Соціологія науки: пропедевтичні зауваження

План

1. Пропедевтичні зауваження

2. Проблеми генези науки. Полеміка між інтерналістами та екстерналістамн

Наприкінці 50-х років XX ст. дослідники, які займалися аналізом економічного зростання у США, дійшли важливого висновку: зростання продуктивності праці в економіці Сполучених Штатів не може бути віднесене тільки на рахунок збільшення традиційно вимірюваних затрат праці та капіталу, а має пояснюватися формами та специфікою науково-технічного прогресу. За оцінкою американських фахівців, у зрослому використанні капіталу слід вбачати причину лише 12,5 % збільшення виходу продукції у розрахунку на одну людино-годину, а решта 87,5 % пояснюють технологічні зрушення.

Як вважає американський економіст Е. Менсфілд, сучасний науково-технічний прогрес є, мабуть, найважливішим чинником економічного зростання у США. Тепер доволі значна частина видатків західних фірм на дослідження та розробки визначена очікуваною прибутковістю від досягнень науки та техніки. Це ж визначає й рівень ймовірності прийняття конкретних рішень стосовно субсидій на науку.

Підвищення складності праці сучасних промислових робітників вимагає постійного технічного вдосконалювання знарядь праці. У свою чергу, вдосконалювання техніки вимагає збільшення масштабів використання суспільно необхідної попередньої праці, тобто масштабів нагромадження та використання наукових знань. Отже, на науку суспільство має витрачати більше часу.

В економічному плані існування науки як соціальної інституції забезпечене тим, що певну частину національного доходу віддають у її розпорядження. Споживаючи частину національного доходу, наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу або ж у вигляді послуг обмінює себе на частину доходів населення та на частину національного доходу.

Сказане стосується економічного підходу до науки, але є ще й соціологічний, згідно з яким неможливо вкласти наукову діяльність у прокрустове ложе вартісних відносин, оскільки наука дає світові значно більше, ніж світ від самого початку витратив на неї.

Спроби вартісного вимірювання науки розбиваються об принцип, який говорить: вартість визначена суспільно необхідним робочим часом. У науці витрати часу на виробництво продукції, яка до того ж може мати вигляд негативних результатів, складно калькулювати. Наука як трудовий процес не має визначеної вартості.

На відміну від процесу наукової праці наука як особлива соціальна інституція зі своїми установами, в яких працюють колективи співробітників, підпорядкована дії економічних законів, вписаних у схему "авансована вартість — зростаюча вартість". Водночас про себе заявляють поняття "ціна" та "ціноутворення" стосовно наукової продукції.

Оскільки науковий продукт має властивість унікальності, витрати на науку не можуть бути базою для визначення ціни наукової продукції. Ціну наукової продукції визначає економічний ефект від її практичного використання.

Історія науки свідчить, що великі технологічні стрибки починалися 3 відкриттів, зроблених у ході "чистих" теоретичних досліджень, які не мали на увазі ніяких найближчих практичних цілей. Звідси можна зробити висновок, що так звані фундаментальні дослідження у науці, які результуються у вигляді теорій високого рівня абстрактності, є потужним інформаційним ресурсом для прикладних досліджень та розробок. Показово, що якби сьогодні процес приросту теорій припинився, то нагромаджених наукою "запасів" вистачило б для подальшого вдосконалення технологій приблизно на 100 років. А проте у промислово розвинених країнах неухильно збільшують витрати на фундаментальні дослідження.

Значення фундаментальних досліджень для економічного розвитку демонструє досвід Японії. У 70-ті роки XX ст. стан справ у науці дедалі більше непокоїв японських вчених, бізнесменів та організаторів науки: упродовж тривалого часу Японія віддавала перевагу імпорту технології з інших країн, яку потім постачала переважно у країни, що розвиваються, яких задовольняла технологія "вчорашнього" дня.

До переорієнтації на власні фундаментальні дослідження японців підштовхнуло те, що американці та європейці дедалі неохочіше почали передавати та продавати відповідну науково-технічну інформацію. Нині розвиток науки став однією з головних національних цілей японців. За абсолютним обсягом витрат на наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки Японія посідає друге місце серед розвинених країн капіталізму, поступаючись лише США.

Пам'ятатимемо, що витрати на розвиток фундаментальних досліджень є витратами у самій науці, тобто, по суті, внутрішньогалузевими витратами. Тому на стадії фундаментальних досліджень не ставлять питання про економічну ефективність наукового пізнання. Починаючи ж зі стадії прикладних досліджень з'являється прогнозований (очікуваний) економічний ефект, ще дуже невизначений щодо вартості. На сталії поширення наукових нововведень у практиці проектний ефект перетворюється на плановий (гарантований). Нарешті, у процесі практичного використання наукових досягнень постає фактичний ефект, який відображає не тільки реальні можливості нововведень, а й умови, за яких їх використовують.

Відносини між фундаментальними та прикладними науками у природознавстві неоднозначні, але ще більше вони неоднозначні у соціальному пізнанні. Справа в тому, що гуманістична традиція соціальних наук упродовж тривалого часу змушувала вельми стримано ставитися до прикладних досліджень і вперто чинити опір спробам отримати фінансову вигоду. Проте факт залишається фактом: сьогодні відбувається бурхливе вторгнення соціальних наук у сферу прикладних досліджень, що змушує гуманітаріїв змінювати вихідну позицію "чистого милування Істиною".

Упродовж тривалого часу в соціальних науках між теоретичними дослідженнями та застосуванням на практиці отриманих результатів не було посередників на кшталт інженерів у промисловості. Але поступово на посередницькі функції стали претендувати соціологи, наукознавці, різноманітні експерти, науково-інформаційні служби тощо.

На думку В. Ж. Келле, у розробці проблем організації зв'язку соціальних наук з практикою певну й доволі вагому роль має відіграти соціологія науки. Остання може прояснити й неоднозначні відносини між фундаментальними та прикладними дослідженнями у галузі природничих та технічних наук.

Тож сьогодні соціологія науки — це не просто галузь соціології, а практично значуща дисципліна, без якої не обійтися при виробленні правильної стратегічної та тактичної політики держави у сфері науки.

Проблеми генези науки. Полеміка між інтерналістами та екстерналістамн

Намагаючись осягнути сутність науки, ЇЇ соціальні функції та орієнтири, ми стикаємося з проблемою генези науки, з проблемою її виникнення та розвитку.

Згідно з позитивістськи мислячими істориками та філософами, наука не є унікальним історичним феноменом, а виникає майже одночасно з виникненням людини й відтак екстенсивно, плавно еволюціонує разом з еволюцією суспільства.

Опоненти позитивістів наполягають на тому, що наука є у певному розумінні унікальним історичним явищем, оскільки будь-який процес розвитку передбачає етапи революційного зламу, в результаті чого зростає роль випадку, роль унікального чинника в історії. Якщо погодитися з цими антипозитивістськими поглядами на історію, то необхідно буде дати відповідь на таке питання: де, в якому культурному регіоні та під впливом яких причин зародилася наука в сучасному розумінні слова?

Відповідаючи на такі питання, значна частина істориків та філософів розділилася на два табори — екстерналістів та інтерналістів.*

Екстерналісти (від лат. extern us — зовнішній) — це вчені, які використовують переважно соціологічний метод аналізу генези науки, тобто йдуть немовби ззовні, з боку соціально-історичного контексту до осягнення сутності науки.*

Інтерналісти (від лат. interims — внутрішній) — це вчені, які роблять ставку на саморух наукової думки і концентрують увагу на внутрішніх закономірностях розвитку науки.

У формулюванні відомого американського наукознавця Д. Дж. де С. Прайса (1922—1983) екстерналізм — це аналіз науки з "гуманітарної зовнішньої точки зору", тобто аналіз, який враховує вплив культурних цінностей на методологію соціально-історичного пізнання. Інтерналізм же (або іманентизм) — це іманентна (внутрішня) історія та філософія науки, де істотною умовою аналізу є суто наукова підготовка дослідника як необхідний додаток до його компетентності як історика та філософа.

Пропонована Прайсом диференціація скстерналізму та інтерна-лізму по суті усуває принципову розбіжність між цими двома історіографічними концепціями науки. По-перше, неясно, чому інтерналісти не є "гуманітаріями" у зазначеному Прайсом розумінні. По-друге, незрозуміло, чому "гуманітарії" (екстерналісти) не обов'язково повинні мати професійну підготовку природничо-наукового, технічного або математичного характеру. Нарешті, по-третє, виходить так, що інтерналіст — це краще філософськи підготовлений екстернаті іст.

Таким чином, визначення або, краще сказати, характеристики екстерналізму та інтерналізму, наведені Прайсом, дуже непереконливі. Це, ймовірно, можна пояснити не тільки помилками самого Прайса, а й тим, що поділ на екстерналістів та інтерналістів у певному розумінні є умовним. Наприклад, фундатора так званої емпіричної соціології М. Вебера важко записати як до екстерналістів, виходячи тільки з того, що він надавав великої пізнавальної цінності соціологічному методу аналізу різних явищ культури, так і до інтерналістів, виходячи тільки з того, що він надавав винятково великого значення ідеологічним чинникам у розвитку суспільства.

Не можна не погодитися з думкою вчених, які вважають, що екс-терналіст, який розв'язує свої завдання, використовуючи перевірені наукові методи, формально не відрізняється від інтерналіста. Проте навряд чи правомірно вважати, що екстерналізм та інтерналізм — це дві цілковито різні концепції про два різні об'єкти. Радше слід погодитися з тим, що поділ певної частини істориків та філософів науки на екстерналістів та інтерналістів вказує на відмінність не об'єктів, а світоглядних та методологічних установок. Екстерналісти аж ніяк не обмежуються вивченням науки як соціальної інституції в системі соціально-історичної дійсності. Вони, так само як і інтерналісти, намагаються збагнути сутність виникнення та розвитку науки, але збагнути зі своїх