх із суспільством в усіх сторонах і рівнях, тобто широке коло соціально-освітніх відносин, в які вступають соціальні суб'єкти в процесі навчання. Сюди входить: стан і динаміка соціокультурних та соціально-психологічних процесів у сфері освіти; система взаємодії освіти з іншими сферами суспільного життя; механізми, технологія, характер, спрямованість навчальної діяльності.

Дана дисципліна тісно пов'язана із суміжними їй - "соціологією виховання", "соціологією науки", "соціологія культури", тому витоки формування соціології освіти тісно пов'язані із витоками соціального виховання (III. Фур'є, Р. Оуен, Е. Дюркгейм, Д. Дьюї).

Наукові основи соціології освіти були закладені відомими соціологами Е. Дюркгеймом та М. Вебером, які досліджували соціальні функції освіти, педагогічні процеси, а також їх зв'язок із економічними та політичними процесами.

Відомий американський соціолог А. Турен здійснив аргументацію щодо впливу освіти як фактора соціальних змін. Інтерес до соціології освіти в західних країнах особливо зріс у 60-70-х роках, коли мала місце відсутність стикування системи освіти з вимогами науково-технічного прогресу, на фоні масових молодіжних заворушень.

Соціологія освіти розкриває суперечності у розвитку системи освіти, обґрунтовує закономірності та особливості її розвитку, дає теоретичне узагальнення процесів, що відбуваються в даній сфері, накреслює шляхи вдосконалення.

Одне з основних її завдань полягає у своєчасному вивченні нагальних потреб і проблем освітнього життя суспільства та обґрунтування щодо їх вирішення.

Узагальнюючи напрями діяльності та завдання системи освіти як соціального інституту, можна виділити постійні її функції:

¦ вплив на духовне життя суспільства в цілому (що відносить її до системи культурних цінностей);

¦ відтворення та розвиток соціальної структури суспільства (освіта є одним із рушіїв зміни соціальної структури та важливим каналом соціальної мобільності);

¦ загальне і професійне навчання молоді (один із рушіїв розвитку продуктивних сил суспільства).

До цього слід ще віднести і світоглядну функцію, завдяки якій освіта формує освічену людину з відповідним світоглядом, що відповідає інтересам суспільства, а також виховну функцію.

Освіта - система, що складається з ряду елементів - дошкільної форми, загальноосвітньої, професійної, спеціальної - органічно пов'язаних між собою, реалізуючи послідовність у здійсненні освіти. Структурно освіту можна представити так:

Різновид | Мета | Інститути та засоби

ДОШКІЛЬНА ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ | Забезпечення фізичного, психічного здоров'я, набуття первинного життєвого досвіду, умінь, навичок для подальшого навчання | Сім'я, дошкільні виховні заклади

ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА | Забезпечення подальшого розвитку дитини як особистості, формування загальнолюдської моралі, фізичне та розумове вдосконалення, набуття необхідних знань, умінь, прояв нахилів, здібностей, професійне та життєве самовизначення | Середня школа, інші середньо-освітні організаційні заклади.

ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ | Забезпечення творчої самоорганізації та самовиразу дитини | Позашкільні освітньо-виховні заклади, система культурних закладів, сім'я, родина.

ПРОФЕСІЙНО-

ТЕХНІЧНА

ОСВІТА | Здобуття молодими людьми робітничих професій, відповідно до їх інтересів, покликань, здібностей. | Система професійно-технічних закладів.

ВИЩА ОСВІТА | Забезпечення фундаментальної науково-галузевої, загальнокультурної і практичної підготовки, відповідно до інтересів, покликання, здібностей, вдосконалення професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів. | Система вищих навчальних закладів.

ШСЛЯДИПЛОМНА ПІДГОТОВКА,

МАГІСТРАТУРА | Забезпечення і поновлення систематичних знань, набутих у вищих навчальних закладах, для подальшого науково-професійного зросту, профперепідготовки | Система вищих навчальних закладів

АСПІРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА | Забезпечення зростання подальшої наукової та педагогічної підготовки та викладацьких кадрів | Вищі навчальні та

науково-академічні

заклади

САМООСВІТА | Система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного їх опанування протягом всього життя

Можна стверджувати, що рівень освіти визначає міру цивілізації і культури будь-якого суспільства, є важливим показником його прогресивного розвитку, але за умови, коли існує відповідність між вимогою і рівнем спеціалістів та їх попитом.

Система освіти перебуває у залежності від суспільних умов і зумовленої ними цілеспрямованості, бажання та можливості держави всебічно піклуватися про розвиток та збагачення системи та організації освіти.

У світовій системі освіти існує два напрями (за рівнем відбору і ступенем залучення молодих людей до освіти): ліберальний та консервативний. Ці напрями "підбарвлюють" стан і розвиток соціальної структури суспільства – основних її компонентів - соціальну стратифікацію та мобільність. Як відомо, рівень та різновид освіти є одним із соціальних вимірів суспільної структури. Чим вищий рівень і цілеспрямованість освіти, тим більше людина має шансів "просуватися вгору" щаблем у соціальному просторі (кар'єра).

Ліберальний напрям системи освіти дозволяє широким масам долучитися до широко розгалуженої системи освітніх закладів і здобувати її в різних формах навчання і т. ін.

Консервативний напрям організації системи освіти відстоює селективну, елітарну її модель, виступаючи проти демократизації та "зрівнялівки" в системі "еліта - освіта". Багато вчених, громадських, державних діячів та й самі соціально-політичні системи, а також, лобі виправдовують соціальну нерівність людей в сфері освіти як закономірне соціальне явище (див. розд. "Соціальна стратифікація і мобільність"). У сучасних умовах у багатьох країнах Азії, Африки, Близького Сходу, Латинської Америки, у країнах Європи, США та інших на шляху до освіти широким масам стоїть чимало перешкод, далеко не всі мають змогу отримати освіту, і правлячі кола не заінтересовані розширювати та лібералізувати систему освітніх закладів. Найбільш чітко селекційність та жорсткий розподіл за соціальною належністю і рівнем інтелекту виявляється в освітній системі Великобританії.

У кожній країні існують власні (відповідні) проблеми в освіті. Мають місце вони і в Україні. Хоч європейські країни СНД займають провідні місця за ступенем реорганізації вищої освіти, реальна картина щодо вимог якості навчання залишається ще низькою. Так, не завжди задовольняє якість освіти на рівні загальноосвітніх шкіл, що залежить від соціальних факторів: у міських школах вона вища, ніж у сільських та середніх технічних. Колишня радянська школа значно відстає від світового рівня щодо комп'ютеризації навчання. Середня освіта недостатньо забезпечує школярам засвоєння надбань людської культури, загальногуманних моральних цінностей. Зламавши стару систему освіти і не створивши нову, наше суспільство опинилось у дуже складному становищі. Відмова від діяльності дитячих громадських закладів, низький матеріальний рівень вчителя тощо призвело до того, що освіта втратила чіткість (як мінімум) орієнтирів, а нових не набула. У таких умовах підростаюче покоління позбавлене стійких моральних ідеалів. Цей процес поглиблюється спробами комерціалізації школи, що не завжди супроводжується підвищенням якості навчання.

Перед системою вищої освіти стоїть також ряд невідкладних проблем. Найболючіша - це якість навчання. Процес підготовки професійних "напівзнайок" зайшов досить далеко. Вибірковий аналіз роботи окремих навчальних закладів, на превеликий жаль, підтверджує цей висновок. Навчальні заклади переважно (поки що, як правило, державні) у своєму кадровому потенціалі мають переважну кількість викладачів, які є випускниками цих же закладів.

Напрям діяльності таких закладів спрямований, насамперед, на формування спеціалістів для галузей народного господарства, на "підгонку" і випуск "кваліфікованих" викладацьких кадрів. Водночас випускники університетських закладів, котрі найбільш за рівнем освіти підпадають під категорію потенційного викладацького складу, вимушені працювати не за спеціальністю. Та звинувачувати при цьому можна лише нашу пострадянську систему соціального управління зі своїми рецидивами.

Вибіркові соціологічні дослідження засвідчили, що у навчальних закладах, де більший