Друга половина XX ст. позначилася змінами у сфері вищої освіти. Відзначається збільшення кількості студентів у вищих навчальних закладах. Так, протягом останнього тридцятиріччя контингент студентів Франції збільшився майже в 7 разів, Австрії - у 9 разів, Швеції - у 10, Іспанії - у 15. У 5-10 разів вище навіть від наведених показників - у країнах Третього світу. Швидким було зростання й кількості осіб, які платили за своє навчання. Зростають доступність вищої освіти і бажання молоді отримати її.

Рис. 1

Ця тенденція не обминає і Україну. Майже вдвічі зросла кількість вищих навчальних закладів. Якщо на початку 90-х років в Україні функціонувало близько 156 вищих навчальних закладів (інститутів, університетів, академій і т. п.), то на початку цього десятиліття їх налічувалося 318 (рис. 1). А загалом на сьогоднішній день в Україні працюють 983 вищих навчальних заклади всіх рівнів акредитації (сюди віднесено коледжі, технікуми, училища) і всіх форм власності. Кількість студентів порівнюючи з 1985 р. зросла в 1,6 рази: з 853 тис. в 1985 р. до 1410 тис. в 2001 p., майже на 70% зріс показник чисельності студентів на 10 000 тис. населення.

Такого роду зростання чисельності студентів, кількості вузів пов'язано із соціально-політичними, ринково-економічними перемінами в житті нашого суспільства. З 90-х років XX ст. дедалі більшими темпами почало зростати безробіття, соціальне розшарування, однак, поряд з цим, – і нові можливості підприємництва. Якщо раніше втрачали роботу і мали проблеми із працевлаштуванням переважно спеціалісти з вищою та середньою спеціальною освітою, то в останні роки, передусім, втрачають роботу низькокваліфіковані та некваліфіковані працівники, а становище висококваліфікованих спеціалістів дедалі стає стабільнішим. Тому все більша кількість молодих людей почали пов'язувати перспективи отримання роботи взагалі, і доброї роботи зокрема, з високим рівнем освіти. Відповідно видозмінюється мотивація щодо здобуття професійної освіти.

Ще однією з головних причин різкого зростання попиту на вищу освіту є також практично нульова можливість для молоді реалізуватися без належної освіти в професійній сфері після школи. З іншого боку, широка мережа навчальних закладів (як державних, так і приватних) пропонує доступні і різноманітні можливості навчання за перспективними спеціальностями. В сучасних умовах молодій людині набагато простіше вступити до вузу, навіть на умовах контракту, ніж знайти належну роботу. З цього випливає:

По-перше, людина зайнята необтяжливою корисною і цікавою роботою - навчанням, спілкується з розумними людьми, має престижний статус студента вищого навчального закладу за перспективною спеціальністю, що значною мірою застраховує її від схилення в бік антисоціальної поведінки.

По-друге, відстрочується на кілька років вихід молодої людини на ринок праці, завдяки чому вона здобуде професію, стане розумнішою. Недаремно говорять, що студентські роки - чи не найкращі в житті людини; спосіб життя студентської молоді різниться від інших.

По-третє, необхідність оплачувати навчання нерідко змушує студентів шукати підробіток, в результаті чого вони ще на студентській лаві набувають досвід роботи, проходячи перші сходинки професійного просування.

Однак перебудова професійної підготовки кадрів у середніх спеціальних навчальних закладах (з 90-х років їх стали називати вищими закладами освіти І та II рівнів акредитації). За той самий період (1985-2001 pp.) кількість студентів навчальних закладів цієї групи зменшилась приблизно на 40%.

Можна констатувати, що вища освіта в Україні поступово стає платною. На сьогодні повну вищу освіту за власний рахунок здобувають близько половини студентів. І це не тільки у зв'язку із зростанням кількості приватних вузів (рис. 1), а й у зв'язку із тим, що майже в усіх державних вузах функціонує платна система навчання, котра охоплює від 20 до 40% кількості студентів.

В Україні труднощі сьогодення спонукають, так чи інакше, використовувати чимало засобів розширення числа джерел фінансування вищої освіти та підвищення ефективності використання ресурсів (економія і скорочення, дозвіл на цілу низку напрямів підприємництва державних вузів, розширення платних послуг як безплатної освіти, так й усього сектора платної освіти тощо). Вартість навчання у вітчизняних приватних вузах практично не відрізняється від європейського рівня - 3-9 тис. дол. США (при цьому не беруться до уваги престижні вузи Заходу).

Залишається важливою проблемою останнього десятиліття фінансування освіти. При розширенні масштабів освітньої діяльності обсяги фінансування ресурсів, що виділяються на освіту за рахунок держави, значно скоротилися. Фактичне фінансування системи виховання, фінансування і професійної підготовки зменшилося в 4 рази. Втрати надто великі, щоб компенсувати їх негативний вплив на обсяг та якість освіти в Україні за рахунок збіднілого населення та самовідданою працею (хоч і не завжди відмінною) вчителів та викладачів. Обсяг коштів для української освіти знизився до рівня найменш розвинутих країн світу.

Одна з найсерйозніших перешкод на шляху розвитку вищої освіти - відсутність тісної інтеграції науки та навчального процесу, особливо у тих закладах, які готують спеціалістів для нових і авангардних технологій, наукоємких виробництв. Для викладацького складу закладів такого типу характерним є симптом "одноманітності", "примітивізму", "провінційності", вузьке коло наукових та професійних інтересів, "вузькоспеціалізованість" і т. ін.

Педагог має чітко уявляти процеси, що відбуваються у суспільстві, особливо в молодіжному середовищі, неорієнтування у цьому свідчить про наявність певного культурологічного бар'єра між педагогом та учнями чи студентами.

Система освіти ще недостатньо формує високу духовність, естетичний смак, не виховує стійкого імунітету до бездуховності, "масової культури". Роль суспільних дисциплін, гуманітарна освіта залишається недостатньою. Проблема гуманізації освіти стоїть досить гостро, особливо для господарсько-прикладних різновидів освіти (інженерно-технічна, економічна та інші галузі).

Концептуальні засади гуманітарної освіти передбачають урахування "потрібного розумного" обсягу і якісного рівня подачі базових та спеціалізованих соціально-гуманітарних дисциплін з метою подолання технократичних тенденцій, вузькоспеціалізованого мислення, необхідність органічного зв'язку всіх видів спеціальностей із курсом історії, культури та інших гуманітарних дисциплін (соціології, філософії, психології тощо). У цій сфері є свої проблеми й у комерційних навчальних закладах.

Освіта на сучасному рівні, проте, вимагає зміни. Перш за все, вона на собі відчуває вплив глобалізму, з усіма його ускладненнями та проблемами, що потребують нових підходів і рішень. За умов, коли людину поглинає технократичний світ, коли вона одночасно може перебувати в кількох культурних просторах завдяки телебаченню та Інтернету, вивчати, а також спілкуватися багатьма мовами, вступати в будь-які зв'язки з громадянами інших країн, коли широкий вибір спеціальностей зашальований величезною кількістю вузькоспеціалізованих предметів, курсів, – освіта вже не може функціонувати по-старому. Передусім вона вимагає нового переосмислення її місця, ролі і функції в системі інформаційного суспільства.

Гуманізація освіти є однією з найчастіше обговорюваних тем у науково-педагогічній практиці, у навчальних закладах і органах управління освітою. Термін "гуманізація" означає "олюднення". Першою і найважливішою складовою організації освіти є гуманістичне переосмислення основних функцій освіти, а саме:

¦ функції передавання новому поколінню "норм діяльності" - цінностей, настанов, знань, умінь, навичок, стратегій творчої діяльності;

¦ функції соціалізації (адаптації) відповідно до суспільних вимог.

Складова втілення гуманістичних засад у загальній організації системи освіти та її подальшої розбудови передбачає:

¦ пом'якшення та уникнення негативних тенденцій - зростаючого соціального розшарування у системі освіти;

¦ створення, розвиток та поширення різних педагогічних технологій;

¦ встановлення адекватності значення (місце, роль) навчання у житті людини, особливо учнів;

¦ любов і повагу педагогів до учнів.

Наріжним каменем є і потреба реконструкції методології навчання. І хоча існує безліч вже апробованих і можливих слушних методик, практика ще не довела належної ефективності кожної із них. Однією з тих, що претендує на велику увагу, є так зване методологічне навчання.

Навчання не готує до пізнання як необхідної складової майбутньої діяльності в сфері науки чи до її застосування - практики.

Повна інформаційна схема засвоєння знання, технологічна схема навчання має вигляд: сприйняття - розуміння - запам'ятовування - відтворення - застосування - забування – повторення – екзаменаційне відтворення - поступове остаточне забування.

На думку фахівців, найпростішій класичній методології навчання (через запам'ятовування) відповідає найскладніша технологія, а безпосередній результат навчання дорівнює нулю.

"Освіта є те, що залишається, коли все вивчене вже забуто". Вона - ніби, побічний результат навчання. Витрати часу, здоров'я, ресурсів - надто великі.

Через стрімке зростання кількості наукової інформації хронічна криза освіти загострилася.

Із зростанням кількості навчальних курсів та їх обсягу, внаслідок перевантаження пам'яті, особливо учнів, знижуються їхні розумові здібності. В