Нова повсякденність

План

1. Віртуальне і реальне 

2. Постмодерн і час

3. Соціальність прийдешньої епохи

Риси нової культурної епохи виявляються не тільки в науці та філософії, а й у повсякденності життя. Чи можна говорити про існування нової, постмодерністської повсякденності? Чи існують і якщо існують, то в чому містяться прояви нової когнітивної епохи - постмодерну - у сьогоднішній повсякденності. Спробуємо скористатися тим же прийомом, який уже використовувався, а саме виокремити повсякденність модерну від властивих традиційній епосі способів інтерпретації світу тобто візьмемо вичленовані А.Шюцем шість ознак когнітивного стилю повсякденності й подивимося, як вони відповідають когнітивному стилю сьогодення. Шюц, як пам'ятаємо, виділив шість таких елементів: 1) трудова діяльність, 2) специфічна впевненість в існуванні світу, 3) активне, напружене ставлення до життя, 4) особливе переживання часу, 5) специфіка особистісної визначеності діючого індивіда, 6) особлива форма соціальності.

Найголовнішою з цих характеристик, що конституюють повсякденність, Шюц вважав переважаючий у ній спосіб діяльності - трудову діяльність, орієнтовану на зовнішній світ, засновану на передбаченні проектного характеру і таку, що прагне реалізувати передбачене в проекті стану справ за допомогою фізичних актів. Така діяльність — універсальна властивість усієї людської історії: повсякденність завжди й усюди була трудовою повсякденністю, чи йде мова про працю як матеріальне виробництво, полювання, збиральництво тощо чи про працю, в основі якої "виготовлення" інтелектуального продукту.

Однаку новітню епоху ця діяльність дедалі більше виявляється орієнтованою не на зміни фізичного стану світу і не на діяльність за допомогою фізичних актів, а на зміну стану знання — на діяльність за допомогою символів і знаків, що у певному розумінні виявляється лише віртуальною діяльністю, яка тільки в потенції передбачає зміни у фізичному світі. Багато видів діяльності не тільки самі полягають у маніпулюванні знаками і символами, але метою їхньою виявляється вплив на знаки і символи; так що вона взагалі не виходить за межі знання. Яскравим прикладом може бути сучасна фінансова робота, коли гроші та цінні папери існують віртуально — в електронній формі, тобто втрачають навіть свою фізичну субстанцію (папір, метал) і перетворюються у своєрідний ефір економіки. Ефір був фізичною гіпотезою, що дозволяла пояснити взаємодію між віддаленими об'єктами. Гроші в міру їх десубстанціалізації усе більше починають виконувати ту ж функцію. Велика частина сучасних трансакцій відбувається з електронними грошима; це докорінно змінює економіку: виробництво все більш відходить на задній план економічної діяльності.

Саме виробництво значною мірою полягає в розробці моделей продукту і технічних пристроїв для їхнього втілення в матерію. Від фізичних актів людина дедалі більше звільняється.

Навряд чи не найграндіозніші події сучасного світу відбуваються у віртуальній, знаковій формі. Те, що потім реалізується як фізична діяльність й зміна фізичних об'єктів, найчастіше виявляється або другорядними, хоча і враховувалося в плані, але несуттєвими наслідками діяльності, або зовсім непередбаченими її наслідками. Наприклад, найбільші фінансові спекуляції, подібні до тих, які здійснюються Дж. Соросом, що викликають падіння життєвого рівня і взагалі економічний колапс цілих країн, відбуваються у віртуальній сфері (світовий валютний ринок цілком "віртуалізований"), а те, з чим доводиться фізично і психологічно мати справу громадянам країн — жертвами кризи, належить до сфери побічних або непередбачених наслідків.

Таким чином, шюцівське визначення характерного для повсякденності способу діяльності як трудової діяльності, орієнтованої на зовнішній світ, не зовсім відповідає тому становищу, то у тенденції реалізується в сучасному світі.

1. Віртуальне і реальне

Важлива характеристика повсякденності - це так зване epochu'3f. Epochh'3f (з грець. - помірність) - у феноменологічній філософії Гусерля термін що позначає стримування від суджень про існування чи неіснування об'єктів досвіду природної установки, тобто утримування від будь-якого сумніву в існуванні світу і в тому, що світ цей міг би бути не таким, яким він є для активно діючого індивіда. Треба сказати, що в свій час безсумнівність існування світу аж ніяк не була конститутивним елементом повсякденності в періоди, що передували модерну, світ повсякденності не завжди сприймався як єдиний і справді реальний. Наприклад, відповідно до християнської міфології, яка протягом багатьох століть визначала структуру повсякденності європейської людини, світ був іншим та міг би бути іншим і далі, якби не первородний гріх, у результаті якого людина була приречена добувати свій хліб важкою працею. Той, потойбічний світ був у певному розумінні більш реальним, ніж цей, земний, "поцейбічний", тому що той світ вічний, він був, коли цього світу не було, і буде, коли цей світ загине, а цей світ скінчений, причому кінець його мислився близьким і реальним. Були часи, коли його очікували буквально з дня на день. Таким чином, стосовно середньовічної людини, а також і сучасних віруючих можна говорити про своєрідний epochu, тобто про своєрідний модус бачення світу, що відрізняється від шюцівського epochu природної установки. Будь-яка дія, що розгортається у певних предметно-значеннєвих обставинах, мислиться цими людьми ніби при певній умові: "якщо світ залишиться таким же, яким він був дотепер". Цим передбачалося, що будь-яка риса звичного повсякденного світу може стати іншою. Для того, щоб світ залишався таким же, яким він був дотепер, відбувалися певні ритуали, багато які з них були пережитком язичництва в християнстві. Язичницькі часи виявляли ті ж самі риси.

Сучасний світ у певному розумінні є поверненням до невизначеності і нестійкості світу, до модерну. Але тепер місце потойбічної чи божественної реальності, пекла і раю займає віртуальна реальність. Про віртуальну реальність чи віртуальні реальності багато говорять, але мало хто розуміє, що це означає. Термін "віртуальність", широко застосовуваний у сучасній мові, досить багатозначний і невизначений. Найчастіше це метафоричне вживання: словом "віртуальний" позначається щось уявне — продукт фантазії. Але таке інтуїтивне вживання не таке вже і неправильне. Спочатку термін "віртуальність" застосовувався стосовно "уявних" якостей об'єктів у фізиці. Потім до віртуальної реальності стали відносити тривимірні комп'ютерні макромоделі,. Пізніше і повсюди під віртуальною реальністю почали розуміти будь-які репрезентації реальності, що не мають фізично субстанції. Вони забезпечуються як технічними (за допомогою комп'ютерної "симуляції"), так і нетехнічними (наприклад, шляхом вживання наркотиків чи зав дяки рекламі, пропаганді, впливу мас-медіа) засобами. У максимально широкому розумінні під віртуальною реальністю розуміється все, що створено й існує не будучи актуалізованим у фізичному світі.

Виникає запитання, якою мірою віртуальні реальності можна вважати конститутивним елементом сьогоднішньої повсякденності. Можливо, варто взяти приклад що став уже класичним: хлопчисько проводить дні за комп'ютером, занурившись в імітоване життя, нарешті, батьки не витримують., вимкнувши комп'ютер, повертають сина в реальний світ. А реальний світ - це світ шюцівської повсякденності. У такому випадку віртуальна реальність не є чимось зовсім новим в конституції життя, а є лише однією з добре знайомих нам кінцевих сфер реальності, таких як театр, кіно, міфологія, сновидіння чи наукове теоретизування. Змінилося лише технічне оформлення, доступ до нього не важчий, ніж доступ до книги, захоплює вона, може, не менше, ніж гарний фільм, а ефект не слабкіший, ніж у сновидінні. Те ж саме, напевно, можна сказати стосовно реклами, політичної пропаганди чи наркотиків.

Але це можна було ^сказати, якби повсякденність була незалежною стосовно віртуальних реальностей. На практиці ж відбувається навпаки. Практично всі існуючі системи знання на первісних етапах свого існування представляють віртуальні реальності, що живуть, впливаючи на актуальну, фізичну реальність, втілюючись у ній. Власне кажучи, реалізація, інкорпорація (у прямому значенні латинського слова) є способом існування віртуальних систем.

У житті це відбувається так. Для створення віртуальної реальності необхідні дві речі: 1) встановлення релевантності, 2) розрізнення релевантності nf референції. Встановлення релевантності є довільним об'єднанням деяких об'єктів (чи деяких атрибутів об'єкта) у цілісне "середовище", яке називається середовищем аналізу віртуальної реальності (чи віртуального об'єкта). Релевантність аж ніяк не визначається реальними, актуальними зв'язками об'єктів чи їхніх атрибутів. Віртуальна реальність не є "відображенням" актуальної реальності. Встановлення релевантності —довільний акт "творця" віртуальної реальності. Тому не актуальна реальність впливає на віртуальну, а навпаки.

Референція — це наявне реальне співвідношення між віртуальною й актуальною реальністю. Це співвідношення постійно змінюється під впливом віртуальної реальності, тобто перетворення її в реальність актуальну.

Візьмімо як приклад ідеологію. Процес вироблення ідеології є процесом створення віртуальної реальності. У випадку лібералізму між деякими речами, що раніше існували в людській свідомості окремо, незалежно один від одного, наприклад, такими, як свобода, розум, право тощо, встановлюються відношення релевантності. Актуальна, дійсна реальність при цьому виявляється усього лише однією з речей, яка також має властивість релевантності стосовно цієї, створеної творцем, ідеології нового середовища об'єктів. Потім установлюється референція, тобто констатується наявне реальне співвідношення між актуальною і віртуальною реальностями. Сама констатація відмінностей між актуальною і віртуальною реальностями несе в собі деякий динамічний заряд, до того ж віртуальне стосовно соціальних