Соціологія засобів масової комунікації

Система масової комунікації є невід'ємною частиною нашого повсякденного життя. Масова комунікація виступає специфічним макромеханізмом у суспільному середовищі. Саме вона значною мірою забезпечує цілісність людської спільноти. Її функція - підтримання всезагального і універсального зв'язку між людьми, державами і культурами настільки важлива, що її важко переоцінити. У соціології масова комунікація інтерпретується як елемент соціального спілкування, соціального обміну або соціальної взаємодії. Спільним у цих описах є те, що йдеться про символічні форми взаємозв'язку в суспільстві, що репрезентують в першу чергу знання, цінності, норми, значення.

Масову комунікацію соціологи визначають як цілісну систему соціокультурної взаємодії, що проявляється у символічних формах, образах, зразках, які розповсюджуються, обмінюються, сприймаються і розуміються суспільством в усіх своїх рівнях (індивід, група, спільнота) через призму індивідуальної, масової та корпоративної свідомості. Це систематичне розповсюдження інформації через відповідні засоби.

Комунікація (від лат. communicatio) означає повідомлення, передача, що виникло з потреб людей у суспільному житті. Це спілкування між індивідами, групами, елементами соціального інституту, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, власними і чужими думками за допомогою символічних знаків, символів і, перш за все, мови, завдяки засобам масової комунікації.

Макрокомунікативні процеси здійснюються за допомогою засобів або каналів масової комунікації - преси, радіо, телебачення, кіно, відеосистеми, супутникових та комп'ютерно-мережевих систем. Це також компоненти масової комунікації.

Під засобами масової комунікації розуміється система наявних сучасних каналів зв'язку: преса, телебачення, радіомовлення, електронні системи зв'язку, за допомогою яких доводиться різноманітна інформація до широкої громадськості, суспільства. Це – відносно самостійна система, яка характеризується різноманіттям компонентів як матеріального змісту (засоби, матеріали, установки), так і соціального (професійні кадри), і організаційного (зміст, методи, форми реалізації діяльності) змісту. Це засоби розповсюдження інформації, яка характеризується зверненістю до масової аудиторії.

На всіх етапах розвитку суспільства для реалізації та утримання влади, політики, ідеології, правлячі кола будь-якої держави чи структури намагалися якомога швидше й ефективніше довести максимум "потрібної" інформації до максимальної частини суспільства. Засоби масової інформації і сьогодні забезпечують суб'єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать відповідним соціальним силам, виступають могутнім фактором реалізації політичних та правових норм, правил, принципів і т. ін. Тому масову комунікацію визначають і як фундаментальний стан сучасного суспільства, в якому складна структура соціального і культурного простору втілена у символічних формах, образах, значеннях, доступних для сприйняття та розуміння людьми.

Масова комунікація - як стан суспільства - проявляється і функціонує завдяки своїм засобам, з якими має ознаки соціального інституту. Тільки разом вони формують складні і розгалужені системи, в яких циркулюють сучасні знання про світ і ціннісні картини його.

Масова комунікація ніколи не залишалася поза увагою соціології. Проблема вивчення її полягає у виявленні ставлення її до існуючих політичних та державних сил, до світу бізнесу, еліти, інших груп, спільнот та інтересів, які впливають на громадськість і одночасно зазнають зворотного впливу від них.

Соціологія масової інформації – галузева соціологічна дисципліна, що вивчає процеси функціонування і розвитку засобів масових комунікацій, а також їх соціальну обумовленість та наслідки дії.

Соціологія масової комунікації ставить за мету всебічно і ґрунтовно розкрити методи і засоби найрізноманітнішого впливу засобів мас-медіа на суспільну свідомість, з тим, щоб визначити закономірності, можливості і межі впливу їх на суспільну свідомість.

У соціології склалося кілька напрямів вивчення масової комунікації. Один із них визнає силу і тотальність впливу засобів масової інформації (ЗМІ) на інертну і пасивну аудиторію, прищеплюючи їй бажані (для правлячих кіл) погляди та установки. За іншою версією, визнається частковий, обмежений вплив ЗМІ на свідомість і поведінку публіки.

Об'єктом соціології "мас-медіа", є, насамперед, читачі, глядачі, слухачі, з їх інтересами, потребами - аудиторна система, яка, до речі, має досить плинний характер.

Важливим елементом вивчення соціології мас-медіа є і текстовий матеріал - зміст і форма самої інформації. В емпіричних дослідженнях масової комунікації використовуються майже всі методи: спостереження, анкетування, експеримент, аналіз документів, однак головним методом дослідження, який використовують у даній галузі, – є аналіз документів – як традиційний якісний, так і кількісний (контент-аналіз). Контент-аналіз текстів масової інформації проводиться за усіма правилами соціологічного дослідження.

Об'єктом дослідження, як правило, виступає текстова інформація, масив повідомлень, котрі транслюються пресою, радіо, телебаченням і т. ін.

Предметом контент-аналізу тією чи іншою мірою виступають: стан, тенденції розвитку соціально значущого змісту мас-медіа (політичні цінності, історико-культурні факти тощо - все, що може цікавити аналітика. Об'єктом соціологічних досліджень мас-медіа є також і кадровий склад засобів масової інформації (журналістські кадри, популярність видавництв, телерадіоканалів).

Комунікація виникла з потреб індивідів у суспільному житті. Це спілкування між людьми, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, думками - за допомогою мови чи інших знаків.

Перші засоби масової інформації (від лат. – information - роз'яснення, у загальному значенні – відомості про щось) в історичному аспекті пов'язуються з діяльністю людей, з потребою передати у письмовій формі (накази, повідомлення) інформацію про відповідні події, факти, через спеціально призначених людей (гінців).

Першим офіційним та принциповим засобом мас-медіа була газета (спочатку рукописна, потім - друкована). Свої риси та ознаки соціального інституту вона здобуває поступово. (Назва "газета" йде від назви дрібної монети – gazzetta, – якою у Венеції у XVI ст. платили за рукописний звіт про поточні події).

Згодом, у Європі з'являються перші періодичні друковані видання: французька "Ла Газетт", англійські "Н'юсбукс", голландські "Ко-ранто" ("Сучасні події").

В Росії перша друкована газета датується 1702 р., коли з'являються "Петровские Ведомости", "Ведомости" Петра І (назва її не була постійною). Преса відображала політичні події, була джерелом інформації про суспільне життя та ін.

У першій половині XIX ст. більшість населення Європи та Америки отримала доступ до друкованих новин. Набувала поширення дешева, "копійкова", преса. Американська "Сан", англійська "Дейлі телеграф", французька "Ле прес" почали виходити масовими тиражами.

Виробництво новин і газет дедалі більше стає індустріальним за характером, однак газета поки що нейтрально висвітлює різні повідомлення, без будь-якого претендування на ідеологічний засіб. Надалі з'ясувалося, що невеличкі яскраві газетні повідомлення мають здатність не тільки висвітлювати стан чи новини суспільного життя, а й створювати соціально значущі образи дійсності за допомогою особливих літературних жанрів, нових правил складання текстів і т. п.

Створювався новий стиль вербальної культури і спілкування. Газета могла зробити все: "вбити без пострілу", "запалити ворожнечу", "створити конфлікт" і т. п., могла виступати тонким і могутнім засобом впливу на масову свідомість.

На початку XX ст. "родину" засобів мас-медіа поповнило радіо, котре швидко продемонструвало унікальну здатність подачі інформації у будь-які віддалені райони. В Україні перша радіопередача вийшла в ефір у 1924 р.

В усьому світі почали впроваджуватися різні технічні нововведення. З 50-х років набула масового поширення система "FM-paдio", яка значно розширила можливості радіомовлення.

Однак найбільший ефект мало винайдення телебачення, епоха якого розпочалася з кінця 30-х років. Уже більш ніж півстоліття телебачення сприймається як могутній засіб впливу на свідомість і стиль життя. Аудіовізуальні образи, які до цього віддавали прерогативу кіно, перетворилися на першочергового за значенням, легкістю засвоєння і привабливістю носія соціальної інформації. Мільйони людей у різних регіонах світу одночасно стають свідками найважливіших подій, які відбуваються будь-де.

Поява та широке розповсюдження комп'ютерної техніки також зробило своєрідну революцію в системі засобів масової інформації. Сьогодні "Інтернет" та інші форми електронної інформації активно вливаються в "ринок" впливу на масову свідомість.

Подальше поширення електронних засобів зв'язку, розвиток супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки узалежнює сучасну людину від комунікативної мережі. Аудіовізуальна та електронна комунікація є сталим фактом життя людини, а абстрактний світ, котрий "створюється" нею, досить легко "засвоюється" індивідом, впливаючи на його свідомість.

Масова комунікація завжди виступає і як впливова сила, і як впливовий елемент у складній соціокультурній системі. Перш за все мас-медіа потрапляють під контроль з боку інституту влади (держави, правлячих еліт, політичних партій), котрий здійснюється механізмом цензури, інший контроль з боку об'єктів управління. Вона також зазнає впливу з боку капіталу, економічних та комерційних структур, котрі "удосконалюють" та "розвивають" технології макрокомунікацій.

Культура, яка, перш за все, "генерує" та "селекціонує" елементи мас-медіа (зразки, цінності, норми, стилі та ін.) є чи не найголовнішим чинником розвитку мас-медіа. Двосторонніми є взаємовідносини між масовою комунікацією та "споживачами" її - цільовою аудиторією, – тією частиною суспільства, котра сприймає відповідну інформаційну систему.

З одного боку, мас-медіа виступає як "об'єктиватор" громадської думки, як елемент влади, соціального контролю. З іншого боку, масова комунікація враховує інформаційні, комунікативні, ціннісні потреби та інтереси аудиторії.

Масова комунікація, таким чином, укорінюється у повсякденність, залучаючи суспільство до інформації, і виконує особливі функції у суспільному розвитку. Перш за все вона "засвідчує" образи соціальної структури, цінності соціального розшарування, культивує іміджі соціальних страт і статусів, здійснює соціокультурну структуризацію аудиторії, є невід'ємним елементом