Останнє украй важливо. Якщо підтримувати погляд класичної соціології знання Маркса і Мангейма, справа виглядає інакше: віртуальна реальність є відображенням актуальної реальності соціальних відносин. Тому ідеологія, по суті, не може бути сконструйована: вона виникає сама (органічно) і може існувати лише як "відбиток" реального життя. Щоб бути консерватором, треба вести життя поміщика, щоб бути лібералом, треба належати до третього стану. Але тоді зміна способу життя повинна спричинити і загибель ідеології. Якщо ж ідеологія не гине, як, наприклад, не гине консерватизм, то вона оголошується архаїчною, застарілою, реакційною, гальмуючою, а то і такою, що повертає назад суспільний прогрес. Щоправда, і Маркс, і Мангейм говорили про "відносну незалежність" духовних продуктів, визнаючи за ними право на особливе існування, але лише в деяких межах, якщо це існування не суперечить основній логіці.

Мангейм намагався якось вибратися з цього глухого кута й учив, що консерватизм, наприклад, — не просто політична ідеологія, а стиль мислення чи об'єктивна розумова структура. Це означає, що взагалі консервативне мислення, як, утім, і будь-який інший стиль мислення, будучи сформованим, знаходить незалежність стосовно конкретних індивідуумів із усіма їх життєвими проблемами й обставинами. Індивідуум стає консерватором, власне кажучи, не тому, що в результаті революції позбавився феодальних привілеїв, атому, що "приєднується" до цього стилю мислення. Таким чином, між соціальним станом індивідуума і тим, як він персонально мислить і уявляє собі світ, з'являється ще одна "інстанція" — об'єктивна розумова структура, стиль мислення. Такий підхід начебто не виключає ні соціального детермінізму мислення, поставленого під сумнів нинішнім соціальним і культурним розвитком, ні вільного вибору стилів мислення, що заперечується соціальним детермінізмом.

Термінами віртуального підходу можна говорити, шо віртуальне буття ідеології не залежить від того, актуалізована вона чи ні, жили "нею" народи минулих століть чи ні. За своїм віртуальним статусом ідеології всі рівні, всі живі, і консерватизм архаїчний не більше, ніж лібералізм. У сучасному світі вони є елементами спільного культурного репертуару, однаково доступи і усім. Для сучасного повсякденного діяча проблема ідеології, а частково і віри, якої він дотримується, не є питанням глибокої персональної ідентифікації. Він знає, шо є багато ідеологій і до кожної можна "приєднатися", залишаючись водночас самим собою. Точно так само він ставиться до вір, професійних картин світу, субкультурних "всесвітів".

Середньовічний ремісник сприймав свою повсякденність умовно, оскільки існував інший світ, більш реальний, ніж його власний, і тому що його власна повсякденність була не більш ніж результатом прмхи Бога —покаранням за з'їдене варення, тобто яблуко. Його повсякденний світ був лише одним з можливих світів. Але прихід іншого світу чи перехід в інший світ були не в його владі (хоча деяка можливість регуляції "трансмундіальної" мобільності все-таки була - через посередництво церкви).

Абстрактна повсякденність модерну виявлялася вишок, реальністю (paramount reality, за Шюцем) насамперед через "убудований"; в її структуру еросhи безсумнівності, тобто заборони сумніватися в існуванні світу такого, яким він є,і в його одиничності. Наука як ідеологія з її принципами об'єктивності.. надійності пізнання є основним знаряддям легітимації цієї повсякденності. Повсякденність модерну — це єдиний і єдино можливий світ.

Постмодерн повертає людині безліч світів, але це його власна безліч світів, що йому не нав'язана ні Богом, ні природою; Божий світ так само, як і об'єктивний світ модерну, - лише елементи цієї безлічі. Перехід з одного світу в іншій - явище більш-менш вільного вибору. Існують і розвиваються інституціональні засоби такої мобільності, що іноді імітують діяльність церкви. Але частіше виступають у світському образі. Парадоксальним чином існують і замкнуті, "тоталітарні" світи. Тут під тоталітаризмом розуміється не політична система, а стиль життя, в якому індивідуум ототожнює себе з цілим і вважає це ціле єдино сущим і єдино можливим.

Для кожного конкретного індивідуума вся безліч світів існує як віртуальна безліч стосовно його власної актуальної повсякденності. Але актуальна повсякденність для кожного своя, і те, що видається віртуальним для одного індивідуума, виявляється актуальним для іншого тощо.

Якщо установку традиційного часу стосовно реальності можна описати як сумнів у дійсності навколишнього світу і впевненість у тому, що він, може, інший чи може бути іншим, ніж здається і сприймається, а установку модерну як когнітивної епохи можна визначити як стримування від сумнівів в існуванні саме цього, очевидно даного нам світу, що супроводжується запереченням існування інших світів, то для постмодерну характерне визнання факту існування (причому не тільки віртуального, а й реального) інших світів.

2. Постмодерн і час

Важливою характеристикою повсякденності є специфіка переживання часу. Згідно з Шюцем, повсякденність конституюється стандартним часом трудових ритмів. Останнє виникає "на перетині" суб'єктивної "тривалості" і об'єктивного космічного часу. Це складна будова трудового часу робить історичний аналіз проблеми складним. До того ж ні суб'єктивний час, ні об'єктивний "зовнішній" час у сьогоднішньому розумінні не збігаються з тим, як вони сприймалися в давнину.

У далекій давнині період і середньовіччі різні моменти часу характеризувалися якісною визначеністю. У період час виступав, за визначенням А.Я.Гуревича, як "конкретна предметна стихія", він був невіддільним від речей і дій, що містилися у ньому. Вже в середньовіччі складається особливий, що не збігається ні з природним, ні з соціальним, ритм життя: суб'єктивний чи особистісний ритм; він задається церквою, опосередковуючою відносини людини - не родової а кожної конкретно, людини - з Богом (час молитов, служб, вікові ритуали відспівування, поховання тощо). Цей знову виниклий суб'єктивний ритм життя "перехрещується з об'єктивним, тобто сезонно-природним, що частково збігається із соціально організованим. На даному перетинанні виникає стандартний час, тобто час трудових і духовних ритмів повсякденності, характерний для модерну як когнітивної епохи.

У сучасному світі виник новий вид сприйняття часу - так званий реальний час. Реальний час - це час, що релятивізує всі інші членування часу. Коли мова йде про комунікацію в реальному часі, мається на увазі, що ні суб'єктивне сприйняття тривалості, ні час дня і ночі, сезонів природи, ні стандартизований час трудових Ритмів, ні будь-що інше не відіграють ніякої ролі. Реальний час — момент синхронізації передавача і реципієнта; ніякого іншого змісту, що співвідносить даний момент з іншими, більш масштабними часовими, просторовими чи значеннєвими цілісностями, реальний час не має. Реальний час — це вічне сьогодення чи, можна сказати, знищення часу.

Реальний час практично ірреальний. Проте саме на ньому — на комунікації "у реальному часі" — ґрунтуються найважливіші сучасні технології, у тому числі політичні й фінансові. Справа не втому, що про якусь подію, яка десь відбувається, потрібно довідатися якомога швидше. Сама подія — це інформація. А інформація, отримувана "у реальному часі", тобто одночасно з часом події, означає, що подія відбувається всюди одночасно. Якщо всюди одночасно відбувається одна подія, виходить, у цей же час інші події не відбуваються (принаймні, у колі досвіду реципієнтів інформації). Інформація в реальному часі означає випадіння отримувачів інформації з кола нормальної повсякденності і перехід у віртуальну інформаційну реальність.

Зрозуміло, ми живемо сьогодні "на перетині" найрізноманітніших тимчасових структур: і циклічного природного часу, шо виражається у чергуванні пір року, днів і ночей, і часу господарських ритмів, які диктуються природними ритмами, і "стандартно-трудового" часу модерністської чи капіталістичної повсякденності. Ми переживаємо суб'єктивну "тривалість", історичний час (скажімо, період демократизації чи перехід до постмодерну). Крім того, кожний переживає в часі здійснення власних проектів і планів. Але дедалі частіше ми відчуваємо себе близькими до життя "у реальному часі", тобто у віртуальній одночасності різних подій. Причиною тому мас-медіа. Завдяки мас-медіа найрізноманітніші події відбуваються скрізь і одночасно. Розгортаючи газету (а вона в цей момент розгортається скрізь), ми відкриваємо майбутнє постмодерну; у ній всі одночасно: і суд шаріату, і клонування тварин, і запуск космічної станції, і збори сатаністів. Причому в газеті все це відірвано від логіки й історії кожної з зазначених подій, а тільки логіка й історія (тобто традиція) додають кожній з подій зміст. "У реальному часі" вони втрачають розуміння самих себе і паралізують людську активність.

Мас-медіа не можуть працювати повністю і цілком у реальному часі, хоча до цього і прагнуть. Вони змушені пристосовуватися до природних і трудових ритмів. Обертання Землі і необхідність сну для організму дають людині деяку відстрочку, встановлюють певну черговість інформування (японці інформуються раніше чи, навпаки, пізніше, ніж англійці), а також позбавляють від