Ще однією яскравою постаттю у лавах вчених-екстерналістів є американський соціолог та філософ науки P. К. Мертон (1910— 2003). З його іменем пов'язані значне піднесення та активізація американської соціологічної думки. Свого часу це було настільки помітно, що комплекс теоретичних розробок Мертона та його учнів і послідовників дістав назву "мертоніанська парадигма". На думку фахівців, теорія аналізу явищ культури, запропонована Мертоном, була першою послідовно соціологічною моделлю науки як соціальної структури, системно організованої.

Перебуваючи під певним впливом марксизму, Мертон спробував розвинути низку ідей Вебера, що стосувалися зв'язку кальвіністського протестантизму з капіталізмом. Крім цього, певний вплив на нього справили праці П. Сорокіна та Т. Парсонса.

Незважаючи на свої певною мірою лромарксистські симпатії, Мертон був далеко не в усьому згодний з марксизмом, принаймні з тією його інтерпретацією, з якою він зіткнувся у працях радянських істориків науки. Тому перший період творчості американського філософа ознаменований полемікою з ідеями Гессена та подібних до нього авторів, які, як вважав Мертон, перебільшували значення економічних та політичних чинників у розвиткові науки. Сам Мертон визнавав за краше робити ставку на ціннісно-психологічні та ідеологічні чинники соціалізації науки, аналізуючи при цьому релігійно-етичні цінності пуритан — учасників релігійно-політичного руху англійської та шотландської буржуазії у XVI—XVII ст., спрямованого проти абсолютизму та англіканської церкви.

У книзі "Наука, технологія та суспільство в Англії XVII сторіччя", Мертон намагався показати, що для пуритан, які прославляли людську працю як гідне служіння Богові, було легше, ніж для католиків, прийняти дослідну науку як особливий різновид богоугодної трудової діяльності. Згідно з Мертоном, пуританська ідеологія вела до ненавмисного стимулювання сучасної науки.

Мертон не намагався у деталях з'ясувати всі нитки, що пов'язують пуританські релігійно-етичні цінності з характером та особливостями пізнавальної діяльності вчених Нового часу. Він визнавав за краще без зайвих коментарів указувати на такі незаперечні факти, як переважання пуритан серед прихильників нової натурфілософії. З неупередженого розгляду цих фактів сам по собі напрошувався висновок про паралельну взаємодію та збіг релігійно-етичних цінностей пуритан (індивідуалізм, трудовий аскетизм, корисність земних справ тощо) з цінностями науки (заперечення авторитетів та догм, тяжіння до емпіричних форм пізнавальної діяльності тощо). Мертон підкреслює, що англійське суспільство, пройняте пуританським духом, практично не знало великих конфліктів з церквою.

Як бачимо, екстерналізм Мертона вельми специфічний. Вчений висуває на перший план своїх історико-культурних досліджень не соціально-економічні чинники, а чинники світоглядного та релігійно-ідеологічного характеру.

Екстерналісти типу Цільзеля та Мертона, хоча між ними є істотні розбіжності, демонструють зразки описового підходу до історичних подій. Цей підхід є корисним і необхідним, але недостатнім. Якщо ми намагаємося поставити науку на службу суспільству, то необхідний комплексний підхід з використанням потужних аналітичних інструментів, які дали б змогу не тільки описувати історію пауки, а й прогнозувати можливі шляхи її розвитку.

Аналізуючи історію науки, вчені-екстерналісти правильно виходять з розвитку виробництва (Бернал, Цільзель та ін.), але вони забувають про розвиток самого виробника, його матеріальних та духовних потреб, які є внутрішнім рушієм будь-якого виробництва.

Екстерналісти недостатньо аналізують чинник перетворення потреб на внутрішні (ідеальні) мотиви свідомих дій. Це ускладнює осягнення впливу розвитку суспільного виробництва на формування свідомості людей. Недооцінюють вони також і те, що розвиток виробництва сполучений не тільки з кількісним (екстенсивним), але і з якісним поділом праці, з появою нових форм власності, які визначають типи ринкових відносин. Докладне ж урахування поділу праці та форм власності дає змогу загострити увагу на питанні про відносну автономію інституцій духовної культури, визначити канали та рівень впливу цих інституцій на матеріальне життя людського суспільства.

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.